Читати книгу - "Дюна"

Переробники всі ми.

Так ледаче — ох, ледаче,

час тече крізь дні гарячі.

Проведемо нашу старість

Лорду Сандвічу на радість!

Часом із сесій КЕП просочувалися чутки. Повідомлялося, що вони вивчають священні тексти, й хтось навіть безвідповідально сказав, які саме. Такі чутки, звісно ж, викликали антиекуменічні настрої, що надихали на нові знущальні пісеньки.

Минуло два роки… три роки…

Члени Комісії, дев’ятеро з яких уже померло, і їх замінили новими, оголосили про паузу під приводом затвердження нового складу й сказали, буцімто вони створюють одну книгу, яка викорчує «всі патології» релігійного минулого.

«Ми створюємо інструмент Любові, який гратиме для всіх і на всі лади», — сказали вони.

Багато хто дивується, чому саме це повідомлення спровокувало найжорстокіший прояв агресії супроти екуменізму. Двадцятьох делегатів відкликали їхні конгрегації. А один навіть здійснив самогубство — украв космічний фрегат і врізався на ньому в сонце.

За оцінками істориків, бунти забрали близько восьми мільйонів життів. Тобто приблизно шість тисяч на кожен світ, що входив до Ліги Ландсрааду. Зважаючи на те, які то були неспокійні часи, така оцінка точно не була перебільшенням, от тільки претензії на точність даних так і лишатимуться лише претензіями. Спілкування між світами впало до одного з найнижчих рівнів.

Цілком очевидно, що трубадури розійшлися. Наприклад, в одному з найпопулярніших мюзиклів того часу — про делегата КЕП, який сидить на білому піску під пальмою і співає:

Для Бога, жінок і дива кохання

без клопоту й страху проводимо дні.

Співай, Трубадуре, веселий мотив

про Бога, жінок і диво кохання!

Бунти й мюзикли — лише одкровення свого часу й симптоми його хвороби. Вони видають психологічний стан, глибоку непевність… а також прагнення до кращого і страх, що нічого взагалі не відбудеться.

Головними загатами супроти анархії в ті часи були зародок Гільдії, Бене Ґессерит і Ландсраад, який, попри суворі випробування, пережив двохтисячну річницю з часу з’яви. Роль Гільдії є очевидною: вона перевозила у справах представників Ландсрааду та КЕП. А ось ситуація з Бене Ґессерит значно заплутаніша. Точно відомо, що саме в той час вони зібрали під своїм крилом чарівниць, досліджували найдієвіші наркотики, розвивали тренування прани та бінду, а також заснували Міссіонарію Протектіву — чорну руку, озброєну забобонами. Але також відомо, що саме тоді було створено Літанію супроти Страху та компіляцію Книги Азхар, бібліографічне диво, що ввібрало в себе величні секрети найдавніших вірувань.

Певно, найточніше скаже про все коментар на інгслі:

«То були часи глибинних парадоксів».

КЕП працювала близько семи років. Коли наближалася сьома річниця їхньої діяльності, делегати взялися готувати людський усесвіт до грандіозного оголошення. На сьому річницю вони представили Оранжистську Католицьку Біблію.

«Ось праця, сповнена гідності й сенсу, — казали вони. — Вона вказує шлях, який допоможе людству усвідомити себе як єдине творіння Господнє».

Делегати КЕП скидалися на археологів ідей, натхненних Господом на велич повторного відкриття. І сказано було, що вони випромінювали «світло життя високих ідеалів, поховане під попелом сторіч», бо «загострили вони моральні імперативи з глибин релігійної свідомості».

Разом із О. К. Біблією КЕП представила Книгу Літургій і Коментарі — у багатьох аспектах ще визначнішу роботу, і не лише через лаконічність (Коментарі вдвічі коротші за О. К. Біблію), а й завдяки своїй щирості й неймовірному поєднанню самоприниження та самовпевненості.

