Читати книжки он-лайн » Поезія 📜🎼🌹 » Сонети. Світовий сонет

Читати книгу - "Сонети. Світовий сонет"

217
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 165 166 167 ... 224
Перейти на сторінку:
Втрачати поодинці вас — не жаль, Але, як ви зійдетеся навмисне, І втрачу вас я разом — то печаль, Що до землі мене, мов хрест, притисне. Стривайте! Я й мій друг — єство одне: Отож вона кохає в нім мене! 43 Прижмур очей допомагає зору, Зникають з нього враження дрібні, І я вночі крізь темряву прозору Дивлюсь на тебе в осіяннім сні. О, якби тінь твоя, що сяє в мряві І зблискує в заплющених очах, Вдягнула дня одежі золотаві, З'явилась при світанкових світлах — Мій зір зазнав би щастя неземного, Твій лик сяйнув би до відкритих віч, І я побачив би за дня живого Те, що мені являла мертва ніч. Тебе я прагну бачити щоночі, Бо сни про тебе — дні ясні й урочі. 44 Якби вдалося в думку обернуть Важку субстанцію мойого тіла, Вона здолала б найприкрішу путь, До тебе за хвилину б долетіла. Хоч був би ти далеко звідсіля, Тебе знайшов би я і за морями, Бо що для думки море і земля, Що відстані, які лягли між нами? Та я — не мисль, я не лечу туди, Де світ сховав твою красу юначу; Я — сотворіння із землі й води, І від цієї думки гірко плачу: Земля й вода — повільні складники, Що з них зринають сліз моїх струмки. 45 Два інші складники світобудови — Легке повітря й очисний вогонь — В душі твоєї перелітні схови Я посилаю кожну мить, либонь. Посли мої — жага і мисль без плоті — Несуть любові спраглий подих мій; А я без них мертвію сам в скорботі, Бо що земля й вода без тих стихій? І лиш тоді життя моє стражденне Просвітленим і радісним стає, Як посланці вертаються до мене Із вісткою, що ти живий, ти є! Вернулися! Я рад. Знов посилаю — І тут же знов у смуток западаю. 46 Мій зір і моє серце в боротьбі, Вони за тебе б'ються між собою: Зір образ твій загарбує собі, Та серце не втікає з поля бою. Зір стверджує, що ти — моя любов — Перебуваєш в погляді ясному, Ні, — протестує серце, — твій захов, Твій прихисток ласкавий — тільки в ньому. Так позивалися балакуни, Аж суд думок сердечних задля згоди Розумний вирок виніс, — щоб вони Так поділили скарб ясної вроди: Очам — оддати зовнішню красу, А серцю — те, що я в душі несу! 47 Угоду про взаємодопомогу Уклали зір і серце, мов брати. Як серце попаде в зітхань облогу,
1 ... 165 166 167 ... 224
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонети. Світовий сонет», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонети. Світовий сонет"