Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба"

була безуспішною. Перше Болгарське царство остаточно впало 1018 р. під ударами війск імператора Василія II Болгаробойця.

Скандинавські країни

З другої половини IX ст. все більшої ваги набували міжнародні зв’язки із скандинавськими країнами. Північна Русь вдалася до активних військових та торгових контактів з ними раніше.

Проте на ранніх етапах це не були міждержавні відносини Русі зі Швецією, Норвегією чи Данією. Окремі наймані загони, купці, воїни, вигнані феодали брали участь у певній діяльності на теренах Давньоруської держави. Вихідці із Скандинавії були на службі у Олега та Ігоря, Святослава, Володимира та Ярослава.

Олег виплачував варягам данину, причому лише від Новгорода 300 гривень «мир деля». Скоріше, це була плата варязькому найманому загону. Нагадаємо, що при Володимирі Новгород виплачував Києву 2000 гривень, а ще тисяча йшла на платню князівському гарнізону. Князі мали особисту дружину, яка значною мірою складалася з варягів. Цей найманий корпус постійно поновлювався, особливо під час військових дій та міжусобиць.

Володимир, а потім Ярослав під час боротьби за владу шукали допомоги «за морем». Проте державні угоди Русі з правителями Скандинавії про військову допомогу невідомі. Скоріше це була звичайна вербовка. Але присутність на Русі, часто тимчасова, скандинавів зробила культурно-історичні зв’язки з цими країнами сталими. Знахідки руських речей на території Скандинавії та навпаки підтверджують жвавість цих контактів. Для скандинавів були найпривабливішими два великих торгових шляхи: по Дніпру «от Грек до Варягів» та волзький.

З X ст. Русь стає постійним притулком для високопоставлених вигнанців з цих країн, а з часів Ярослава Володимировича встановлюються династичні зв’язки з королівськими домами Скандинавії. Великі князі київські займали самостійну позицію у підтримці тих чи інших претендентів на королівський стіл. При князівському дворі знайшов підтримку норвезький король Олаф Трюгвасон (995—1000). Звідси він пішов воювати Данію. З Русі на престол норвежці запросили його сина Магнуса Доброго (1036—1046), який після смерті Канута Великого завоював і Данію. Ярослав Мудрий був одружений на дочці шведського короля Олафа Скотконунга, а його дочка Єлизавета вийшла заміж за Гаральда Грізного, який чимало років провів на Русі й у 1047—1066 рр. був королем Норвегії. Після загибелі Гаральда в Англії у битві під Станфордбриджем вона стала дружиною датського короля Свена (1047—1075). Датський король Ерік І Добрий (близько 1095—1103) перед вступом на престол перебував при дворі Святополка Ізяславича. Русько-скандинавські державні зв’язки зберігалися у доброму стані і за часів Володимира Мономаха.

Довгострокове перебування найманого скандинавського корпусу, численних купців із факторіями у різних містах відбилося як у скандинавських сагах, так і в руських джерелах. Києво-Печерський патерик докладно розповідає про варяга Шимона та його сина тисяцького Георгія, які робили великі внески до монастиря. А з «поясом Шимона» пов’язане закладання та розбивка Успенського собору. З цих джерел зрозуміло, що служити на Русь в XI ст. йшли переважно молодші сини феодальних родів, яким не було місця на батьківщині.

Зростання авторитету та могутності Русі з часів Володимира відбивалося у достатньо широких династичних зв’язках руських князів. Крім згаданих шлюбів відомо, що Святополк Володимирович був одружений на дочці польського короля Болеслава Хороброго. Анна Ярославна стала дружиною короля Франції Генріха І. Її сестра Анастасія — угорського короля Андрія, який сам перебував певний час у Києві.

Сестра Ярослава Доброніга-Марія вийшла заміж за польського короля Казиміра Пяста, а Ізяслав Ярославич оженився на сестрі польського короля Гертруді.

Київська правляча династія підтримувала родинні відносини з більшістю феодальних родин Європи. Звичайно, кожен династичний шлюб знаменував собою політичну угоду, мирні та союзницькі відносини з конкретною країною.

Вже з X ст. Русь активно включилася у систему європейських міжнародних відносин. Вона відстоювала власні політичні та економічні інтереси, забезпечувала їх мирним чи військовим шляхом, вступала у різні коаліції, підтримувала потрібних претендентів у війнах за королівську владу в різних країнах. До Києва прибували численні посольства з метою залучити могутню країну до своїх союзів.

Дипломатичні контакти з Німеччиною можна відслідковувати від посольства 839 р., що прибуло до Людовика Благочестивого. Німецькі хроністи добре знають про посольство княгині Ольги до імператора Оттона І (936—967). Ними велися переговори про прийняття Руссю християнства й направлення єпископа. Ольга враховувала найбільш вигідний для Русі шлях, а також, можливо, використовувала зв’язки із західною церквою як засіб тиску на Візантію. У відповідь до Русі було послано місію на чолі з Адальбертом. Проте місія своєї мети не досягла й 962 р. повернулася назад.

Відомо ще одне посольство Русі, яке прибуло з багатими дарами до Оттона II (967—983). Сприяв зближенню двох країн і шлюб Володимира з Анною, адже вона була родичкою Феофано — дружини Оттона II. У 1006 або 1008 р. в Києві протягом місяця перебував єпископ Бруно Кверфуртський, який очолив місію до печенігів.

Звідси написав імператору Генріху II листа, де описував Володимира як «повелителя Русів».

У 90-і роки X ст. спостерігаються інтенсивні відносини Києва з Римом. Римський папа намагався перетягнути на свій бік молоду християнську державу. 991 р. з Рима прибуло до Володимира посольство, що було прийнято «с любовию и честию». 994 р. з Рима повернулися посли Володимира. У 1000—1001 рр. відбувся ще один обмін посольствами. Ця дипломатична практика Русі мала звичайно не релігійну, а суто політичну основу. Русь не йшла у фарватері політики Візантії, а вела системну політику, намагаючись у різних регіонах мати противагу своїм потенційним супротивникам. Німецька імперія та Рим виступали такою противагою Візантії та Польщі.

Результатом зближення з Німеччиною став шлюб (після смерті Анни) Володимира з онукою Оттона І, дочкою графа Куно[805]. 1013 р. між Києвом і Священною Римською імперією була укладена мирна угода.

За Ярослава добрі відносини закріпилися шлюбом Святослава з Одою, дочкою Леопольда Штаденського. Її брат Бурхард очолював посольство імператора Генріха IV до Святослава, коли той взявся виступити посередником у справі Ізяслава Ярославича.

Дочка Всеволода Євпраксія-Адельгейда була видана спочатку за маркграфа Штаденського, після його смерті одружилася з імператором Генріхом IV й була коронована у Кельні 1089 р. Проте цей шлюб був нещасливий. Євпраксію використовували у внутрішній боротьбі, що розгорнулася між імператором і папою. Політичні зв’язки Русі з Німеччиною були підкріплені жвавими економічними контактами. Про це розповідають численні знахідки німецького походження на Русі, в тому числі монети Оттонів, Оттона І і Адельгейди, навіть мідної руди у Києві, а руських — на території Німеччини.

Найактивніші відносини Русь мала з Польщею. Кордон з Польщею найдавніший з відомих. Ібрагім ібн Якуб у 966 р. писав про цей кордон за короля Мешка І. За цей кордон протягом століть велися