Читати книгу - "Україна — не Росія"

src="images/img_73.jpg"/>

Антирелігійна бесіда у сільському клубі. Стенд з написом: «Наука і релігія несумісні». Початок 1960-х.

Є. О. Патон. 1870-1953. Український вчений, віце-президент Академії наук УРСР (1945-1952).

О. К. Антонов. 1906-1984. Авіаконструктор, член Академії наук СРСР, член Академії наук Української РСР. Створив більше 60 літаків і планерів типу «Ан».

М. С. Хрущов. 1894-1971. Перший секретар ЦК КПРС (1953-1964). В 1938-1949 — Перший секретар Центрального Комітету компартії

України.

П. Ю. Шелест. 1908-1996. Перший секретар ЦК компартії України (1963-1972).

В. В. Щербицький. 1918-1990. Перший секретар Центрального Комітету компартії України в 1972-1989.

Л. І. Брежнєв. 1906-1982. Перший (1964-1966) і Генеральний секретар ЦК КПРС, в 1946-1950 перший секретар Запорізького, Дніпропетровського обкомів компартії України

В. М. Чорновіл. 1938-1999. Український політик, журналіст, співзасновник Української Хельсінської Групи, політичний в’язень в 1967-1987. Народний депутат України, в 1990-1992 — голова Львівської обласної ради, з 1992 — голова Руху.

Герой України.

Василь Стус. 1938-1985. Український поет, правозахисник, політв’язень. Помер у радянській в’язниці.

Олімпійський вогонь у Києві. Валерій Борзов. 1980.

В. Ф. Борзов. Український спортсмен, двічі чемпіон і призер Олімпійських Ігор з бігу (100, 200 м.).

В. В. Лобановський. 1939-2002. Великий український футболіст, тренер, Герой України.

Серж (Сергій Михайлович) Лифарь. 1905-1986. Французький артист балету українського походження, видатний хореограф.

Андрій Шевченко. 1976. Український футболіст, один з найдорожчих футболістів світу, улюбленець України.

С. Н. Бубка. 1963. Український легкоатлет, олімпійський чемпіон у стрибках з жердиною (1988), шестикратний чемпіон світу.

Чорнобильська атомна електростанція після аварії. 1986.

Президент України Л. Д. Кучма підписує акт про закриття Чорнобильської атомної електростанції. 15 грудня 2000 року.

«Мрія» з «Бураном». Радянський космічний корабель багаторазового використання на транспортному літаку українського виробництва («Мрія»), одному з найбільших у світі.

Черговий запуск української ракети-носія «Зеніт» з морської платформи в рамках міжнародної ракетно-космічної програми «Морський старт».

Екіпаж «Колумбії», американського космічного корабля багаторазового використання.

В складі екіпажу — перший космонавт незалежної України Л. К. Каденюк.

Політ відбувся 19 листопада — 5 грудня 1997.

Український орден Княгині Ольги.

Український орден Ярослава Мудрого.

Український орден Богдана Хмельницького.

Михайлівський собор у Києві. 1108-1113. Перебудований у XVII—XVIII ст. Зруйнований у 1935, відбудований у 1998. Сучасний вигляд.

Живий ланцюг «Українська хвиля», який в 1990 році протягся від Західного кордону України до Східного. Учасники проголошували антикомуністичні гасла і вимагали незалежності України.

Національний університет «Києво-Могилянська академія». Головний корпус.

Княжий знак (тризуб) святого Володимира, герб сучасної України.

Президентський штандарт сучасної України.

Коментарі та нотатки

1

У 1959 році росіяни складали 54,6% населення СРСР, у 1970-му — 53,3%, у 1979-му — 52,4%, а в 1989-му — уже 50,8%.

2

У 1959 році на 100 росіян у СРСР припадало 33 українця, а в 1989-му — уже тільки 30. Чому? Куди поділися ці троє? Смертність серед українців протягом цього тридцятиріччя залишалася такою ж, як серед росіян, та й народжуваність була аж ніяк не нижчою, але чомусь число росіян у СРСР за цей період виросло на 27%, тоді як українців — тільки на 19%. При одержанні паспорта діти із змішаних родин набагато частіше записувалися росіянами, ніж українцями. Так само нерідко робили і діти двох українських батьків, якщо родина жила за межами України.

3

Перепис 1989 року нарахував 6,8 млн українців, за межами УРСР.

Тільки час покаже, яка частина з них втрачена для українства назавжди. Хоча, природно, хай буде добре всім цим людям, яким би не виявився їхній вибір. Відповідно до перепису 1989 року, 8,4 млн українців у всім СРСР (тобто майже кожен п’ятий) не вважали українську мову рідною, до того ж 4,6 млн з них проживали в самій Україні! У 1989 році понад 18 мільйонів жителів України не вважали українську мову рідною, а 11,8 мільйонів (23%, близько до чверті населення республіки) і не володіли нею. Судячи з усього, не відчували потреби, саме тодішнє життя не підштовхувало до оволодіння українською. Мало хто має сумнів, що це число насправді було більшим: люди під час переписів часто-густо дають не стільки правильні, скільки «політкоректні» відповіді. Особливо це стосується перепису 1989 року — року, коли пробудження української національної самосвідомості вже заявило про себе на повний голос і розписатися в тім, що ти, по суті, відкидаєш культуру титульної нації, стало «незручно». Зменшені чи ні, ці цифри давали привід для найпохмуріших передчуттів.

4

Привабливі й інші наші воднотранспортні можливості. 26 листопада 2001 року робочі групи України, Білорусії і Латвії підписали договір відносно проекту «Транзитний шлях Дніпро — Західна Двіна». Мова йде про будівництво каналу, що з’єднає дві ріки, забезпечивши Україні вихід до Ризької затоки Балтійського моря. Справа це, звичайно, не завтрашнього дня, оскільки такий канал обійдеться більш ніж у два мільярди доларів. Ніякого державного каналориття не планується. Нехай приватники-акціонери зважують вигоди своєї участі в проекті, оцінюють можливі вантажопотоки. Називають цифру 120 мільйонів тонн вантажів на рік.

5

Схиляючи голову перед пам’яттю загиблого в роки сталінського терору С. Л. Рудницького, неможливо підписатися під усіма його ідеями. Так, «світове політичне значення України» він бачив у тім, щоб «вона своєю великою і довгопростягненою територією спинювала б експанзію Росії до Адрійського й Егейського морів, до Передньої Азії й Єгипту, й робила б майже неможливою експанзію до Індії». Виходить, Україна повинна була б зробити своєю основною життєвою метою не рішення власних завдань, а постійну протидію іншій державі. І