Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » Не сподівайтеся позбутися книжок

Читати книгу - "Не сподівайтеся позбутися книжок"

176
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 56
Перейти на сторінку:
то я не буду відмовлятися від спроб таке написати. Так само і в латинській поезії сформувалося коло поетів, які писали про любов — як-то Катулл і Проперцій. Сучасний роман, «буржуазний» роман, народився в Англії в дуже особливих економічних умовах. Автори писатимуть романи для жінок комерсантів або моряків, які завжди десь мандрують — в той час жінки вміли читати і мали час для читання. Але також писатимуть і для служниць, адже вони, як і їхні господині, мали свічки для читання в темну пору дня. Буржуазний роман народився в контексті ринкової економіки та звертається насамперед до жінок. І щойно стає відомо, що пан Річардсон, розповідаючи історію служниці, ще й гроші заробляє, одразу ж з'являються інші претенденти на трон.

Ж.-К.К.: Творчі течії часто народжуються в маленьких групах знайомих між собою людей, які в певний момент поділяли однакові бажання. Вони — майже друзі. Всі сюрреалісти, яких я знав особисто, розповідали, що відчували поклик вирушати в Париж після Першої світової війни. Ман Рей приїхав зі Сполучених Штатів Америки, Макс Ернст — з Німеччини, Бунюель і Далі — з Іспанії, Бенжамін Пере — з Тулузи, всі вони приїхали, аби в Парижі зустріти собі подібних, тих, із ким вони згодом винайдуть нові образи та мови. Такий само феномен — покоління бітників, французька «Нова Хвиля», італійські режисери, що зустрілись у Римі, та багато інших. Так було навіть з іранськими поетами ХІІ-ХІІІ століть, що поставали посеред нічого. Мені би хотілося назвати цих чудових поетів на ім’я Аттар, Румі, Сааді, Гафіз, Омар Хайям. Всі вони були між собою знайомі, всі вони визнавали те, про що ви щойно говорили, — вплив попередників. Згодом несподівано умови змінилися, натхнення всохло, групи декілька разів розпадалися, розпорошились і спільна робота закінчилася. У випадку Ірану велику роль відіграло вторгнення монголів.

У.Е.: Я пам’ятаю чудову книжку Аллана Чепмена, де він змалював, як у Оксфорді XVII століття навколо Королівського Товариства почався неймовірний розвиток фізичних наук у зв’язку з присутністю першочергових учених, які всі впливали один на одного. Тридцять років потому все закінчилося. Такий самий досвід мав Кембрідж із математикою на початку XX століття.

Ж.-К.К.: В цьому сенсі ізольований геній видається немислимим. Поети «Плеяди» Ронсар, дю Белле, Маро — всі вони дружили. Те ж саме було і з французькими письменниками доби Класицизму. Мольєр, Расін, Корнель, Буало між собою були знайомі, настільки, що навіть подейкували — не без ноток абсурду — що Корнель писав п’єси замість Мольєра. Великі російські романісти листувалися між собою та зі своїми французькими колегами — наприклад, Тургенєв і Флобер. Якщо автор не хоче стати жертвою фільтра, то йому варто мати союзників, входити в групи, не бути ізольованим.

У.Е.: Загадка Шекспіра походить саме з нерозуміння, як простий актор зміг народити такий геніальний доробок. Доходить до версій, що театр Шекспіра міг бути написаний Френсісом Беконом. Але ні. Шекспір не був ізольованим. Він жив у середовищі освічених людей, поміж поетами єлизаветинської доби.

Ж.-К.К.: І ось запитання, відповіді на яке я не маю. Чому певна епоха обирає собі якусь одну мистецьку мову, нехтуючи іншими? Живопис і архітектура в Італії доби Відродження, поезія в Англії XVI століття, театр у Франції XVII століття, потім філософія, роман в Росії та Франції наступного століття тощо. Я постійно запитую себе, що міг би зробити Бунюель, якби не існувало кіно. Також часто згадую одне із категоричних суджень Франсуа Трюффо: «Немає англійського кіно, немає французького театру». Так, ніби театр — англійський, а кіно — французьке. Це надто спрощене бачення.

У.Е.: Ви маєте рацію, коли кажете, що ми не спроможні розв’язати таку загадку. Це викличе потребу врахувати безкінечну кількість факторів. Це трохи нагадує спробу передбачити розташування тенісного м’ячика в океані в певну мить. Чому в Англії часів Шекспіра живопис не став великим, в той час як в Італії часів Данте був Джотто, а в часи Аріосто — Рафаель? Як народилася Французька Школа? Завжди можна пояснити це тим, що Франсуа І привіз Леонардо да Вінчі до Франції, і він засіяв те, що згодом проросло як Французька Школа. А як би ви пояснили?

Ж.-К.К.: Не без ностальгії дозволю собі зупинитися на народженні великого італійського кіно. Чому воно виникло саме в Італії, майже одразу після закінчення війни? Це вплив століть живопису на непересічну пристрасть молодих кінематографістів до життя народу? Легко сказати. Ми можемо аналізувати обставини, але справжні причини завжди вислизатимуть з нашої уваги. Особливо якщо запитаємо себе, чому все це так швидко зникло?

Мені часто доводилося порівнювати студію Чінечітта з великою майстернею, де одночасно працювали Тиціан, Веронезе, Тінторетто та всі їхні учні. Ви точно знаєте, що, коли Папа запросив Тиціана до Риму, з ним ішов кортеж довжиною в сім кілометрів. Виглядало це як переїзд великої студії. Але чи достатньо цього для пояснення народження неореалізму чи італійської комедії? А появу Вісконті, Антоніоні, Фелліні?

Ж.-Ф. де Т.: Чи можна уявити культуру, в якій не прижилася жодна форма культури?

У.Е.: Складно сказати. Так вважали про деякі регіони. Але достатньо туди приїхати та трохи дослідити, щоби відкрити існування традицій, про які не знали тільки ми.

Ж.-К.К.: Також варто усвідомлювати, що у великих традиційних культурах немає культу великих творців. Потужні митці могли висловлюватися «без підпису». Зокрема вони творили, не вважаючи себе творцями.

У.Е.: Також у них може не бути культури інновації, що властива саме Заходу. Є культури, де амбіцією митців є точне відтворення декоративних мотивів і передання успадкованих знань своїм учням. Якщо в такому мистецтві і є варіації, то ви їх не вловите. Під час подорожі до Австралії я дуже переймався досвідом життя аборигенів — не тих, які нині майже вимерли від алкоголю та цивілізації, а тих, які жили на цих землях іще до появи людей із Заходу. І що ж вони робили? У величезній австралійській пустелі ці кочівники — а вони були кочівниками — продовжували дослідження по колу. Вечорами вони ловили ящірку чи змію на вечерю, а вранці знову вирушали в дорогу. Якби вони, замість руху по колу, рухалися би по прямій, то дійшли б до моря, де на них чекав би розкішний бенкет. У кожному разі, і сьогодні, і вчора їхнє мистецтво — це кола, що певною мірою нагадують нам абстрактний живопис, дуже красивий, до речі. І одного дня під час цієї подорожі ми прийшли до резервації — там була християнська церква та святий отець.

1 ... 16 17 18 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не сподівайтеся позбутися книжок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не сподівайтеся позбутися книжок"