Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

інші, в тому числі й відомий імітатор Катона, Марк Фавоній, проходячи в кайданах, віддавали честь Антонію як імператорові, а йому просто в лице кидали бридкі образи. 3. Коли ж після перемоги розподіляли обов’язки, і Антонію випало наводити порядок на сході, Августові ж — повести ветеранів назад в Італію та надати їм муніципальні землі, то він не зміг вдовольнити ані ветеранів, ані землевласників: одні ображалися, що їх виселили з домівок, а інші нарікали, що не так оцінили їх заслуги, як вони надіялися.

14. В цей час Луцій Антоній, покладаючись на посаду консула, яку займав, і заручившись підтримкою брата, намірився підняти бунт. Але Август змусив його відступити в Перузію і облогою змусив здатися, але все ж не без великої небезпеки для себе як перед, так і в часі війни. Адже коли він під час ігор побачив у театрі рядового воїна, що сидів у чотирнадцятому ряді[115], й наказав службовцю вивести його, то негайно недоброзичливці розпустили чутку, що він катував і вбив того. Одразу збігся натовп розлючених воїнів, так що його самого заледве не вбили. Врятувався він лиш тому, що той воїн, якого шукали, несподівано появився цілий та неушкоджений. Коли приносив жертву поблизу мурів Перузію, то його ледве що не захопив загін гладіаторів, зробивши несподівану вилазку з міста.

15. Після захоплення Перузію зігнав свою злість на багатьох жертвах. Усім, хто благав його про змилостивлення чи прощення, відповідав однаково: “прийшов час вмирати”. Дехто описує, що він вибрав з полонених триста жертв з обох партій, і при жертовнику, збудованому для Божественного Юлія, на травневі іди, так само, як жертовних тварин, приніс усіх у жертву. Деякі очевидці повідомляють, що він зумисне вдався до зброї, аби викрити всіх прихованих супротивників, а також тих, що примкнули до нього більше зі страху, аніж за бажанням, надавши їм змогу долучитися до Луція Антонія. Викривши таким чином і подолавши всіх, міг конфіскувати їх майно та виплатити нагороду ветеранам.

16. Сицилійську війну розпочав найпершою, однак довго вів її, бо часто переривав — чи то з причини відбудови флоту, який двічі зазнав катастрофи під час бурі, дарма, що було літо, чи то з причини підписання миру через незадоволення народу, оскільки виник голод, бо припинили підвозити харчі. Коли ж флот повністю відбудували, а двадцять тисяч рабів назвали вільновідпущениками, витренувавши їх на веслярів, взявся за влаштування Юлієвого порту поблизу Байїв, прокопавши перешийок з моря до озер Люкрин та Аверн. На цьому місці військо вправлялося цілу зиму, і згодом перемогло Помпея між Мілами й Навлохієм. Саме перед битвою Август раптово поринув у такий глибочезний сон, що друзі мусили його будити, аби подав сигнал до бою. 2. І я вважаю, що саме це подало Антонію привід насміхатися з нього: адже не міг навіть відкритими очима дивитися на вишикувані ряди, а зовсім бездумний, задивлений у небо, нерухомо лежав, і не піднявся й не появився перед воїнами аж доти, доки Марк Агриппа навернув до втечі ворожі кораблі. Деякі сучасники засуджують ось які його слова та вчинки: коли його флот загинув у бурі, то він вигукнув, що досягне перемоги, незважаючи на небажання Нептуна, і в день найближчих щорічних видовищ статую цього бога вилучив з урочистої процесії. 3. Врешті, у жодній іншій війні не траплялося йому стільки серйозних небезпек, як у цій. Адже коли він переправив своє військо у Сицилію, то по дорозі на континент до решти війська на нього раптово напали Демогар та Аполофан, префекти Помпея, і він заледве утік від них тільки з одним кораблем. Також, коли пішки йшов попри Локри до Регія і побачив Помпеєві біреми, то, прийнявши їх за свої, спустився до берега, так що заледве не потрапив у полон. Тоді ж, утікаючи по звивистих стежках, раб його супутника, Емілія Паула, повний ненависті за те, що Август в часи проскрипцій стратив батька Паула, вважаючи, що якраз має добру нагоду для цього, намагався його вбити. 4. Після втечі Помпея, інший колега Августа, Марк Лепід, якого прикликав з Африки собі на допомогу, почав зухвало зазіхати на двадцять легіонів, погрозами й криком вимагаючи найвищої посади. Однак Август усунув його від війська, і лиш завдяки благанням подарував йому життя, назавжди відіславши у Церцеї.

17. Врешті, розірвав свій союз із Марком Антонієм, який був зовсім непевним і заледве підтримувався різними угодами. І щоб яскравіше висвітлити його зіпсованість як громадянина, Август відкрив та зачитав перед народним зібранням заповіт, який той уклав та залишив у Римі, зараховуючи до спадкоємців навіть своїх дітей від Клеопатри. 2. Одначе, коли Антонія проголосили ворогом республіки, Август все-таки відпустив до нього всю рідню та друзів, у тому числі Гая Сосія і Тита Доміція, що були на той час консулами. Він також звільнив жителів Бононії від присяги, яку давала йому вся Італія, бо вони віддавна були клієнтами Антонія. Невдовзі після цього переміг у морській битві поблизу Акцію, хоча бій тривав до пізньої ночі, так що переможець був змушений ночувати на кораблі. 3. Після Акцію, відправляючись на зимівлю у Самос, отримав тривожну звістку про те, що воїни, яких відібрав з-поміж усіх та відіслав у Брундізію після перемоги, підняли заколот у зв’язку з невиплатою платні та відпусткою. Він тут же повернувся в Італію, і по дорозі його флот двічі потрапив у бурю: перший раз — між мисами Пелопонесу й Етолії, а другий — поблизу Церавинських гір. Тоді загинула частина його лібурнійських[116] човнів, а в його човні бурею зірвало вітрило й зламало кермо. Затримався у Брундізії не більше, аніж на двадцять сім днів, необхідних для влаштування потреб війська, і попрямував довкола через Азію та Сирію в Єгипет, обступив Александрію з облогою, де засіли Антоній та Клеопатра, і в короткому часі захопив місто. 4. Антоній пропонував запізнілі умови миру, та Август змусив його померти і сам спостерігав цю смерть. Надзвичайно прагнув зберегти Клеопатру для тріумфу, однак вважають, що вона загинула від укусу єхидни: щоб зберегти її, прикликав навіть Псиллів, які висмоктують отруту й недугу. Для них двох влаштував почесне спільне поховання, а також наказав завершити гробницю, яку вони почали будувати. 5. Юнака Антонія, старшого з двох синів Фульвії, відтягнув від статуї Божественного Юлія, до якого той прибігав опісля багатьох даремних прохань, та й наказав його убити. Також Цезаріона, якого Клеопатра назвала сином, зачатим від Цезаря, перехопив під час втечі й наказав стратити. Проте помилував усіх інших спільних дітей Антонія