Читати книгу - "Сокіл і Ластівка"

зрозумів, зараз же острів прийнято називати «Сент-Моріс», це він раніше називався «Моріц»), а головне — підпис! У записках мого Жака і у міньйонівського пращура згадується такий собі Епін, у найдошкульніших виразах. Падлючий, підступний, віроломний і всяке таке. У мене аж тиск підскочив від цього посту! Пульс — сто двадцять! — Делоні схопився за серце, показуючи, як він тоді розхвилювався. — Та перш ніж з вами зв’язатися, довелося подзвонити Міньйону. Нікуди не подінешся — контракт є контракт. І ось компаньйонів стало троє. Всі елементи пазла нарешті зібрані.

Епін падлючий і віроломний? З листів, адресованих Беттіні Мьонхле, у Ніколаса склалося інше враження про цього загадкового персонажа. Тим цікавіше буде прочитати свідчення сучасників.

— Коли можна буде поглянути на ваш документ? — спитав магістр з найчарівнішою посмішкою зі свого арсеналу посмішок.

Містер Делоні засяяв у відповідь усіма тридцятьма двома зубами (судячи з кольору та ідеальної рівності, металокерамічними):

— Негайно, мій дорогий Ніку! Буквально через секунду після того, як ви представите ваш документик.

— А це вже ні! — відрізала Сінтія. — Я заперечую!

— Мадам, але ви відмовилися від власних прав на користь Ніка!

— Однак не забувайте, що експедиція споряджена моїм коштом і попереду можливі незаплановані витрати. Та якщо, звісно, панове компаньйони візьмуть їх на себе… — Міс Борсхед єхидно розвела руки. — Тоді інша справа.

— Ви взяли на себе всі витрати? — здивувався Фандорін. — Це напрочуд щедро з вашого боку.

— Я їх кредитувала компанії «Сент-Моріс Різерч», — відповіла Сінтія з викликом. — Що ти так на мене дивишся? Вважаєш старою дурепою, яка розкидається направо й наліво грошима з твоєї спадщини? Даремно! Містер Деяоні і мсьє Міньйон зобов'язалися відшкодувати мені всі витрати, навіть у випадку, якщо скарб не буде знайдений.

— За умови, що ви виконаєте взяті на себе зобов’язання сумлінно, своєчасно і в повному обсязі, згідно з пунктом 18.9-f, — пролунав голос нотаріуса.

У запалі суперечки співрозмовники і не помітили, як він повернувся. Певно, двері залишилися не зовсім зачиненими.

— Не хотілося б, — зітхнувши, проказав Делоні. — Добре вам, Мінні. Ви он взяли найдешевшу каютку, без вікон. А я в розрахунку на здобич замовив люкс — на гроші міс Борсхед.

— Додаток роздрукований у п'яти екземплярах. По одному діючим партнерам, один — колишньому і один для нотаріального зберігання. — Міньйон поклав на стіл сторіночки. — Прошу уважно прочитати. Підписувати будемо у присутності корабельного нотаріуса. З ним я вже здзвонився, пояснив, що справа термінова. Він чекає на виклик.

Навіщо пароплаву нотаріус, здивувався Ніколас. І сам собі відповів; тут дві тисячі старих, у цьому віці улюблений спорт — переробляння заповіту. А пасажирам «Сокола» є що заповідати. Не дивно, що нотаріус звик обслуговувати цих вередливих клієнтів у будь-який час доби. Пречудова у чоловіка робітка: плавай собі райськими морями та грошву молоти.

— Заперечень немає. — Сінтія передала йому аркуш. — На, читай.

Не можна сказати, щоб Фандоріну дуже сподобався пункт про те, що на нього як на компаньйона покладається вся повнота відповідальності, якщо надані ним свідчення виявляться недостатніми для віднаходження сховку. Нижче йшло посилання на відповідну статтю угоди, а там (Ніка заглянув) згадувалися витрати, накладні видатки і моральні збитки.