Початок книги — очевидне звернення до агностичних правителів:

«Люди, що не знаходять відповіді на сунни [десять тисяч релігійних питань із Шарі-а], покладаються тепер на розум. Усі люди шукають просвітлення. Релігія — найдавніший і найшляхетніший спосіб, яким люди намагалися надати сенсу Господньому всесвіту. Науковці шукають закони, які рухають події. Завдання Релігії — поширити ці закони на людину».

Коментарі завершуються на доволі різкій ноті, яка, можливо, й визначила їхню долю.

«Значна частина того, що звалося релігією, містила в собі вороже ставлення до життя. Справжня релігія має вчити, що життя — сповнене радощів, які тішать Боже око, що знання, позбавлене дій, — порожнє. Кожен має збагнути, що вивчення релігії через правила й догмати — це фікція. Справжнє вчення збагнути легко. Ви безпомильно знаєте його, адже воно пробуджує у вас відчуття того, що ці речі вам давно відомі».

Дивний спокій охопив усесвіт, коли преси й шиґаструнні друкувальні машини крутилися, поширюючи О. К. Біблію по світах. Дехто тлумачив це як знак від Господа, знамення єдності.

Але навіть доля делегатів КЕП розбила ту ілюзію спокою, щойно вони всі повернулися до своїх конгрегацій. Вісімнадцятьох із них лінчували впродовж перших двох місяців. Ще п’ятдесят три протягом року відреклися від цієї роботи.

О. К. Біблію оголосили «плодом гордині розуму». Казали, що її сторінки сповнені спокусливого інтересу до логіки. На догоду фанатикам почали з’являтися відредаговані версії. У таких виданнях заохочувався і приймався символізм (Хрест, Півмісяць, Брязкальце з Пером, Дванадцять Святих, худий Будда тощо), тому доволі швидко стало очевидним, що новий екуменізм не зміг поглинути старі забобони та вірування.

Гелловей назвав семирічну роботу КЕП «Галактофазичним Детермінізмом». Мільярди жартівників із радістю підхопили абревіатуру «ГД», але розшифровували її як «Гадське Діло».

Тоуре Бомоко, голова КЕП, уляма дзен-сунітів й один із чотирнадцяти делегатів, які ні від чого не відреклися (знаних в історії як «Чотирнадцять Мудреців»), нарешті визнав, що КЕП припустилася помилки.

«Нам не варто було намагатися створювати нові символи, — сказав він. — Ми мали збагнути, що наше завдання — не похитнути певність у прийнятих віруваннях і не підживлювати цікавість до Бога. Щодня ми стикаємося із жахною нестабільністю людського життя, але водночас дозволяємо своїм релігіям ставати щораз суворішими й авторитарнішими, жорстокішими й репресивнішими. Яка ж тінь пролягала на шляху божественних заповідей? Це попередження, що інституції і символи існують, хоча їхнє значення втрачено, що неможливо просто скласти суму всіх наявних знань».

Критики Бомоко не пропустили повз вуха гіркоту цього «зізнання», тому скоро самому мислителю довелося податися у вигнання, довіривши життя Гільдії, яка обіцяла зберігати в таємниці місце його перебування. Кажуть, він помер на Тупайле, оточений повагою і любов’ю, а його останніми словами були такі: «Релігія має лишатися притулком для людей, які кажуть собі: „Я не такий, яким хотів би бути“. І ніколи вона не повинна потонути в середовищі самовдоволених».

Приємно усвідомлювати, що Бомоко розумів пророчий сенс власних слів: «Інституції існують». Дев’яносто поколінь потому О. К. Біблія та Коментарі захопили весь релігійний усесвіт.

Коли Пол-Муад’Діб стояв над кам’яним курганом, зведеним над батьковим черепом, піднявши правицю (права рука — благословення, ліва — прокляття), він дослівно процитував рядки із «Заповіту