Читати книжки он-лайн » Детективи 🔍🕵️‍♂️🔪 » Випробування невинуватістю

Читати книгу - "Випробування невинуватістю"

206
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 56
Перейти на сторінку:
замислились, міс Арґайл?

Вона мовчала якусь мить, а потім відповіла:

– Я замислилась над словами Великої хартії вольностей. «Нікому ми не відмовимо у справедливості.»

– Зрозуміло, – озвався він. – Це ваша відповідь…

Розділ сьомий

Доктор Макмастер був стариганем із густими бровами, проникливим поглядом і набундюченим підборіддям. Відкинувшись у своєму потертому кріслі, він уважно розглядав гостя. Вирішив, що йому подобається те, що бачить.

З боку Калґарі відчувалася взаємність. Майже вперше від його повернення до Англії він відчув, що спілкується з кимось, хто розуміє його почуття і точку зору.

– Вдячний, що ви погодилися зі мною зустрітися, докторе Макмастер, – почав він.

– Не варто, – кинув доктор. – Я знудьгований до смерті відтоді, як завершив практику. Молоді люди, що поділяють мою професію, кажуть мені сидіти дурнем і берегти своє слабке серце, та мені ніяк не вдається із цим змиритись. Я слухаю радіо, бла-бла-бла… Часом моя економка переконує мене подивитися телебачення, клац-клац-клац. Я завжди був зайнятою людиною, все життя на ногах. Мені важко всидіти на одному місці. Читання втомлює очі. Тому не перепрошуйте, що відволікаєте мене.

– Передусім я хотів би пояснити вам, – сказав Калґарі, – чому я досі цим переймаюся. Висловлюючись логічно, я зробив те, для чого приїхав, – розповів про той неприємний факт, що мав струс мозку та втратив пам’ять. Я повернув хлопцеві добре ім’я. Після цього єдино мудрим і логічним було б забратися геть і забути про все. Чи не так? Правильно?

– Усе відносно, – мовив доктор Макмастер. – Щось не дає вам спокою? – знову озвався він, заповнюючи паузу, що виникла.

– Так, – підтвердив Калґарі. – Мені не дає спокою все. Бачте, мої новини сприйняли не так, як я очікував.

– Ну що ж, – проговорив доктор Макмастер, – нічого дивного. Таке трапляється повсякчас. Ми наперед прокручуємо щось, байдуже, що саме: консультації з іншим лікарем-практиком, освічення юній леді, розмову із сином перед школою, – та коли це настає, то відбувається завжди не так, як ви уявляли. Бачте, ви все продумали – усе, що ви збиралися сказати, – й уявили відповіді, які отримаєте. Звісно, саме це вас щоразу шокує. Відповіді ніколи не бувають такими, на які ви очікуєте. Вочевидь, саме це вас засмучує?

– Так, – погодився Калґарі.

– А на що ви сподівалися? Що вони зустрінуть вас із відкритими обіймами?

– Я сподівався на… – він на мить замислився. – Звинувачення? Можливо. Обурення? Радше за все. А також на вдячність.

Макмастер буркнув.

– А вдячності немає, а також обурення, яке, як ви вважаєте, мало таки бути?

– Мабуть, так, – зізнався Калґарі.

– Це тому що вам не було відомо про обставини, допоки ви не дісталися сюди. А чому ви прийшли саме до мене?

Калґарі повільно промовив:

– Тому що я волів би пізнати цю родину більше. Я знаю лише загальновідомі факти. Дуже добра, неегоїстична жінка, що робить усе для своїх усиновлених дітей. Суспільно-духовна жінка. Чудова особистість. І проти неї – той, кого називають проблемною дитиною, яка пішла поганим шляхом. Юний злочинець. Це все, що мені відомо. Більше нічого. Нічого про саму місіс Арґайл.

