Читати книгу - "Феномен Фенікса"

що куванням оброблює метал, виготовляє металеві речі. Одне слово, трудяща людина. Все життя його минає в кузні біля горна… Дим, чад, кіптява. Дихати нічим. А він біля горна все кує і кує… Все життя в труді. Баритися йому нема коли, бо коваль клепле поки тепле. І наш коваль все життя трудом і потом своїм заробляв і заробляє собі на прожиття. Та й чи може існувати село без коваля? Всі до нього звертаються, бо всім є потреба. Тому косу виклепає, тому річ яку виготовить — руки в нього золоті. Цілий день з його кузні несеться дзень-бом, дзень-бом. Про таких, як мій підзахисний кажуть: б’є-кує цілий день і цілий день тільки дзень-дзелень!.. У селі без коваля — як без рук. І хто б з чим не звернувся до коваля, він кожному допоможе Крім того наш підсудний ще жодного, разу під судом чи слідством не перебував, досі вів зразкове трудове життя. Прошу високий суд врахувати його раннє сирітство, трудову біографію і ту користь, яку він приносить людям, а тому захист прохає його звільнити з-під варти і. виправдати в залі суду.

ПРОКУРОР: Обвинувачення вимагає притягти його до відповідальності і згідно такої— то статті позбавити волі на три роки!

АДВОКАТ: Захист прохає звільнити коваля в залі суду.

СУДДЯ: Суду все зрозуміло. В такому разі суд — б’є дерев’яним молотком по підставці на столі, — іде для прийняття рішення.

Всі встають. Суддя бере течку й виходить.

Тягнуться довгі хвилини очікування рішення суду.

Добродій Коваль Безіменний все ще знизує плечима і ніяк не може збагнути завіщо ж його судять? Він же нічого… Який він пособник змії, який помагач у скоєнні злочину, як він… Усього лише викував змії тоненький голосок, схожий на голос Телесикової матері… Та ще зуби товсті їй скував, аби вона змогла перегризти яворину. Але вона її все одне не встигла перегризти. Телесик врятувався, то яка ж його в цьому вина? До нього всі звертаються за допомогою. І змія звернулася. Він усім допомагає. І змії допоміг, це ж його професійна честь, він повинен допомагати своїм ремеслом тим, хто до нього звертається. На те він і коваль, аби кувати. Та й коли то було? Давним-давно… Та який він посібник змії?..

Аж ось лунає:

— Встати! Суд іде!

Всі встають. З’являється суддя, займає своє місце, розкриває течку й читає:

— Судом прийнято рішення…

У залі — напружена тиша…

— … Стривай, стривай, авторе, — може отут вигукнути котрийсь із читачів. — Казка — казкою, але ж… Було таке чи не було насправжки Щоб в суді коваля із казки судили. Чи в тебе, авторе, теж казка?

— І в мене казка.

— То, виходить, не було?

— Було. А якщо раптом і не було, то… То все одне мало б бути — бо як же інакше. Зло має бути покараним. Що з того, що це сталось давно, як і нині з ранкового туманцю, що над тихою річечкою сріблом стелеться, наче з років та віків далеких чується:

Телесику, Телесику! Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти й пити!

— Ближче, ближче, човнику, до бережка, — озиваться Телесик, — це ж моя матінка снідати мені принесла… Чую, чую матінчин голосок…

Хлюп та хлюп.

Скоряючись срібному веселечку, пливе Телесиків човник золотий… Ось-ось він до бережка пристане, рибалка маленький…

А десь за болотяними нетрями, сторожко дихаючи, змія ховається.

Та до материного голосу пильно прислухається, пробуючи підробити його — о, гаддя на Вкраїні нашій ще не перевелося… Як, між іншим, і тих ковалів, які готові пособити їм — скувати тоненький голос, як у Телесикової матері. Чи викувати гострющі та міцнющі залізні зуби, що вже напевне перегризуть яворину…

А Телесик срібним веселечком керує, золотим човником плине до бережечка та й плине…

Все ближче і ближче…

Але тут і казці нашій…

Кінець?

Та ні ж бо! Казки ніколи не кінчаються — хіба ви, добродії мої, про це не відаєте?

Казки завжди тільки-тільки починаються.

Телесику, Телесику! Приплинь, приплинь до бережка!..

А коваль клепле, а змія до коваля спішить…

БІДОЛАХ ІЗ ПЛАНЕТИ ЗЕМЛЯ

В одній середній школі… Та ви її, напевне, знаєте. В отій, що найкраща в нашому районі. Так ось, у тій школі, яку вочевидь ви знаєте, у п’ятому «а» класі якось вчителька рідної мови та літератури задала дітям домашнє завдання: написати твір на тему: «Приліт інопланетян та їхній контакт із землянами».

Учні, як і годиться, дружно написали твір на задану тему, кращий з них вчителька прочитала перед класом.

Ось він.

«Жили-були собі інопланетяни. На своїй планеті. Справжні, щонай— справжнісінькі. Серед усіх інопланетян — найінопланетяніші.

От якось прилетіли вони із своїх космічних країв, із сузір’я Рака (а, можливо, й Скорпіона) у наше село.

А тому прилетіли, що треба їм було дізнатися, а як же ми