Читати книгу - "Чвара королів"

— а справи не терплять. Мушу побачити сестру й віддати їй листа. Отже, чи не будете ви такі ласкаві прочинити нам ці двері?

Білий лицар не відповів нічого. Тиріон хотів уже наказати пробиватися силоміць, аж раптом пан Мандон рвучко ступив убік.

— Ви можете увійти. А вони хай чекають.

«Невелика перемога» — подумав Тиріон, — «але доречна». Перше випробування він витримав. Тиріон Ланістер штовхнув двері й рушив досередини, почуваючись так, наче трохи підріс. П’ятеро членів малої ради короля раптово припинили обговорення справ.

— Ти ба! — мовила його сестра Серсея наполовину недовірливо, наполовину гидливо. — Це ти!

— Ось де, виявляється, Джофрі вчився чемних звичаїв. — Тиріон зупинився роздивитися двійко валірійських сфінксів, що сторожили двері, а тим часом намагався напустити на себе вигляд недбалої упевненості, бо Серсея вміла відчувати чужу слабкість, як собака — острах.

— Що ти тут робиш?

Чарівні зелені очі уп’ялися в нього без жодної крихти тепла і сестринської прихильності.

— Привіз листа від пана батька.

Він прошкутильгав до столу і поклав між ними щільно згорнутий сувій. Євнух Варис узяв листа і покрутив у м’яких напудрованих руках.

— Яка ласка нам від князя Тайвина. Його віск для печаток — такого розкішного золотого відтінку. — Варис уважно вивчив воскове кружальце на листі. — Печатка несе на собі всі ознаки справжності.

— Ясна річ, вона справжня! — Серсея вихопила сувій в нього з рук, зламала віск і розгорнула листа.

Тиріон спостерігав, як вона читає. Сестра сама зайняла королівське крісло у раді, звідки він вивів, що Джофрі не часто вшановує засідання своєю присутністю — певно, не частіше, ніж свого часу Роберт. Тиріон вирішив, що йому доречно буде зайняти крісло Правиці, та видерся у нього, не чекаючи запрошень.

— Якесь безглуздя, — мовила нарешті королева. — Наш ясновельможний батько прислали мого брата сидіти за себе у раді. Вони прохають нас прийняти Тиріона як Правицю Короля за своєї відсутності, доки не зможуть прибути особисто.

Великий маестер Пицель попестив свою хвилясту білу бороду і поважно кивнув.

— Тоді, певно, ми маємо висловити належні вітання нашому новому Правиці.

— Воістину. — Товстопикий, майже лисий Янос Слинт скидався на жабу — пихату ропуху, що стрибнула набагато вище від себе. — Маємо в вас, пане мій, нагальну потребу. В країні вирує бунт, посеред неба висить похмуре знамення, на вулицях неспокійно…

— Цікаво, чия в тому вина, пане Яносе?! — визвірилася Серсея. — Адже нікому іншому, як вашим золотокирейникам, доручено зберігати порядок у місті. Що ж до тебе, Тиріоне, ти б краще прислужився короні на полі бою!

У відповідь він засміявся.

— Ні, дякую, на полі бою мене більше не побачать. В кріслі мені сидиться зручніше, ніж на коні, а з келихом вина легше впоратися, ніж із бойовою сокирою. Хай у лицарських казочках пишуть усілякі дурниці: як довбиші гримлять у литаври, як сонце блищить на обладунках, як баскі румаки б’ють копитами і стають дибки. А в мене від литавр болить голова, від сонця я запікаюся в обладунку, наче гусак до свята врожаю, а баскі румаки всюди кладуть купи лайна. Втім, не те щоб я дуже жалівся. Згадуючи гостинність, яку виявила до мене Долина Арин, я радий був плакати від щастя, забачивши литаври, мух та кінське лайно в батьковому таборі.

Мізинець зареготав.

— Добре сказали, Ланістере. Отака людина мені до душі.

Тиріон вимушено посміхнувся до нього, пригадуючи такий собі кинджал із руків’ям драконячої кістки та клинком валірійського булату. «Треба нам буде про нього побалакати, і то скоро.» Йому стало цікаво, чи звеселить пана Петира їхня майбутня розмова.

— Отже, дозвольте просити, панове, — мовив він до ради, — про честь прислужитися престолові тут, при дворі. Яка б крихітна не була з мене поміч.

Серсея ще раз перечитала листа.

— Скільки ти привів з собою людей?

— Кількасот. Переважно моїх власних. Пан батько не надто прагнули розлучатися зі своїми. Вони там, зрештою, війну ведуть.

— Як нас врятують твої кілька сотень, коли на місто насунеться Ренлі або з Дракон-Каменя припливе Станіс? Я вимагала війська, а батько надіслав мені карлика. Правицю може призначити тільки король зі згоди ради! І він поставив Правицею нашого ясновельможного батька.

— А наш ясновельможний батько поставив Правицею мене.

— Це не в його владі. Правиця призначається тільки зі згоди Джофа.

— Якщо бажаєш обговорити межі влади нашого батька з ним особисто, пошукай у Гаренголі — князь Тайвин якраз стоїть там разом із військом, — чемно відповів Тиріон. — Але це може почекати, а тим часом, панове, чи не дозволите мені перемовитися з сестрою наодинці?

Варис м’яко звівся на ноги, посміхаючись особливо вкрадливо, як умів тільки він.

— Певна річ! Ви, напевне, так скучили за голосом вашої любої сестри. Прошу вас, панове радники, вшануймо брата і сестру кількома хвилинами наодинці. Буремні негаразди нашої держави можуть трохи зачекати.

Янос Слинт підвівся, вагаючись, великий маестер Пицель підвівся повільно та бундючно, але обидва підвелися. Останнім зіп’явся на ноги Мізинець.

— Чи не наказати підкоморієві, хай наготує вам покої у Маегоровому Острозі?

— Дякую, пане Петире, та я краще займу колишні помешкання князя Старка у Башті Правиці.

Мізинець засміявся.

— А ви хоробріші за мене, Ланістере. Хіба вам не відома доля останніх двох наших Правиць?

— Двох? Якщо вже хочете лякати мене, то кажіть: чотирьох.

— Чотирьох? — підняв брову Мізинець. — А хіба Правиці до князя Арина стрічали свій страшний кінець у Башті? На жаль, я тоді був надто молодий, і нічого про них не знаю.

— Останній Правиця Аериса Таргарієна був убитий під час Погрому Король-Берега. Маю сумнів, що він встиг заселитися в башту, бо ж і Правицею служив усього два тижні. А того, що був перед ним, спалили живцем. А ще двоє перед ним померли у вигнанні без землі та статків. До речі, їм, так би мовити, навіть пощастило. Наш пан батько, здається, був останнім Правицею, який виїхав з Король-Берега, зберігши ім’я, статки та всі частини тіла недоторканими.

— Чарівно, — мовив Мізинець. — Я б краще ночував десь у темному підвалі, ніж у тій башті.

«Твоє бажання ще може здійснитися» — подумав Тиріон, а вголос сказав:

— Мужність та дурість у родичах ходять — так люди кажуть. Якщо на Башті Правиці й справді лежить прокляття, то