Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Ти знаєш, чому я хочу, щоб люди перемогли? Не тому, що хочу їх врятувати. Ні. Може, дехто думає, що так я рятую себе. Адже я можу відроджуватися тільки в людей. Не буде їх, не буде мене. Але й це не та причина, через яку я борюся. Я вже достатньо прожив, щоби померти. - Максуд зробив паузу. - Я ненавиджу амаліонів. За все, що вони зробили зі мною. За все, що з їхньої волі зробив я сам. Злість моя настільки велика, що хочу вбити їх усіх. До останнього. І ця місія не має нічого спільного із порятунком людства. Правда в тому, що мені начхати на людей. Я їх не знаю. Як мені за них боротися, якщо я й тисячної частини від них не знаю? А ось амаліонів мені знати не потрібно, щоби бажати їм смерті. Так що, кого і тягне темне минуле, то це точно не тебе.

Сандрін мовчала. Вона не знала, що на це можна сказати людині, яка стільки прожила і стільки побачила. Воїн посміхнувся.

- Не роби таке обличчя. Все нормально. Раніше все було набагато гірше. Я народжувався. Вбивав. Народжувався. Вбивав.

- І що змінилося? - хмикнула дівчина в золоті.

- Зараз все не так. Я думав, що мене створили тільки для вбивств, і я нічого не зможу робити іншого. Як інквізитори, які створені для вбивства богів, як самі боги, які створені, щоб вбивати взагалі всіх, як машини, які полюють на абсолютних алхімістів. Я думав, що я така машина. А потім мені зустрілася Амайанта. І вона змінила мою думку з цього приводу. Якщо богиня стала зовсім іншою, протилежністю до самої себе, то чому б і мені не стати? Потім, після війни. Викинути меч і просто жити? Може, я зможу прокидатися в наступних життях навіть без загрози війни. В майбутньому. Коли перебудуюсь.

- Коли все переосмислиш? - усміхнулася Сандрін.

Максуд кивнув головою.

- У тебе більше тарганів у голові, ніж у мене. - упевнено заявила Химерниця. - Так що, даремно я переживала, виходить.

- Ну, виходить, що так. - погодився воїн. - Усі роблять помилки. І я теж. Не треба страчувати себе після кожної такої. Ти вчасно схаменулась. Пішла звідти. Ти усвідомила, що тобі така команда не потрібна. Тревізо, Жеместьє і Ревіаль. Їм можна довіряти. Наскільки це можна робити у випадку з Химерницями. І повір, це набагато краще, ніж якби в тебе був увесь загін. Набагато.

Знов незручне мовчання.

- Вони там усі слухають? - запитала дівчина.

Воїн усміхнувся. Може, й слухають.

- Все, підемо до чемпіонів? - спитав він.

Сандрін кивнула. Максуд обернувся до тих людей, що терпляче чекали з великими вухами, доки тисячолітній воїн і Подовжена фіолетовоока анне із зеленими жилками в очах і стародавнім амулетом на руці не наговоряться. Він махнув рукою. Химерниця глибоко вдихнула, підняла підборіддя і стерла з обличчя залишки виразу нормальної дівчини. Вона знову стала анне Сандрін Андрекорв.

Коли група йшла другим рубежем, на то шляхи її перетнулися з могутнім високим воїном зі світлими очима.

- Чемпіон, де твої обладунки? - спитав Максуд. - Що трапилося?

- А то ти не знаєш, - кинув чемпіон, проходячи повз нього. - Маршал.

Сандрін впізнала голос.

- Румадеу, стривай.

Воїн лише відмахнувся, йдучи своєю дорогою.

- Його виключили з армії? - Химерниця повернулася до Максуду.

- Із чемпіонів.

- Вигнали? Зі свого народу? - підняла одну брову Сандрін.

- Ні. Чемпіони… це не лише назва народу. Вони мають військову ієрархію. Спершу кандидат.

- Куди кандидат? - запитала Жазель.

- Нікуди. Просто кандидат. - пояснив воїн.

- Тупі чемпіони. - одразу ж прокоментувала Ейр.

- Так ось. - продовжив Максуд. - Спочатку ти кандидат. Потім, якщо десять разів проявиш себе найкращим чином, отримаєш відзнаки і пройдеш усі потрібні випробування, станеш переможцем. Потім тобі треба добре вивчати протоколи. Адже коли ти знову десять разів добре себе проявиш, то станеш кандидатом у чемпіони. Ще десять разів відзначитися, пройти випробування, включаючи знання протоколів, і ти чемпіон. Така сама процедура для того, щоб стати легендарним.

- Так, легендарні ще кращі за чемпіонів? - запитала Жазель.

- Кращі. - підтвердив Максуд.

- А чому вони тоді не прийшли? А прийшли чемпіони? - не розуміла дівчина.

- Напевно, найкращі їхні воїни залишилися, щоби захистити свою країну.

- А, як із сабазадонцями та Ейр? - посміхнулася Жазель.

Сандрін теж усміхнулася. А потім ще ширше, коли Ейр за кілька секунд видала обурений вигук.

На першому рубежі все нагадувало про те, що за стіною розташувалася армія ворога. Метушилися солдати, бігали чемпіони. Голосні команди лунали і тут, і там. На відкритому майданчику між двома мурами стояли намети. До другої стіни приставлені сходи. Трохи менше десятка.

- Як захищатимемо ворота? - пролунав голос Калібрісто.

Величезний чемпіон йшов до Максуда. Він не забув зневажливо глянути у бік Ейр, навіть губи скривити. Охоронець всюди його супроводжував.

- Це найслабша частина будь-якої стіни. Якщо вони проб'ють ворота... Я подивився на них, навіть таран, який наші діти в пісочниці зможуть зробити, і той розіб'є наші ворота без особливих проблем.

Максуд кивнув головою. Він давно думав над цією проблемою. І, здається, знайшов рішення. Перекласти вирішення цієї проблеми на інші голови – це також рішення.

- Я поговорю з алхімістом. І з будівельниками. Хтось із них має запропонувати гарний варіант. - відповів воїн.

- Тоді треба зробити це швидше, за стіною цих тварин менше не стало. - чемпіон кивнув у бік ворога.

- Раніше ночі вони не нападатимуть. - зітхнув Максуд. - Але поспішити все одно треба. Облаштуй на стіні три місця для водоносів. Їх треба зберегти, нам не можна втратити жодного. Може, постав їх біля Химерниць. Їхній загін розділився. З нами лишилося лише троє з них. Плюс Сандрін та Делоріс. П'ять Химерниць у нас і чотири в людей. Але на Делоріс не розраховуй, вона буде з похмурими. Химерницям залиш три місця. Потрібно буде зарядити подрібнювачів. Цим займеться Естель. І ще Сандрін, у разі потреби, може залишити стіну, а її місце займе Естель.