Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Швейк замислився:
— Ви мельник, правда? То вам належало б знати, що Божі млини мелють поволі, але до кінця. Адже через вас, певно, і вибухнула світова війна.
Охотник устряв у розмову:
— Тією хулою, Балоуне, і тим, що ви не визнавали всіх угодників і угодниць, ви собі сильно нашкодили, бо треба вам знати, що наша австрійська армія вже віддавна суто католицька і бере приклад з нашого найвищого державного полководця. Як ви взагалі наважилися з отрутою ненависті в душі, супроти навіть деяких святих і угодників іти в бій, коли військове міністерство завело в гарнізонних командах єзуїтські проповіді для панів офіцерів і коли на Великдень ми бачили урочистий військовий хресний хід? Ви мене, Балоуне, розумієте? Вам ясно, що ви, власне, виступаєте проти традиційного духу нашої славної армії? Або з тим святим Йосифом, образок якого, за вашими словами, ви викинули зі своєї світлиці. Адже він, Балоуне, і є покровитель усіх тих, хто хоче відкрутитися від війни. Він же був тесля. А знаєте прислів’я: «Погляньмо, де тесля залишив шпарку». Скільки людей пішло з цим гаслом у полон, не знайшовши іншого виходу. Оточені з усіх боків, вони рятували себе не з позицій свого егоїзму, а як членів армії, щоб потім, повернувшись з полону, мати можливість сказати найяснішому цісарю: «Ми тут і чекаємо подальших наказів!» Ви розумієте, Балоуне, що я цим хочу сказати?
— Не розумію, — зітхнув Балоун. — Я маю тупу макітру, і мені треба все повторювати разів з десять.
— А може, трохи скинеш? — запитав Швейк. — То я тобі поясню ще раз. Ти ж чув, що маєш поводитися згідно з духом нашої армії, що повинен вірити в святого Йосифа, а коли вороги оточать тебе, дивитися, де тесля залишив шпарку, аби врятувати себе для найяснішого цісаря і нових воєн. Тепер ти вже, мабуть, зрозумів і добре зробиш, коли висповідаєшся перед нами трохи докладніше у своїх аморальних вчинках, які ти наробив у млині. Але боронь Боже розповідати щось подібне до того анекдоту про наймичку, яка пішла сповідатися до отця духовного, і коли вже всі гріхи виклала, засоромилася і призналася, що кожну ніч робить аморальні речі. Зрозуміло, святий отець, почувши таке, облизнувся та й каже: «Ну-ну, не соромся, мила дочко, я ж заступник Бога. Розкажи мені докладненько про ті свої аморальні штучки». Тут вона з сорому розплакалася, бо, мовляв, допускалася страшних речей. Він почав її знову переконувати, мовляв, він же її отець духовний, і нарешті, аж тремтячи, вона розповіла, що кожного вечора роздягалася і лізла в ліжко. І знову не можна було з неї слова витягти. Вона ще більше розревілася. А він за своє: «Не соромся, людина від свого народження гріховна посудина, але Боже милосердя нескінченне!» Тут вона вже наважилася і, плачучи, розповіла: «Коли я роздягнена лягала в ліжко, я завжди виколупувала бруд поміж пальців на ногах та ще й нюхала його». Ось і вся її аморальність. Але ти, Балоуне, сподіваюся, не такі речі в млині робив, а тому розповіси нам щось цікавіше про справжню аморальність.
Балоун, як виявилося з його слів, творив аморальні речі з селянками, а аморальність полягала в тому, що він підмішував їм гірших сортів у муку і в своїй простоті душевній називав це аморальністю. Найбільше був розчарований телеграфіст Ходоунський. Він усе допитувався, чи справді в млині в нього нічого не було з селянками на мішках муки. На це Балоун відповів, вимахуючи руками:
— На це в мене розуму бракувало.
Вояків сповістили, що обідати вони будуть за Полотою на Лупківському перевалі. І справді, батальйонний фельдфебель-рахівник з ротними кухарями й підпоручником Цайтгамлем, що займався господарськими справами батальйону, пішли в село Медзілаборці, а з ними відрядили патруль з чотирьох жовнірів.
За півгодини вони повернулися з трьома зв’язаними свиньми і ридаючою родиною русина, в якого реквізували цих свиней. З ними йшов гладкий військовий лікар з бараку Червоного Хреста, який щось наполегливо пояснював поручникові Цайтгамлеві, а той знизував плечима.
Перед штабним вагоном суперечка досягла кульмінаційної точки, бо військовий лікар почав доводити капітанові Заґнеру, що ці свині призначені для лазарету Червоного Хреста. Селянин, звичайно, не хотів нічого знати і вимагав, щоб йому повернули свиней, мовляв, це його останнє добро, і він ніяк не може віддати їх за ту ціну, яку йому запропонували.
При цьому він тицяв капітанові Заґнеру затиснені в кулаку гроші, які він дістав за свиней, а селянка тримала капітана за другу руку й цілувала її з покорою, властивою для цього краю.
Капітан Заґнер геть розгубився, і йому ледве вдалося відштовхнути стару селянку. Але це не допомогло. Замість неї прийшли молоді сили, які, своєю чергою, теж почали йому лизати руки.
Поручник Цайтгамль заявив тоном комерсанта:
— Цей нахаба має ще 12 свиней, і йому заплатили цілком правильно, згідно з останнім дивізійним наказом номер 12420, частина господарська. Згідно з § 16 цього наказу, свиней треба купувати в місцях, не зачеплених війною, не дорожче двох крон 16 гелерів за один кілограм живої ваги. В місцях, знищених війною, додається на один кілограм живої ваги 36 гелерів. Отже, за один кілограм належить платити дві крони 52 гелери. Примітки: якщо буде виявлено, що в місцях, зруйнованих війною, вціліли господарства з повним складом поголів’я свиней, то їх можна відправляти для постачання проїжджих військових частин; платити ж за реквізовану свинину належить, як у місцях, не зачеплених війною, з особливою доплатою в 12 гелерів за один кілограм живої ваги. Якщо ситуація не зовсім ясна, треба тут же на місці скласти комісію у складі власника худоби, командира проїжджої військової частини і офіцера або рахункового фельдфебеля (якщо йдеться про менші частини), якому доручено господарство.
Це все поручник Цайтгамль прочитав з копії дивізійного наказу, яку він увесь час носив з собою і вивчив майже напам’ять.
— У прифронтовій смузі оплата за один кілограм моркви підвищується на 15,3 гелера, а
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди бравого вояка Швейка», після закриття браузера.