– Ваша правда, – згодився Макмастер. – Ви звертаєте увагу на посутні речі. Якщо над цим поміркувати, то знаєте, це завжди цікавий аспект будь-якого вбивства. Якою була та людина, яку вбили. Усі завжди переймаються тим, що коїться в голові вбивці. Ви вважаєте, напевно, що місіс Арґайл не заслуговувала бути вбитою.

– Гадаю, всі так вважають.

– Із точки зору етики, – сказав Макмастер, – це слушно. Та знаєте, – він потер носа, – то не китайці говорили, що доброчинність – радше гріх, аніж чеснота? Щось у цьому є. Доброчинність впливає на людей. Міцно їх зв’язує. Ми всі знаємо, якою є людська природа. Зробіть хлопцеві добро, і ви почуватиметеся добре щодо нього. Він вам подобатиметься. Однак чи відчуває хлопець, якому зробили добро, те добро щодо вас? Чи ви йому справді подобаєтесь? Він мусив би це відчувати, проте чи відчуває?

– Що ж, – озвавсь доктор, трохи помовчавши. – Слухайте. Місіс Арґайл була тією, кого можна назвати доброю матір’ю. Та вона перестаралась із доброчинністю. Безсумнівно. Чи просто хотіла це зробити. Чи намагалась…

– Вони не були її власними дітьми, – нагадав Калґарі.

– Не були, – мовив Макмастер. – І саме це, можу припустити, і складає проблему. Ось погляньте на звичайну маму-кицьку. Коли вона приводить кошенят, то завзято їх оберігає – подряпає кожного, хто до них лише наблизиться. Потім же, десь за тиждень, повертається до свого життя: починає відлучатися, щоб трохи пополювати й відпочити від свого приплоду. Вона й надалі захищає кошенят, якщо хтось нападе, але вже не одержима ними повсякчас. Вона грається з ними трішки, але коли ті занадто набридають, то повстає проти них, виявляє їм своє бажання побути на самоті. Вона повертається до природи. У міру підростання кошенят кицька опікується ними все менше й менше, а її думки все більше й більше повертаються до привабливих котів Томів по сусідству. Це можна назвати нормальним перебігом життя самиці. Я зустрічав багатьох дівчат і жінок із сильним материнським інстинктом, які прагнули (хоч і неусвідомлено) вийти заміж здебільшого через потяг до материнства. З’являються малюки – жінки почуваються щасливими та задоволеними. Їхнє життя стає збалансованим: вони цікавляться своїми чоловіками, місцевими подіями, плітками та, звісно, своїми дітьми. Та це все – збалансовано. Материнський інстинкт, у чисто фізіологічному сенсі, задоволено, бачите?

Що ж до місіс Арґайл, то її материнський інстинкт – дуже сильний – не був фізіологічно вдоволений виношуванням дитини чи дітей. Тому її материнська одержимість ніколи насправді не послаблювалася. Вона бажала мати дітей, багато дітей. Їй завжди їх було мало. Усі її помисли – вдень і вночі – були про цих дітей. На чоловіка вона вже не зважала, лише мала за приємну абстракцію на задньому тлі. Ні, діти заступали все. Їхнє харчування, одяг, ігри – усе, що з ними пов’язано. Для них робилося надто багато. Єдине, чого вона їм не додала (а вони цього потребували), – трішки простого недогляду. Їх не спроваджували гратися в садок, як усіх дітей за містом. Ні, у них повинні були бути всілякі технічні новинки, штучні пристосування для альпінізму та трампліни, будиночок на дереві, привезений пісок і невеличкий пляж, облаштований біля річки. Їжа їхня не була простою та звичайною. Тим дітям перетирали овочі майже до п’ятирічного віку, і молоко стерилізували, і воду тестували, і підраховували калорії та вітаміни! І зауважте, я не чиню непрофесійно, розповідаючи вам усе це. Місіс Арґайл ніколи не була моєю пацієнткою. Коли вона потребувала

1 ... 16 17 18 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Випробування невинуватістю», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Випробування невинуватістю"