Читати книгу - "Диво"

йому всю правду. А Квінн збирається вшанувати його, почуваючись сам пошанованим.

— Яка робота? — спитав Джек здивовано.

Запанувала тривала пауза, коли двоє чоловіків дивились один на одного. У кімнаті наче витало щось легке й трепетне. То була надія.

— Якщо ти дозволиш мені, — почав Квінн обережно, — якщо ти дозволиш і якщо довіриш мені, я збираюсь навчити тебе читати.

У кімнаті запала німа тиша, і Джекові захотілося сховати обличчя, по якому покотилися сльози. Квінн також плакав. Минуло чимало часу, перш ніж Джек знов обернувся до нього, ще більше часу спливло, перш ніж він зміг говорити.

— Це правда? Чому ви це робите для мене?

— Бо я так хочу, ми обидва так хочемо. Я зробив у своєму житті чимало безглуздих, дурних, ницих, егоїстичних учинків, Джеку. Можливо, це перший мій добрий учинок, і я б дуже хотів, щоб ти дав мені цей шанс. — Саме Квінн просив його про це, і вони обидва дуже виграли б від цього, не тільки Джек. То була б подорож до невідомих країв, яку б вони здійснили вдвох. — Ти згоден? — спитав його Квінн, і Джек повільно кивнув, затуливши обличчя руками.

— Ви не жартуєте? — Джек поволі почав посміхатись, і його торжество відбилось у Квіннових очах. Усе своє життя Джек хотів піти на курси для неписьменних, але дуже соромився. Та він не вбачав нічого ганебного в тому, щоб зараз учитися грамоти від Квінна. Навпаки, він відчув гордість. — Коли ми розпочнемо? — Він аж сяяв.

— Зараз, — стиха сказав Квінн, переклавши до нього ближче свою газету й підсуваючи свого стільця так, щоб сісти поряд із Джеком. — Коли ти закінчиш свою роботу, ти читатимеш краще, ніж будь-хто. Я впевнений. Навіть якщо це займе більше часу, ніж та робота, яку ти виконуєш, — запевнив його Квінн. — Це не страшно. Для нас обох є урок у тому, про що ти вчора розповів мені. А тепер спробуймо з чогось почати.

Джек посміхнувся своєму вчителеві, а Квінн налив їм обом по чашці кави і знову сів. Урок розпочався.

Розділ 6

Перші кілька тижнів уроки читання йшли добре. Протягом дня Джек лагодив у домі все, що потрібно. А потім протягом двох годин, а то й довше вони з Квінном сиділи в кухні за столом і повільно продиралися крізь нетрі газетних колонок. Іноді, щоб Джекові було цікавіше, Квінн використовував як буквар свою стару книгу про вітрильники. Вони вже займались протягом місяця, коли Квінн дав йому почитати котрусь із нескладних милих поезій, написаних Джейн. То була перемога, коли Джек не тільки зрозумів її сенс, але й зміг повільно та не затинаючись прочитати її вголос. Коли він зробив це, то захоплено глянув на Квінна.

— Це так добре. Мабуть, вона була чудовою жінкою, — вимовив він ніжно, зворушений тим, що прочитав, а також вражений, що взагалі зміг це прочитати.

— Так, просто чудовою, — сказав Квінн сумно. — А я цього навіть і не знав. Я відкрив це для себе тільки в останні місяці, які ми провели разом. Гадаю, що до того я й не знав її.

Квінн довідався про неї ще більше, читаючи її щоденники й вірші, коли вона померла. Трагедія полягала в тому, що до того, протягом тридцяти шести років, він ледве знав власну дружину, сприймаючи її як належне. Він тільки нещодавно почав це усвідомлювати, і тут не було чим пишатись.

— Вона така гарна на фотографіях, — тихо сказав Джек. На фото була делікатна жінка, яка виглядала зовсім тендітною, але в ній було більше сили, ніж це могло здаватись, не менше, ніж у її чоловікові. А її душа, здавалося, була ніжною і надзвичайно ласкавою.

Джек робив помітні успіхи, і Квінн давав йому щось таке, про що той завжди мріяв. У певному сенсі то був дар свободи, і крок за кроком Квінн допомагав хлопцю розбити кайдани, які стримували його. Його неписьменність була для нього смертним вироком або принаймні довічним ув’язненням. А зараз Квінн був засуджений на свою довічну самоту та вічні гіркі звинувачення. Йому й досі снився той сон, який повторювався, але відтоді, як він став допомагати Джекові вивчати грамоту, кошмар став снитися рідше. Здавалось, коли допомагаєш іншій людині, то це допомагає й тобі спокутувати провину.

Був кінець лютого, коли після закінчення суботнього уроку Джек згадав про сусідку Квінна, Меггі Дартман. Він і досі працював для неї щосуботи, потроху ремонтуючи будинок, який мав серйозні пошкодження ще тоді, коли вона купила його. І, працюючи на неї, він щоразу відчував, наскільки вона самотня. У її домі було багато фотокарток сина, який помер. Вона розповідала Джекові, що хлопець покінчив життя самогубством за два дні після того, як йому виповнилося шістнадцять. Вона ніколи не говорила про причини, і для Джека було очевидним, що в її житті не було чоловіка. Та робота, яку він робив для неї, міг виконати будь-який чоловік. Отже, вона просто не мала до кого звернутись. Одного разу вона згадала, що працює вчителькою, а зараз, після смерті сина, взяла довготривалу відпустку.

Квінн і Джек стали настільки близькими, що по закінченні уроків читання стали вечеряти разом по п’ятницях. Квінн готував вечерю, а Джек приносив вино, і то була гарна можливість ближче познайомитись один з одним. Відтоді, як знайомство цих двох чоловіків переросло в дружбу, Квінн почав ставитись до хлопця по-батьківськи. Джек був просто зачарований його життєвими досягненнями.

Квінн виріс на фермі на Середньому Заході, а навчався в коледжі при Гарварді. І відтоді почався його грандіозний злет. Джейн повірила в нього від тієї миті, коли зустріла його. Вона була з ним, коли він ще не заробив ні копійки, але жодної хвилини не сумнівалась у його талантах. Він заробив свій перший мільйон, коли йому не було й двадцяти п’яти. Квінн ніби мав чуття щодо грошей та виграшних справ. Хтось сторонній міг подумати, що він ніколи у своєму житті не програвав. Але насправді якщо таке траплялося, Квінн умів обернути поразку на перемогу. І завжди інстинктивно відчував, коли його втрати можуть перетворитись на прибутки. Певною мірою він був просто генієм. Але, як Джек і сам бачив, успіх не приніс йому щастя. У цілому світі було небагато таких нещасливих і самотніх людей, як Квінн Томпсон.

А тепер, коли корабель Квінна добудують, він стане ще самотнішим. Він говорив із Джеком про корабель, як про кохану жінку, зустрічі з якою чекає. Це було все, про що він зараз мріяв.