— Вас непокоїть ця умова? — здогадався Міньйон. — Але ми з містером Делоні беремо на себе аналогічні зобов'язання. Наша справа — привести до місця, де сховано скарб. Ваше — віднайти вищезазначений сховок і забезпечити проникнення в нього компаньйонів і супроводжуючих їх осіб, якщо такі опиняться в даному місці згідно з одноголосною згодою партнерів.

Він нахилився до Миколи Олександровича. З другого боку магістра м'яко взяв за лікоть Делоні:

— Можна зробити інакше, по-товариському. Не будемо заляпувати одне одного. До біса цей чортів параграф. Зіграємо відкрито. Бац — і карти на стіл. Ми покажемо наші папірці, ви — свій. І подивимося, що у нас виходить. Так би мовити, покладемо відповідальність на трьох.

Пропозиція була чесною. За інших обставин Ніка б погодився. Але це означало визнати, що вони з тіткою блефують; і що, крім дитячої лічилки, у них нічого немає.

Сінтія відрубала:

— Ні! Я передаю свої права серу Ніколасу тільки за умови, що всі пункти контракту залишаться незмінними.

— Хотілося б вислухати думку з цього приводу нашого нового партнера. — Міньйон допитливо дивився на Фандоріна. — Сумнів при взятті на себе відповідних зобов’язань може бути потрактований як непевність у реальності їх здійснення.

— Немає у мене жодних сумнівів, — похмуро мовив Микола Олександрович.

Куди було подітися? Чим може обернутися «моральний збиток», прогнозувати він не брався. Судячи з казуїстичної фізіономії француза і хижацьких повадок джерсійця, скромного майна магістра історії на вдоволення їхніх моральних страждань ніяк не вистачить. Лишалося тільки сподіватися, що міс Борсхед не залишить племінника у біді.

— Якщо сторони прийшли у даному питанні до повної згоди, викликаю нотаріуса. З вашого дозволу, мадам.

Міньйон зняв трубку з апарата внутрішнього корабельного зв’язку, натикав чотиризначний номер.

— Це містер Міньйон. У люкс-апартаменті номер один на нас чекають, сер.

За кілька хвилин з’явився нотаріус, який манерами і костюмом нагадував мажордома з Букінгемського палацу. Лякаючий документ був зачитаний уголос і підписаний з дотриманням усіх формальностей.

Виписавши рахунок за послуги, нотаріус пішов, побажавши леді, джентльменам і навіть папузі приємного вечора.

Папуга на побажання не відгукнувся. Останні хвилин п'ять пін сидів у кріслі напроти телевізора й захоплено длубав дзьобом сидіння.

— Обговоримо план подальших дій, — запропонував Делоні. — У мене все продумано. Тільки зробіть щось із вашим птахом. Він вже дістав своїм длубанням.

— Іншими словами, чи не можна закликати до порядку вашого пернатого вихованця, — підтримав його Міньйон.

— Це не наш вихованець. Він прилетів з бібліотеки.

— Чхати, звідки він прилетів. Він мене відволікає! — Делоиі роздратовано схопився. — Я знаю, як їх вгамувати, у мене в дитинстві був хвилястий папужка. Треба просто накрити його серветкою, і він принишкне.

— Тоді це краще зроблю я.

Якщо знервований папуга шкрябне або дзьобне джерсійця, грубіян може кинутися на бідного птаха, подумав Ніка.

З великою серветкою в руках він наблизився до крісла — й зупинився, як укопаний.

Папуга тягнув з-під оббивки щось тонке, чорне, довге. Спершу магістру здалося, що це хробак.

— Що це? — запитала тітка. — Для чого у кріслі дріт?

Ніка вже тримав у руках малесеньку металеву коробку. За родом діяльності йому доводилося мати справу з подібними пристроями.

— Це мініатюрний «жучок», — сказав Ніколас, холонучи. — На літієво-іонному акумуляторі. Зі флеш-пам’яттю. Реагує на частоту людської мови, в інший час відключається.

Що тут почалося!

Міс Борсхед заохала, неспроможна вимовити щось розбірливе. Француз почав кричати про порушення закону і про