Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

знаю, яка різниця між мудрістю і «бути мудрим», зате добре знаю, що мені байдуже, знаю я це чи ні. Скажи мені: я стану мудрим, докопавшись, нарешті, до тієї різниці? Чому волієш затримувати мене серед слів, а не серед діянь мудрості? Зроби мене хоробрішим, зроби впевненішим, зроби рівним фортуні, зроби вищим од неї! І я таки зможу стати над нею, якщо спрямую на цей замисел усе те, чого вчуся.

Бувай здоров!

Лист CXVIII

Сенека вітає свого Луцілія!

/1/ Вимагаєш, аби я частіше тобі писав. Зробімо підсумок: нічим буде тобі сплачувати. Ми ж домовлялися: твої листи будуть першими; ти пишеш — я відписую. Але вже не буду таким незгідливим, бо знаю, що ти не з тих, кому небезпечно давати в борг. Отож виплачу тобі наперед і не чинитиму, як Цицерон, славетний своєю красномовністю муж, який велів Аттикові «писати навіть тоді, коли немає про що писати, а так — що лиш спаде на думку»[437]. /2/ Я ніколи на гризтимусь, що немає про що писати, навіть якби оминув усе те, чим переповнені листи Цицерона: хто про яку посаду старається, хто покладається в тій боротьбі на власні, а хто на чужі сили, хто домагається консульства, розраховуючи на Цезаря, хто — на Помпея, а хто — на свою скарбницю; що за безсердечність у того лихваря Цецилія[438], від якого й ніхто з близьких не отримає навіть шеляга, хіба що з умовою сплатити позичальникові не менше, ніж сто відсотків. Краще займатися своїми, а не чужими болячками; краще, як-то кажуть, перетрусити себе самого й побачити, як часто ми домагаємося чогось, та не збираємо потрібних голосів. /3/ Нічого не домагатися, оминати майдан, де фортуна вершить усіма справами, — ось у чому, мій Луцілію, найвище благородство, найпевніший спокій і свобода! Хіба ж то, скажи мені, не приємно, — коли поскликувані жителі з усіх триб, коли пошукачі посад завмирають від непевності на своїх підвищеннях, коли один з них обіцяє гроші, другий діє через довірену особу, третій виціловує руки тим, кому, хай лиш поталанить на виборах, не захоче навіть подати руки, коли, затамувавши подих, усяк очікує голосу окличника[439], — хіба то, кажу, не приємно, ставши собі осторонь, споглядати те торговище — просто так, нічого не купуючи, нічого не збуваючи? /4/ А наскільки більшою радістю сповнюється той, хто спокійно озирає вже не консульські й не преторські вибори, а ті важливіші, де одні домагаються річних почестей, інші — пожиттєвої влади; одні клопочуться про успішне завершення воєн та про тріумфи, інші — про маєтки; одні — про шлюби та про дітей, інші — про щастя своє та своїх близьких! Якою ж то великою мусить бути душа того, хто лиш один нічого не домагається, нікого не благає і скаже: «Не маю нічого спільного з тобою, фортуно! Не визнаю твоєї влади наді мною. Знаю, що з твоєї згоди проганяють Катонів, а схвалюють — Ватиніїв[440]. Нічого не прошу в тебе». Ось що значить бути ковалем власного щастя! /5/ Ось про що можемо писати один одному, черпаючи з того невичерпного джерела, — адже перед очима завжди тисячі й тисячі неспокійних людей: усе чогось домагаючись собі ж на згубу, вони прориваються крізь біди, у біди й вриваються, женучися за тим, од чого незабаром тікатимуть, що навіть зневажатимуть. /6/ Назви того, хто був задоволений здобутим, хоча, поки жадав, воно перевершувало, здавалось, усі його бажання? Помиляються, вважаючи, що щастя захланне: воно — надто дрібне, тому й не насичує нікого. Тобі видається високим те, від чого ти далеко; а вийди на вершину — і вже воно низьке. Хай буду брехуном, якщо тут же не націлюєшся на щось вище: що сприймаєш за вершину, — лише східець. /7/ Незнання істини всім дається взнаки. От і мчать, засліплені поголосом, переконані, що до чогось доброго, а домчавши, натерпівшись, — бачать: усе це або лихе, або пусте, або дрібніше, ніж сподівалися. Чимало людей подивляють речі, що звіддалік оманюють своїм виглядом: велике видається юрбі благом.

/8/ Щоб і нам таке не трапилося, спробуймо дослідити, що ж таке, власне, благо. Його тлумачили по-різному — кожен на свій кшталт. Дехто дає таке визначення: «Благо — це те, що притягує душі, кличе їх до себе». І тут же чують заперечення: а що, коли справді притягує, але на загибель? Адже знаєш, скільки-то всіляких зол виглядають дуже привабливо. Правдиве і правдоподібне — різні речі. Благо неодмінно поєднується з правдою: блага без правди не буває. А що знаджує, приваблює, те лиш подібне до правди: воно підкрадається, непокоїть, притягує. /9/ Окреслювали ще й так: «Благо — це те, що збуджує нас потягом до себе, чи пак збуджує потяг спрямованої до нього душі». Той самий закид роблять і тут: потяг у нас викликає чимало речей, до яких тягнемося собі ж на біду. На кращій дорозі були ті, хто дав таке визначення: «Благо — це те, що будить у нас згідний з природою потяг до себе, і чого треба домагатися, тільки-но визнаємо його гідним домагання». А раз воно гідне домагання, то воно й чесне, бо саме до чесного поривається досконала душа.

/10/ Нитка бесіди привела мене до місця, де мушу обговорити різницю між благом та чесністю. Є в них щось спільне, невіддільне: нема такого блага, в якому не було б чогось від чесності, ну, а чесність — завше благо. То яка ж поміж ними різниця? Чесність — це досконале благо, яким вивершене щасливе життя; що стикається з ним, те й собі стає благом. /11/ Поясню, що маю на увазі. Є чимало такого, чого не назвеш ні благом, ані злом, наприклад, військова служба, виконання посольських чи судових обов’язків. Усе це, коли тим займатися чесно, стає благом — із невизначеного переходить у розряд благ. Благо стає благом через поєднання з чесністю, а чесність — сама по собі благо. Благо, випливає з чесності; чесність ні від чого не залежить. Що тепер благо, раніше могло бути злом; що чесне — нічим іншим, окрім блага, не могло бути.

/12/ Давали ще таке визначення: «Благо — це те, що згідне з природою». Послухай уважно, що на те відповім. Усе, що благо, те згідне з природою, але не все, що згідне з природою, вже тим самим мусить