Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Може, справді… — у Брайєна заворушилося сумнів.
— Фігня! Чорний Круг дає повний доступ до особи небіжчика. Заклинатель отримує вичерпний опис чужого життя (я знаю, я цим уже займався). Але організувати ритуал вони вирішили лише після того, як вбили десятьох дітей і нічого не вияснили. Не сперечайся, я за датами бачу, що так і було! Чорний вони, бачте, не вірять, а вбивцям маленьких дівчаток — прошу дуже!
Це було найбільш образливо. Я за своє життя майже нікого не вбив (принаймні — свідомо), а ці типи спланували справжню бійню і — нічого! Більше того, наш дорогоцінний уряд (начистити б його колективне рило) все це санкціонував. Навчити некроманта, бачте, було не комільфо, а діток патрати — запросто.
Добре, Шерех з ними, з небіжчиками. Як би самому тепер не попасти під роздачу…
— Що ж тепер робити? — повільно повертався до дійсності шеф.
— А що такого? За Шереха ми не відповідаємо. Що до відвертаючих знаків, то я периметр новий хотів зробити, по межах цілої садиби. Якраз усі Печаті приготував, залишалося тут погасити, а там — ініціювати, сьогодні і збирався цим зайнятися. От і погасив.
— Хіба так роблять?
— А як роблять? Створення периметра в периметрі на порядок ускладнює ритуал, у кого хочеш запитай!
— І Печаті точно є?
— Хочеш, покажу?
— Не треба, я ж якраз і приїхав для того, щоби проконтролювати. На те, що вони тут теж з’являться, ми ніяк не розраховували.
— Тим більше, що один з них був чорним, — підтримав я новонароджену змову.
Містер Брайєн серйозно кивнув.
— Яка прикра випадковість! Таке може статися з кращими з нас.
— Амінь.
Шеф твердою рукою поставив горнятко на стіл і поїхав викликати труповозку. Бригада з НЗАМПІС приїхала лише вранці. Природньо, від підлоги вітальні на той час залишилися лише спогади.
Грошей на заміну долівки мені ніхто не запропонував.
VII. Безодні небесні і земні
«Ніщо дуже-дуже хороше або дуже-дуже погане не триває дуже-дуже довго.»
«Якщо тобі здається, що все закінчилося, ти — небіжчик.»
Глава 10
Друга інкарнація «Біокіна» здійснилася.
Шлях до визнання світом моєї виключної геніальності почався прозаїчно — з інтенсивної переписки і з замовлення тисячі дрібниць. Визнаю, до зустрічі з Ґійомом я вагався — не хотілося виявитися персонажем книжки про безумного алхіміка, який вирішив ощасливити людство конструкцією з мідних казанків і пропелерів, зібраною в стодолі з дровами. Але якщо вже білий маг зумів опанувати некромантію, то чорному вирішити проблеми ідіотський бактерій — плюнути і розтерти. Заради великого діла довелося купити дім повішеника цілком, благо запросили за нього копійки — після трьох смертей там погодився би жити лише божевільний (ну, або чорний маг). До речі, підлогу у вітальні я міняв сам, в смислі, з молотком в руках, теслі о них навіть торкатися не хотіли, добре, хоч матеріал погодилися привезти.
Цікаво, що скаже Йоган, коли почує про причини ремонту?
Разом з моїми компаньйонами по новому проекту до свого сина приїхав Чвертка.
— Ти-то чого сюди приперся? Ти ж, ніби, автомобілями займатися хотів.
Зовнішній вигляд місцевих вантажівок цілком міг викликати у алхіміка інфаркт.
— Не пішло, — стенув плечима Рон і стишив голос, — ти тільки нікому не кажи, добре? Пам’ятаєш, я з родичами полаявся?
— Ну і що?
— Мені недавно шепнули — моя матуся хоче оголосити мене несповна розуму.
— Та ну, дурниці які! Дядькові своєму сказав?
— Сказав. Він порадив мені щезнути на деякий час. У моєї мами специфічні знайомства серед цілителів, так що може і вдатися. Потім все життя буду доказувати, що не псих.
— М-да, — виявляється, мої родичі — ще не найгірший варіант. — Але місце ти все-одно вибрав невдале.
— Боїшся конкуренції? — примружився Рон.
— Ні разу! У мене тут уже репутація, клієнти.
— Ну-ну. За патент не турбуйся, я все зробив. До-речі, камуфляжом зацікавилися воєнні.
Велика хата одразу стала шумно і тісною. Перші три дні мандрівники просто оговтувалися і ділилися зі мною (!) враженнями від поїздки. Я їм що, емпат-сповідач? Чвертка посміювався над кількістю пересадок (до речі, мені довелося робити на одну більше), Полак обурювався відсутністю сервісу (він просто ніколи не возив у багажі мотоцикла). Що до Йогана, то його шокували складні просторові переміщення; я навіть не впевнений, що він за необхідності зміг би знайти дорогу назад. Білий припер з собою гору бідонів і акваріумів і досі не усвідомлював свого щастя — нічого не поцупили і не розбили.
А вечорами Полак слухав музику на моєму грамофоні.
Ось коли я пошкодував, що затягнув з доставкою спорядження! Відправив би їх всіх в стодолу, трудитися, та й по всьому. Самий лише опис і розпакування такої кількості барахла зайняв би тиждень! Але гроші знову доводилося економити, тому відмовитися від халяви я не зміг (тут виявилося доречним моє знайомство з бавовнярами — вони замовили для себе цілий состав, у них залишалося місце), за що розплачувався тепер власною кров’ю. Нічого, ще пару днів, всі займуться справами і відчепляться, нарешті, від мене.
Йшли дні, за турботами причина заміни підлоги у вітальні якось забулася. Я звик, що мої начальники не обмежені в проявах влади, і за необхідності здатні списати все. Це я помилявся
Повернення до реальності було жорстким — до мене приїхав Лемар (помічник Брайана, який заміщав відсутнього шефа) і притягнув з собою старшого чистильника з повним набором бойових амулетів.
— Полковник Райк хоче з вами перебалакати! — цвірінькнув підлий тип і бадьоро пострибав до свого автомобіля, очевидно, не маючи бажання бути присутнім при розмові бойових магів.
Я намагався усвідомити серйозність своїх нових проблем (чорні просто так одне до одного в гості не ходять).
— Зайдемо всередину? — запропонував полковник
Тримався він якось надто спокійно (це мені не подобалося), і очі, як на чистильника, в нього були надто розумні (недобрий знак). Я одразу провів його у вітальню (чого тягнути кота за хвіст?); погляд, мимохідь кинутий полковником туди, де все ще видно було пляму від відсутньої шафи, сказав мені про причину візиту все — Брайєн розколовся. А мені здавалося, шеф уміє тримати язика за зубами! З іншого боку, спілкування з Шерехом міняє людину (по собі знаю), а тут ще карантин… Залишалося зрозуміти, чому Райк не привів з собою штурмову бригаду.
— Знаєте новини? — байдужим тоном поцікавився незваний гість.
Руки полковник тримав за спиною і хапатися за Джерело, ніби, не поспішав.
— Які?
— Великі боси хочуть влаштувати в нашому окрузі полювання на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова», після закриття браузера.