Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
За свідченням отця Енріке, це підтвердили й інші джерела, процесія “Акту віри” повинна була вийти на набережну близько восьмої години, пройти нею всього ярдів сто і повернути на вулицю, що вела до майдану, де було все налаштоване для відправлення меси. “Очищених” тут мають посадити в клітку і відвезти на Квемадеро.
О шостій годині ранку Сміт зібрав у каюті дванадцять матросів, яких він вибрав собі на допомогу для наступної акції. Пітер, який стояв з Маргарет, розповів детально їм про весь план і благав їх в ім’я їхнього хазяїна і заради його дочки зробити все, що можливо, щоб врятувати хазяїна від страшної смерті.
Матроси поклялись; у них нуртувала кров, не кажучи вже про те, що їм пообіцяли велику винагороду, а тим, хто загине, — винагороду їхнім сім’ям. Потім вони поснідали, розібрали мечі та ножі, закутались в іспанські плащі, хоча, правду кажучи, цих хлопців із Ессекса та Лондона важко було сприймати за іспанців. Човен був готовий, і тут Пітер, хоча сам ледве тримався, заявив, що їде з ними. Проте капітан Сміт, з яким, напевно, вже раніше переговорила Маргарет, тупнув ногою на палубі й наголосив, що тут командує він, тому не допустить цього. Поранений чоловік, заявив Сміт, буде для них тільки тягарем, він займатиме місце в маленькій шлюпці, а домогти їм не зможе ні на суші, ні на воді. Крім того, Пітера знають в обличчя тисячі людей, які бачили його вчора, і напевно впізнають, тоді як ніхто не зверне уваги на дюжину матросів, які висадилися з якогось судна, щоб погуляти й поглянути на видовище. І, нарешті, йому краще залишитись на борту “Маргарет”, бо, коли справа обернеться кепсько, тут буде мало людей, щоб швидко вивести корабель у відкрите море і допливти до Англії.
Пітер усе-таки наполягав на своєму, поки Маргарет, обнявши його, не запитала, чи не _думає він, що їй буде краще, коли вона втратить одразу і батька й чоловіка. Адже коли вони зазнають невдачі, це може статися. Тільки тоді Пітер, якого допікав біль і який був дуже слабкий, здався, а капітан Сміт віддав останні розпорядження своєму помічникові, потиснув руки Пітеру та Маргарет і спустився зі своїми дванадцятьма матросами в шлюпку. Ховаючись за старими суднами, шлюпка попливла до берега.
“Маргарет” перебувала на відстані пострілу із лука від берега, і з палуби між кормою одного старого судна та носом іншого відкривався краєвид на набережну. Тут і розташувались Пітер та Маргарет. Один із матросів виліз на щоглу, звідки було видно все місто, навіть старий мавританський замок, де тепер містилася інквізиція. Нарешті цей матрос гукнув, що процесія вийшла — він побачив знамена, людей біля вікон і на дахах; про те ж неквапливим бамканням повідомив соборний дзвін. Затим почалось нудне очікування. Вони бачили, як група матросів в іспанських плащах вийшла на набережну і змішалася з нечисленним натовпом, що зібрався там, — основна маса люду юрмилася на майдані та на навколишніх вулицях.
Урешті-решт, якраз коли годинник на соборі пробив восьму, “тріумфальна” хода, як вона іменувалась, вийшла на набережну. Першим з’явився загін солдатів, озброєних списами, потім розп’яття, задраповане чорним крепом, яке ніс священик, за ним слідом ішли інші служителі церкви, в білосніжному одязі, що символізував чистоту. Затим з’явилися люди, які несли дерев’яні чи виготовлені із шкіри зображення якихось чоловіків та жінок, котрі завдяки втечі в інші країни або в царство смерті уникли лап інквізиції. Слідом за ними несли труни, по чотири чоловіка кожну, — в цих трунах були тіла чи кістки померлих єретиків, які через смерть тих, кому вони належали, мали бути теж спалені на знак того, що зробила б з ними інквізиція, якби могла, — це давало право конфіскувати залишене людиною майно.
Затим ішли ті, хто розкаявся. їхні голови були поголені, ноги босі, одні були зодягнуті в темний одяг, інші — в жовті балахони з червоним хрестом, що звалися санбеніто. Після них з’явилася група єретиків, засуджених на спалення. Вони були зодягнуті в замарри із овечих шкур, розмальовані диявольськими ріжками, їхніми власними портретами, оточеними полум’ям. На цих нещасних теж були високі, схожі на єпископські митри шапки, так звані корози, розмальовані зображенням полум’я. Роти в них були заткнуті дерев’яними кляпами, інакше вони могли б осквернити і заразити оточуючих єретичними промовами, в руках вони несли свічки, котрі ченці, що їх супроводжували, час од часу засвічували, коли ті гасли.
Серця Пітера та Маргарет тенькнули, коли наприкінці цієї жахливої процесії з’явився чоловік верхи на віслюку, вдягнутий у замарру та корозу, але з зашморгом на шиї. Отець Енріке сказав правду — це, без сумніву, був Джон Кастелл. Як уві сні, Пітер і Маргарет дивилися на його ганебний одяг.
Слідом за ним ішли розкішно вдягнуті чиновники, інквізитори, знатні люди, члени Ради інквізиції; попереду них майоріло знамено, назване Святим знаменом віри.
Кастелл порівнявся з маленьким гуртом моряків, і, здалося, щось сталося з упряжжю віслюка, на якому він сидів, бо той зупинився, і чоловік в одязі секретаря підійшов до нього, очевидно, для того, щоб поправити упряж, таким чином змусив зупинитися всю процесію, що йшла за ним. Ті, хто йшов попереду, вже поминули набережну і завернули за ріг. Незрозуміло, що там сталося, але єретика змушені були зняти з віслюка; його грубо стягли з ослячої спини, а тварина, немовби зраділа звільненню від тягаря, задерла голову вгору і почала гучно ревти.
Люди з нечисленного натовпу, які стояли вздовж набережної, рушили до них, немовби для того, щоб допомогти, і серед них — декілька чоловік у таких накидках, які були на матросах з “Маргарет”.
Офіцери та гранди позаду стали вигукувати: “Вперед! Вперед!”, але люди, які оточили віслюка, замість цього почали підштовхувати його разом з вершником ближче до води. В цей
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет», після закриття браузера.