Читати книгу - "Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років"

Спершу основний удар було нанесено по центру та правому крилі. Тут велику активність виявляли татари, але сильний зустрічний вітер заважав їм вести прицільний і дошкульний обстріл поляків з лука. Згодом масованого удару було завдано по правому крилі. Він виявився настільки потужним, що коронні хоругви не витримали й почали відступати. З поля бою втекли ряд магнатів і великий коронний канцлер Єжи Оссолінський. Оссолінський мав чимало недругів серед шляхти, отож один з гострословів цього табору з неприхованим сарказмом відгукнувся на цю подію так: «Одна справа засідати (у сеймі. — Авт.), інша справа воювати...»

Дуже швидко втеча почала набирати масового характеру. Переслідуючи неприятеля, козаки й татари вдерлися до ворожого табору, завдавши там великих збитків. Але, до честі Яна II Казимира, у найкритичніший момент бою він зумів вкотре продемонструвати неабияку особисту мужність і витримку. Зібравши біля себе дві козацькі хоругви та 200 рейтарів особистої охорони, король зміг на деякий час стримати наступ супротивника, і це дозволило провести перешикування решти війська та порятувати табір від цілковитого розгрому.

Один з учасників битви зауважував, що становище короля, як і всієї армії, у цей час було настільки важким, що варто було б татарам виявити трохи більше наполегливості — і король, його гвардія і найближче оточення неминуче загинули б або потрапили в полон. Проте Іслам III Ґерай не став форсувати події. Татари обмежились дрібними сутичками з коронними жовнірами, дозволивши супротивнику перевести подих і зібратися з силами. Чи було це випадковістю? Думки дослідників з цього приводу різняться. Але панівним є погляд, що таким чином кримський хан чи не вперше продемонстрував своє бажання зберегти ситуацію непевності в стосунках Війська Запорозького з королем і Річчю Посполитою, не допустити цілковитого звільнення козацької України з-під влади Яна II Казимира, аби в такий спосіб залишити за собою роль надважливого гравця в цій драматичній історії. Адже істотне посилення як однієї, так і другої сторони конфлікту неминуче б послаблювало становище Кримського Юрту.

Але, як би там не було, на вечір 15 серпня 1649 р. Річ Посполита опинилася на краю прірви. «Уже кількасот років не була Польща і її король у такій критичній ситуації, — писав один з польських шляхтичів, що брав участь у зборівському кошмарі, — ледь не обернулась вона поразкою під Варною чи Лігницею, або як Батий, татарський хан, 12 тижнів жив у Кракові».

Темрява ж, що впала на зборівське поле, порятувала короля та його армію від нищівної поразки. Війська відійшли на висхідні позиції, взявши перепочинок до ранку наступного дня. Коли ж на світанку жовніри поглянули на поле вчорашньої битви, то побачили на ньому безліч кинутих у паніці трофеїв, зброї та прапорів. Сучасники із сумом констатували, що від втечі вцілілих, але геть спантеличених коронних жовнірів і шляхту стримувало хіба що тісне кільце, у яке їх закрили козацькі полки й татарська Орда. Серед коронних вояків ширилися панічні чутки, нібито вночі монарх і найвищі чини вже врятувалися втечею з-під Зборова. Отож Яну II Казимиру нічого більше не залишалось, як, знехтувавши небезпекою, бути підстреленим вправним козаком чи татарином, кружляти табором і підбадьорювати в такий спосіб своїх підданих. Підстав же для оптимізму в плані вишукування можливостей для військової перемоги над козаками й татарами в коронного командування та рядових жовнірів було не так уже й багато. Утім, за ніч, що минула, у великого коронного канцлера визрів план, як порятувати ситуацію іншими способами.

Власне, обговорення ситуації розпочалося на нараді в короля відразу, як тільки під Зборовом вмовкли постріли й шабельний передзвін. Обговоривши різні можливі способи, присутні при королеві сенатори дійшли висновку, що реальними виглядають лише два варіанти. Можна було спробувати таємно вивести Яна II Казимира з табору. А можна було спробувати зав'язати сепаратні переговори з ханом, котрий демонстрував знаки того, що не бажає добивати переможеного супротивника. Й оскільки Ян II Казимир навідріз відмовився рятуватися втечею, Оссолінський енергійно взявся за реалізацію саме другого варіанту. Від імені короля було підготовлено лист хану, у якому містилися пропозиції розпочати процес замирення. Як привід для початку розмов про мир було використано епізод з п'ятирічним перебуванням наприкінці 1620-х — початку 1630-х років тоді ще кримського царевича Іслама Ґерая в польському полоні, звідти він вийшов на волю завдяки заступництву Владислава IV.

«Гаразд, королю, мовиш!»

Зборівський компроміс чи зборівське розчарування 1649-го?

Ніч з 15 на 16 серпня 1649 р. стала рятівною для короля і Речі Посполитої та однією з найтрагічніших в українській історії. Перебуваючи під загрозою повного знищення та не маючи засобів, аби в якийсь спосіб зарадити становищу, королівський уряд почав схиляти кримського хана до початку переговорів про замирення. І перед ранком Іслам Ґерай відіслав Яну Казимиру листа, у якому, хоч і дорікав королю за неналежну повагу до себе, царя кримського, усе ж погодився розпочати мирний діалог. При цьому хан попередив короля, що до тих пір, поки не буде досягнуто домовленостей, сповіщати Орду про припинення війни він не буде.

Наступного дня бої розгорнулися з новою силою. Щоправда, за відсутності в Іслама Ґерая бажання здолати супротивника воно вигасало й у татар. Ініціативу виявляли переважно козаки, котрі впродовж дня навіть двічі вривалися до королівського табору. Тим часом під вечір 16 серпня хан віддав Орді наказ про припинення атак та розпочав переговори з поляками. На переговорах з Оссолінським великий візир Сефер-Кази-ага поставив вимогу визнати козацький реєстр у сорок тисяч чоловік, дозволити татарам брати на землях Речі Посполитої ясир, виплатити кримцям відразу 200 тисяч золотих за зняття облоги під Зборовом та повернутися до практики сплати щорічних упоминок. Як зазначив очевидець тих подій, від цих слів у великого коронного канцлера «відібрало мову й у голові запаморочилося».

Уранці наступного дня сторонам вдалося досягти домовленостей щодо найбільш принципових речей, а саме: кримці мали відвести свої війська й спонукати до цього козаків під Зборовом і під Збаражем; натомість поляки мали сплатити за це викуп у розмірі 100 тисяч золотих відразу та 500 тисяч згодом за зборівську частину та ще 600 тисяч за — збаразьку; погодитися на поновлення виплати щорічних упоминок; укласти вічне братерство проти кожного неприятеля за винятком козаків; погодитися на пустошення татарами коронних земель дорогою до Криму.

До участі в переговорах був допущений і Хмельницький. Проте його роль на цьому етапі звелась до ролі статиста. І лише по завершенні польсько-кримських перемовин українська сторона отримала можливість уладнати свій конфлікт