Читати книгу - "Гармонія , Анна Стоун"

З жінками йому ніколи не щастило. Дуже довго Мерлін не мав потреби когось цілувати. А другий спогад… був пов’язаний із Радою. І теж — із поцілунком. Катані він повністю довіряв, з нею можна було навіть втратити голову. 

Катана сумно зітхнула та вставши з лаві відійшла до дерева. 

— Пробач… Ти маєш рацію. Потрібно потерпіти.

Мерлін задумливо подивився на синє небо, а потім підвівся й швидко підійшов до неї ззаду, обійняв.

— Це ти мене пробач. Я дуже давно хотів це зробити — ще з нашої першої зустрічі. Мені було страшно. Я й подумати не міг, що так просто можу закохатися.

Канна посміхнулася й повернулася до нього. Чоловік провів рукою по її темному волоссю, заправляючи темне пасмо за вухо, на його губах з’явилася усмішка. Вони ще ніколи не стояли отак — в обіймах, без страху, без заборон. Вона дивилася в його зелені очі, а він — у її сірі.

Можливо, їм не вистачало романтики. Їм було важко показати свої почуття. Але їхнє кохання було справжнім. Піднявши її підборіддя кінчиками пальців, Мерлін заплющив очі. Ніби важкі кайдани впали з душі. Мерлін і Катана стояли в тіні дерева й цілувалися. Здавалося, минула вічність за ці кілька хвилин. Від щастя паморочилося у голові.

— До біса суспільство з його безглуздими правилами! — засміялася Катана.

Мерлін не втримався — підхопив її сміх. Так добре було знову відчути себе молодим.

Раптом на гілку над ними сів сокіл. Великий герцог здивувався, побачивши прив’язану до лапки записку. Відв’язавши її, чарівник разом із нареченою повернулися до лавки.

— Це від кого? — зазирнула в послання Кана.

— Від Ради… — Мерлін пробіг очима по першому рядку, і його усмішка миттєво зникла. — Вони зараз у Харгансі.

— Читай!

Привіт, Мерлін!
Не хотілося псувати дні перед весіллям, але у нас виникла серйозна проблема — вона також може закінчитися весіллям. Тільки вже в Альбрехта.
Ми були на гастролях у селі Харганс і зупинилися на ніч у будинку старости.
Вранці трапилось щось дивне — я досі не розумію, як саме. Але Альбрехта звинуватили в тому, що він збезчестив дочку старости.
Я не вірю в це. Знаючи його, я впевнена, що це неправда. Проте місцеві не вірять йому, і погрожують, що він муситиме одружитися з нею.
На жаль, у нашій країні є закон, який дозволяє їм це зробити.
Альбрехт каже, що ввечері зачиняв двері. Як Софія (дочка старости) потрапила до його кімнати — він не пам’ятає, бо спав. Я думаю, вона мала ключ і сама зайшла вночі.
Будь ласка, приїжджай негайно!

Рада

— Альбрехт? Він не міг такого зробити! — обурилася Катана.

— Альбрехт не з тих, хто чинить так підло. Але останнім часом справді багато дівчат прагнули стати його нареченою. І тепер… усе йде до того, що його змушують одружитися. Яка ганьба! — Мерлін схопився за голову. — Я ж просив їх не зв’язуватись із простолюдинами! Якщо його провину доведуть у суді, батько дівчини зможе претендувати на титул!

— Я ж казала… ось воно і сталося.

— Я вирушаю негайно. Постараюся владнати все до нашого весілля. Пробач мені, Канно! — Мерлін узяв її за руку, в очах стояла гіркота.

— Я не серджуся. Треба допомогти йому. Їдь, звісно! — жінка здригнулася, шкіра вкрилася сиротами від холодного вітру. — Холодно...

Мерлін теж відчув, що для літа вітер був надто холодним.

— Осінь буде ранньою…

— Не на добро це. — Катана намочила палець і підняла його вгору. — Вітер північний.

— Сподіватимемось, що все обійдеться. Це лише забобони. — Мерлін ще раз обійняв її. — Ходімо. Я зберу речі, ми пообідаємо — і я вирушаю.