Читати книгу - "Протистояння. Том 2"

183
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 165 166 167 ... 202
Перейти на сторінку:
до іншої. Стю напружувався щоразу, коли з-під потертих Ґленових похідних чобіт «Джорджія Джаєнтс» сповзала земля. Легкий вітер ворушив волосся за його вухами, тонкі срібні пасма. Стю подумав, що коли він уперше побачив Ґлена за малюванням посередньої картини біля дороги в Нью-Гемпширі, волосся в того ще мало значно більше чорноти.

Доки Ґлен урешті став на рівну грузьку землю на дні промоїни, Стю ледь не розірвався навпіл. Він зітхнув із полегшенням і поплескав старшого товариша по плечу.

— Без напруження, Східний Техасе, — сказав Ґлен і нахилився погладити Коджака.

— Та де там, — сказав Стю.

Далі спустився Ральф, обережно перебираючись від опори до опори, тяжкою ходою пройшов останні вісім футів.

— Ох ти ж, — сказав він. — Та тут усе на соплях тримається. От буде весело, якщо ми на той бік не піднімемось і доведеться миль із п’ять пройти до мілкішого місця, правда?

— Значно кумедніше буде, якщо, поки ми шукатимемо, почнеться нова повінь, — сказав Стю.

Ларрі спустився легко й прудко, приєднавшись до решти не більш як за три хвилини після того, як вони рушили вниз.

— А хто перший нагору? — спитав він.

— Може, ти, коли ти такий бадьорий, — сказав Ґлен.

— Аякже.

Нагору він підіймався помітно довше, і двічі зрадливий ґрунт сповзав під ногами, так що він мало не падав. Але зрештою Ларрі піднявся й помахав усім.

— Хто наступний? — спитав Ральф.

— Я, — зголосився Ґлен і рушив до протилежного схилу.

Стю схопив його за руку.

— Слухай, — сказав він. — Ми ж можемо пройти далі й знайти не таке глибоке місце, як Ральф казав.

— І що, решту дня згаяти? У дитинстві я міг туди за сорок секунд заскочити, а пульс мав після того сімдесят — не більше.

— Ти ж уже не хлопчик, Ґлене.

— Ні. Але мені все ж здається, що трохи його лишилося.

Не встиг Стю сказати ще щось, як Ґлен рушив угору. Він зупинився перепочити приблизно на третині шляху, потім продовжив сходження. Приблизно на півдорозі схопився за виступ сланцю, той став кришитися під його рукою, і Стю був певен, що Ґлен покотиться додолу, до самого дна, б’ючись усіма артритними кінцівками.

— Ой бля… — прошепотів Ральф.

Ґлен змахнув руками і якось утримав рівновагу. Зробив кілька стрибків праворуч — і знову пробіг іще двадцять футів[182], перепочив, потім далі рушив догори. Біля самого краю камінь, на який він став, відірвався — і міг би Ґлен упасти, але на допомогу прийшов Ларрі: схопив за руку й потяг нагору.

— Запросто! — крикнув Ґлен униз.

Стю полегшено всміхнувся.

— Як твій пульс, лисику?

— Плюс дев’яносто, десь так, — відзначив Ґлен.

Ральф піднявся на другий берег, наче флегматичний гірський козел, перевіряючи кожен виступ, обережно переставляючи руки. Коли він уже був нагорі, Стю почав своє сходження.

До того моменту, як упав, Стю думав, що цей схил дещо легший, ніж той, яким він спустився. Каміння було міцніше, кут трошечки менший. Але поверхня виявилася сумішшю крейдянистої землі, а уламки скель сильно розхитали вода й негода. Стю відчував, що тут буде недобре, і рухався поволі.

Його груди вже були над краєм, але виступ, на який він став лівою ногою, раптом провалився. Стю відчув, що сповзає вниз. Ларрі схопив його за руку, але цього разу не встиг. Стю схопився за шматок асфальту від дороги — і той відпав, залишився в його руках. Він якусь мить тупо дивився на нього — і тут почав сповзати ще швидше. Стю викинув його, почуваючись Злим Койотом з мультика. Мені ще не вистачає тільки, думав Стю, що хтось переможно запищав[183] перед тим, як я опинюся на дні.

Стю вдарився об щось коліном — і раптом його пронизав гострий біль. Стю хапився за липкий схил, що тепер страшенно швидко мчав повз нього, — і в його руках залишалися жмені землі.

Він з усього маху налетів на великий камінь, що великим тупим наконечником стріли стирчав з уламків, і покотився, аж подих йому перехоплювало. Вільно пролетів футів із десять і впав на ногу, зігнуту під кутом. Почув тріск: вона зламалася. Біль був моментальний і велетенський. Стю закричав. Зробив сальто назад. Тепер у нього був повний рот землі. Гостре каміння обдерло йому обличчя й руки. Він знов упав на ушкоджену ногу. Тепер він уже не закричав — він завив.

Останні п’ятнадцять футів він проїхав на животі, як дитина з гірки. Зупинився на дні з повними штаньми землі, серце шалено калатало, відлунюючи у вухах. Нога горіла білим вогнем. Куртка й сорочка задралися до підборіддя.

«Зламав ногу. Але наскільки важко? За відчуттями — дуже. Мінімум у двох місцях, коли не більше. І коліно вивернуте».

Схилом спускався Ларрі невеликими стрибками, які видавалися знущанням із того, що тільки-но сталося зі Стю. Він схилився над пораненим і спитав у нього те, про що Стю вже запитував себе.

— Наскільки погано, Стю?

Стю підвівся на ліктях і подивився на Ларрі, його лице було бліде від болю й перемазане багнюкою.

— Мабуть, знову ходити зможу місяців за три, — сказав він. Його почало нудити. Він подивився в хмарне небо, стиснув кулаки й помахав ними вгору.

— У-У-У, БЛЯ! — закричав він.

——

Ральф і Ларрі наклали шину на поламану ногу. Ґлен дістав пляшечку своїх «таблеточок від артриту» і дав одну Стю. Стю не знав, що то була за «таблеточка», а Ґлен не зізнавався, але біль у нозі зменшився до слабкого гудіння. Стю стало дуже спокійно, навіть безтурботно. Йому спало на думку, що зараз вони взагалі ніби проживають якийсь позичений час — і не обов’язково тому, що йдуть до Флеґґа, а передусім тому, що пережили Капітана Трипса. Хай там як, а він знає, що робити… і подбає, щоб це було зроблено. Ларрі щойно договорив. Усі схвильовано подивилася на Стю, чекаючи, що скаже він.

Відповідь була проста.

— Ні.

— Стю, — лагідно сказав Ґлен, — ти не розумієш…

— Я все розумію. І кажу: ні. Ніякого назад до Ґрін-Рівера. Ніяких мотузків. Ніякої машини. Це не за правилами гри.

— Та, блять, яка це гра?! — закричав Ларрі. — Ти тут помреш!

— Ну а ви, дуже ймовірно, загинете в Неваді. А зараз — ідіть, наверстуйте. У вас є ще година світлового дня. Не треба її гаяти.

— Ми тебе не залишимо, — сказав Ларрі.

— Мені дуже шкода, але ви це зробите. Я

1 ... 165 166 167 ... 202
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Протистояння. Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Протистояння. Том 2"