Читати книгу - "Убивства за абеткою"

проговорив Пуаро. – Я б хотів із ним поспілкуватися перед тим, як наш доблесний інспектор візьме його в свої руки.

Меґан Барнард блискавкою вискочила з кухні, а за кілька секунд повернулася, ведучи Дональда Фрейзера за руку.

Розділ дванадцятий

Дональд Фрейзер

Мені одразу стало шкода цього молодого чоловіка. Його бліде втомлене обличчя і збентежений погляд вказували на те, яке велике потрясіння він нещодавно пережив.

Він був привабливий хлопець із хорошою статурою, ростом близько шести футів, не красень, але з приємним обличчям, вкритим веснянками, з високими вилицями та полум’яно-рудим волоссям.

– Що це, Меґан? – промовив він. – Чому тут? Заради Бога, скажи мені… я щойно довідався… Бетті…

Його голос затремтів.

Пуаро підсунув стілець, і той опустився на нього.

Потім мій друг витяг із кишені маленьку флягу, влив її вміст у чашку, що стояла в серванті, й сказав:

– Випийте трохи, містере Фрейзер. Це вам допоможе.

Молодий чоловік послухався. Бренді повернуло трішки рум’янцю на його обличчя. Він випростався у кріслі й знову звернувся до дівчини. Його поведінка була доволі стримана.

– То це правда? – промовив він. – Бетті мертва? Убита?

– Це правда, Доне.

Він наче механічно проговорив:

– Ти щойно повернулася з Лондона?

– Так. Мені зателефонував тато.

– Потягом о дев’ятій тридцять, гадаю? – запитав Дональд Фрейзер.

Його свідомість, втікаючи від реальності, шукала захисту в несуттєвих деталях.

– Так.

На кілька хвилин запала тиша, потім Фрейзер промовив:

– Поліція? Вони щось роблять?

– Вони зараз нагорі. Переглядають речі Бетті, здається.

– Вони не мають уявлення, хто… Вони не знають?

Він замовк.

Фрейзер був чутливою, сором’язливою людиною, що не любила вимовляти вголос жорстокі факти.

Пуаро підійшов трохи ближче й поставив запитання.

Він говорив діловим, сухим тоном, наче запитував про якісь дрібні деталі.

– Міс Барнард розповідала вам, куди збиралася піти вчора ввечері?

Фрейзер відповів. Здавалося, механічно:

– Сказала, що хотіла поїхати з подругою в Сент-Леонардс.

– Ви їй повірили?

– Я… – Раптом автомат ожив. – Що, до біса, ви цим хочете сказати?

Його обличчя набуло загрозливого вигляду, скривилося від раптового запалу, і це дало мені зрозуміти, що дівчина могла б боятися викликати в ньому лють.

Пуаро твердо сказав:

– Бетті Барнард позбавив життя жорстокий убивця.

Лише правдиво відповідаючи на запитання, ви можете допомогти нам знайти його.

На мить його погляд перейшов на Меґан.

– Саме так, Доне, – сказала та. – Зараз не час турбуватися про власні почуття чи про почуття когось іншого. Ти повинен сказати правду.

Дональд Фрейзер дивився на Пуаро з підозрою.

– А хто ви? Ви не з поліції?

– Я краще, ніж поліція, – мовив Пуаро. Сказав без свідомої пихи. Для нього це була лише констатація факту.

– Скажи йому, – наполягала Меґан.

Дональд Фрейзер здався.

– Я не був упевнений, – заговорив той. – Я повірив їй, коли вона це сказала. І не думав, що може бути інакше. Потім… можливо, було щось у її поведінці. Я… я, власне, почав замислюватись.

– Так? – сказав Пуаро.

Він сів навпроти Дональда Фрейзера. Детектив не зводив погляду з очей співрозмовника, наче гіпнотизуючи його чарами.

– Мені було соромно за свою підозріливість. Але… але я таки підозрював… Я думав про те, щоб піти до узбережжя та простежити за нею, коли вона вийде з кафе. І, власне, пішов туди. Потім зрозумів, що не можу цього зробити. Бетті мене побачить і розлютиться. Вона одразу зрозуміє, що я за нею стежу.

– Що ж ви зробили?

– Поїхав у Сент-Леонардс. Дістався туди до восьмої години. Потім стежив за автобусами, чи вона не там… Та її не було…

– А потім?

– Я… я наче втратив голову. Був переконаний, що вона з іншим чоловіком. Гадав, що, можливо, він відвіз її автомобілем до Гастінґса. Тож поїхав туди… перевіряв готелі та ресторани, тинявся біля кінотеатрів, пішов до пірсу. Бісова дурість. Навіть якби вона була там, я б навряд чи її знайшов, і до того ж була купа інших місць окрім Гастінґса, куди він міг її відвезти.

Він затих. Попри розважливий тон його розмови, я вловив відтінок сліпої, незрозумілої розпуки та люті, які ним тоді заволоділи.

– Зрештою, я це полишив, вернувся додому.

– О котрій?

– Не знаю. Я йшов пішки. Напевно, вже була опівніч чи після опівночі, коли я дістався дому.

– Тоді…

Двері кухні відчинились.

– Ось ви де, – сказав інспектор Келсі.

Інспектор Кром проштовхнувся повз нього, кинув погляд на Пуаро й ще на двох чужинців.

– Міс Меґан Барнард і містер Дональд Фрейзер, – промовив Пуаро.

– А це інспектор Кром із Лондона, – пояснив він далі.

Звертаючись до інспектора, він продовжував:

– Поки ви проводили розслідування нагорі, я тут спілкувався з міс Барнард та містером Фрейзером, намагаючись знайти щось, що кине світло на всю цю справу.

– Невже? – проговорив інспектор Кром, чиї думки були спрямовані не на Пуаро, а на двох новоприбулих.

Пуаро попрямував у коридор. Коли він проходив повз інспектора Келсі, той добродушно запитав:

– Щось довідались?

Та його увагу відволік колега, і він не дочекався відповіді.

Я приєднався до Пуаро в коридорі.

– Вас щось зацікавило, Пуаро? – запитав я.

– Лише надзвичайна великодушність убивці, Гастінґсе.

У мене не вистачило сміливості сказати, що я не маю ані найменшого уявлення, про що він.

Розділ тринадцятий

Нарада

Наради!

Більшість моїх спогадів про справу Абеткаря сконцентрувалася на нарадах.

Наради в Скотленд-Ярді. Вдома в Пуаро. Офіційні наради. Неофіційні наради.

Зокрема, ця нарада мала вирішити, чи варто оприлюднити для преси факти, які мали стосунок до анонімних листів.

Убивство в Бексгіллі привернуло більше уваги, ніж убивство в Андовері.

Воно мало, звісно, більше причин для такої популярності. Бодай тому, що жертвою була молода й симпатична дівчина. Також воно сталося на популярному приморському курорті.

Усі деталі злочину повідомлялися й щодня повторювалися, трохи перефразовані. Залізничний довідник «АВС» тепер отримав свою долю уваги. Улюбленою теорією було те, що вбивця придбав довідник у цій місцевості і це важлива зачіпка для встановлення його особи. Також це, здавалося, вказувало на те, що він прибув сюди потягом і планував попрямувати в Лондон.

Залізничний довідник узагалі не фігурував у андоверському вбивстві, тож наразі громадськість ще не