Читати книгу - "Над Тисою"

227
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 167 168 169 ... 171
Перейти на сторінку:
стояли піонери в темно-синіх з білою смужкою шапочках, в білих сорочках з синіми галстуками, вузли яких були перехоплені червоними кільцями. В руках у кожного піонера триколірний прапорець з зображенням кайла. Хлопчики і дівчатка підняли їх над головами і дружно привітали Сокача:

— Елоре, пайташок!

Олекса по змісту вигуку — «Вперед, друзі!» — і по його святковому звучанню зрозумів, що це бойовий клич піонерів.

— Все гаразд? — підійшовши до паровоза, спитав головний[8]. Десятки людей мовчки, очима, неспокійним виразом облич повторили це запитання.

Сокач кивнув головою і піднявся на паровоз.

— Що робиться, що робиться! — схвильовано пробурмотів Іванчук. — Як у нас вірять! Та якщо ми не витягнемо цю махину на підйом і розтягнемось, то це ж буде сором на весь світ.

Сокач подивився на кочегара, потім на манометр, на водомірне скло. Води і пари в котлі було досить. У топці бушувало біле полум'я. Повітряний насос працював нормально.

Гамір на коліях стихав. Святковий натовп наблизився до паровоза. Сотні людей чекали, як «ЕР 777–13» зрушить з місця такий незвичайно довгий і важкий поїзд, як поведе його на підйом, до моста-через Тису, в СРСР.

Автоматник видав довідку про гальма. Начальник станції власноручно вручив дорожну телеграму з Явора. Головний дав свисток.

Над натовпом зметнулися хустки, кепки, капелюхи, триколірні прапорці. Духовий оркестр грянув марш. Почувся дріб піонерських барабанів. Юні голоси закричали: «Елоре, пайташок!» І все це було раптом заглушене гудком паровоза. Що це був за гудок! Могутній і ніжний. Протяжний і водночас різкий, як спалах блискавки. Урочистий і владно закликаючий.

— Бач, як заспівала чаша «Галочка»! — промовив Іванчук. — Гімн, а не гудок.

— Гудок як гудок, — буркнув Сокач.

Зціпивши зуби так, що вилиці скам'яніли, він відпустив реверс на всі зубці і обережно відкрив регулятор на малий клапан. Состав рушив легко, плавно. Довга лінія автоматичного зчеплення розтягувалася рівномірно, майже без гуркоту.

Сокач уважно стежив за вихлопами. Вони звучали рідко, напружено, повнозвучно. В них, у цих вихлопах, відчувалася впевнена сила парових машин, діючих у суворій відповідності з можливостями ходової частини і рейок колії.

Вихлопи в трубу стали частішими, менш напруженими, майже вільними.

І тільки тепер Олекса полегшено зітхнув, витер спітніле чоло, виглянув у вікно.

З землі долинуло співуче, тонкоголосе:

— Елоре, пайташок!

Поїзд ішов повз піонерів, повз кинуті велосипеди.

Вирвавшись на простір, Сокач відкрив регулятор на великий клапан, а реверс підтягнув до четвертого зубця.

Локомотив рухався тепер на найекономічнішій ході: з мінімальною витратою пари і палива. Незважаючи на це, швидкість не зменшувалась.

Все ближче і ближче Карпатські гори. Швидкість зростала. П'ятдесят, п'ятдесят п'ять, шістдесят кілометрів… Телеграфні стовпи мелькали один за одним. Ниви зливалися в суцільний зелений масив.

На тому боці прикордонного моста, на правому березі Тиси, Олекса по знаку прикордонників зупинив поїзд. З гайка, що зеленів біля підніжжя залізничного насипу, вийшла група військових і цивільних. Серед них Олекса впізнав майора Зубавіна і свого друга лейтенанта Гойду.

Олекса спустився з паровоза на землю.

— Ну, як? — занепокоєно спитав Зубавін.

— Доручення виконано, товаришу майор. Посилка на дні тендера, під водою. — Олекса не міг стримати гордої, радісної посмішки.

— Дякую, товаришу Сокач! — Зубавін міцно потис руку розвідникові-добровольцеві.

Василь Гойда, між тим, мовчки, діловито розстібнув комір сорочки, зняв піджак, розшнурував черевики. Залишившись у самих трусах, він спитав, звертаючись до Зубавіна:

— Дозвольте пірнути, товаришу майор?

— Пірнайте. Та обережніше.

Гойда поліз на тендер, повний вугілля і води. Опустивши ноги в люк і тримаючись руками за металеву кришку, він повільно, з силою втягуючи в легені повітря, почав занурюватись у чорну холодну воду. Коли вода дістала йому до підборіддя, він відпустив руки і пірнув. На сталевому днищі тендера він швидко намацав пружний гумовий, мабуть, герметично закритий ящик невеликого розміру. Орієнтуючись на світлу пляму люка, він благополучно виплив на поверхню, тримаючи «посилку» над головою. П'ять чи шість пар рук підхопили її.

Через п'ять хвилин Олекса отримав дозвіл рушати далі, до Явора.


Добре було мчати на південь від підніжжя прохолодних гір, з півночі на південь, до Тиси, до теплої рівнини… Ширшою і ширшою, все принаднішою була весняна земля, все прозорішим повітря. Варто піднятися ще ледь-ледь вище, хоча б туди, де співав жайворонок, — І відразу ти побачив би далеко на заході Будапешт, а на півдні — Сегед і Балканські гори, а ще лівіше — Трансільванські Альпи.

Добре мчати і тепер, з півдня на північ, від рівнини до підніжжя Карпат, назустріч білосніжним вершинам гір… Прохолоднішим стає повітря. Виростають пагорби, гаї. Дзвінкіше співають колеса на стиках рейок. Небо, таке недоступне там, на рівнині, тепер щораз ближче і ближче до землі, небо Закарпаття, небо Батьківщини.

Рівно о тринадцятій годині поїзд № 733 пройшов під прикордонною аркою станції Явір.

Повільно, ніби океанський теплохід, проплив палац вокзалу, оздоблений гранітом і мармуром, з бемськими шибками в дубових дверях і вікнах.

Поїзд рухався повільніше й повільніше. Не доходячи метрів зо три до контрольного стовпчика, він зупинився.

— Гей, механіку, де ти там? — долинув знизу, з землі, знайомий голос.

Олекса виглянув у вікно. Біля паровоза стояв бритоголовий, з почервонілим і спітнілим обличчям інженер Мазепа.

— Як у тебе з вугіллям? — важко дихаючи і ніжно доторкаючись до своєї лисини, запитав він. — Ще на рейс вистачить?

— Якщо в Угорщину чи Чехословаччину поїду, то вистачить туди й назад.

— А води?

1 ... 167 168 169 ... 171
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Над Тисою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Над Тисою"