Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У цей раз Альбрехт не розігрував навіть зацікавленості у нареченій, не те, що кохання.
Після того, як вони офіційно заручилися, Альбрехту дозволили вийти з будинку і робити все, що він захоче. Хлопець намагався не зіткнутися із Радою. Йому було б важко дивитися їй у вічі, а найголовніше - брехати.
Опинившись за межами будинку старости, Альбрехт подивився на всі боки. Звістка про швидке одруження крон-герцога та Софії вже розлетілася селом. Зібравшись з думками, Ал пішов дорогою. Він не знав, куди йому йти, просто сподівався на удачу.
Поблукавши п'ятнадцять хвилин по селі Альбрехт на своє «нещастя», натрапив на будинок того, кому раніше подобалася Софі - Кріса. Хлопець знав, що той його ненавидить спочатку за те, що він знечестив Соню, а потім за їхні заручини.
Широкоплечий хлопець років двадцяти зі світлим волоссям їжачком сидів на лавці біля будинку і наточував свій кинджал. Почувши кроки, він підняв очі і в них спалахнула ненависть.
Кріс схопився, прихопивши з собою кинджал. Він би накинувся на Альбрехта прямо тут, але на вулиці було багато народу, це йому й завадило. Швидко підійшовши до нього, хлопець сховав кинджал за пояс.
- Не думай, що тобі це зійде! – пригрозив він. – Хорос обіцяв Софію мені, доки не з'явився ти! Я ще коли ти приїхав, зрозумів хто ти насправді! Якщо ти багатий, тобі все можна?! Е, ні! Я так просто не здамся! Приходь сьогодні на заході сонця в ліс на галявину! Там ніхто нас не почує! Я тебе вб'ю!
- Ти викликаєш мене на дуель? - Альбрехт мовчки вислухав його монолог, вигнувши брову. - І якою ж зброєю? Магія, меч, пістолет?
– Пістолет! - Кріс зиркнув на всі боки, перевіряючи, щоб ніхто їх не підслухав. - Не прийдеш, я тебе все одно знайду!
- Я прийду! – коротко відповів Альбрехт, і, повернувшись, пішов у зворотному напрямку.
Тепер йому треба було побачитись із Радою. Підібгавши губи, хлопець зупинився на півдорозі. Як же він зібрався після цього їй у вічі дивитися? Зібравшись із силами, Альбрехт все-таки вирішив сходити до будинку, де вона зараз жила.
Хлопець довго не став тупцювати під дверима. Хазяйка будинку одразу його пропустила і провела до кімнати, де оселилася Рада. Альбрехт зітхнув, побачивши її. Дівчина стояла біля вікна, склавши руки. Побачивши її погляд, хлопець злякався, що вона викличе його на дуель.
- Навіщо ти це зробив? – холодно спитала Рада, повернувши голову.
- Так треба було! Ти зрозумієш…
- Ні! Не зрозумію! Ти казав, що не хочеш ні з ким одружитися! А сам… – ображено надула губи дівчина.
Альбрехт підійшов до неї, і, хоч вона не хотіла, обійняв за плечі.
- Я й зараз не хочу! Скажи, ти пам'ятаєш те заклинання, що розповідала нам Нерісса? Ну щоб посилити звук?
- Акустик, чи що? Ну так. А що?
- Мені буде потрібна твоя допомога сьогодні ввечері!
- Ал, що ти задумав? - уважно подивилася на нього подруга.
- Побачиш! Чи зможеш привести Софі до тієї лісової галявини?
- Навряд чи. Вона мене цурається!
- Ну гаразд, просто їй призначу побачення там!
Рада пирхнула від обурення.
- Я зрозуміла! А акустиком хочеш скористатися, щоб освідчитися їй у коханні на всю округу?
- Ні! Моєї сили вистачить тільки до узлісся! А якщо ми начаруємо його одночасно, то й у селі почують!
- Скажи мені, Ал, що ти задумав?
- Просто приходь сьогодні на заході сонця на галявину, і сама все дізнаєшся! - Альбрехт глянув у її розгублені очі і лише зітхнув. - Може, ти цим врятуєш мені життя!
- Ал? Не зрозуміла…
Хлопець узяв її обидві руки і підніс їх до своїх губ.
- Прошу тебе, Радо! Тільки прийди!
Альбрехт не міг довше залишатися з нею. Якби вона дізналася про все, то почала б відмовляти. Хлопець їй так і не сказав, що і він поклявся у дечому, і Софі не входила до цієї клятви.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гармонія (2), Анна Стоун», після закриття браузера.