Читати книжки он-лайн » Детективи 🔍🕵️‍♂️🔪 » Міжконтинентальний вузол

Читати книгу - "Міжконтинентальний вузол"

113
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 83
Перейти на сторінку:
прекрасну технологію… За півроку… Залишилося десять тисяч карбованців. Я обіцяв розподілити їх між тими, хто зробив серйозний внесок у справу, яка зекономить країні сотні мільйонів. Думаєте, мені дозволять розподілити ці гроші між десятьма світлими головами? Ха-ха-ха! Давно я так не сміявся! Общинній моделі мислення кортить видати премію тисячі співробітників, — по п'ятнадцять карбованців на душу, зате всі рівні, ніяких образ! Нероба побудував собі розкішний храм з інструкцій: будь-яку справу можна загубити, ніхто про роботу й не спитає, аби тільки було дотримано інструкції! А їх у нас мільйон! Приклад номер два. В моєму відділі працюють дванадцять чоловік. З них тільки п'ятеро — справжні інженери, решта — люди в науці випадкові. Як я, начальник відділу, можу їх позбутися? Ніяк, вельмишановний добродію! Демократія! Гарантовано право на працю!

— Ви проти цього права?

— За! Обома руками за! Але дозвольте мені, начальникові відділу, платити п'ятьом світлим головам за їхній труд, за реальний внесок у діло, а не за той стілець, на якому вони сидять! Звичайно, при нинішній системі господарювання статистиці набагато легше зведення складати, — ніяких тобі турбот, знай крути арифмометр!

— Пропозиції? — втретє повторив Славін.

— Про генеральну я вже сказав. На початку нашої розмови. Нас душить скафандр бюрократичного апарату. Дайте керівникові завдання й гроші. І, звичайно, строк. Жорсткий строк. Але дозвольте мені, керівникові, стимулювати збільшення світлих умів для країни! Світлі уми й молоті руки — внаслідок ненормованої зацікавленості — давали б народному господарству мільйонну економію. Нехай нездара одержує свої півтораста! Нехай, зрештою, протирає штани на своєму стільці! Але тим, хто мислить, тим, хто горить ділом, дозвольте платити так, як вони того заслуговують!

— Безумовно!

— Ну, а якщо керівник — дурний? Таке можливе? Або ж людина з поганим характером? Чи упереджений? Самозакоханий? Чи хам? Від такої ситуації ви гарантовані?

— Ну, от, — зітхнув Іванов, — усе повертається на круги своя. Звичайно, не гарантований! Звичайно, є ризик! Звичайно, простіше залишити все, як є. Знаєте, яка в нас у всіх хвороба?

— Не знаю.

— Ми хочемо все заздалегідь продумати. А це неможливо.

Він говорить, як Степанов, — подумав Славін, — його словами; в усіх наболіло, всі про одне й те саме…

— Коли Ціолковський починав свою справу, — вів далі Іванов, — його оголосили психопатом: чавунка ледве ходить, а він на небеса замахується! Керівник, до вашого відома, це також талант! А ми шукаємо таланти не в живій справі, а в анкетах управлінь кадрів! Тато з мамою в порядку? В порядку! Доган не мав? Ні! Іван Іванович ставиться прихильно? Начебто так. Піде! Через півроку бачимо: дурень дурнем, темнота і чванство! Але зняти не смій! Незручно, нещодавно призначили, нас не зрозуміють, треба з людиною попрацювати, не святі горшки ліплять… У всякій справі важливо почати, Віталію Всеволодовичу. Визначити межі ризику, точно знати кінцеву мету, і все! Ура, вперед! Експеримент — явище саморегулююче! Воно відсікає дурість, якщо у тих, хто його проводить, — є права! На порожньому місці ініціативи не створиш. Або ж буття визначає свідомість, або всупереч цьому положенню, за догмою Ватікану, — свідомість визначає буття. Я, знаєте, противник ходового терміну: «треба підвищувати свідомість!» Це виклик марксизмові, якщо хочете. Ану, підвищіть свідомість у робітника на конвейєрі, коли він не буде перекопаний, що в залежності від того, як старанно він закручує свою гайку, в кінці року одержить премію, — і не дванадцять карбованців, а п'ятсот! «Людина є те, що вона їсть!» — теж, до речі, не Ватікан придумав, а наші великі предки! Знаєте прислів'я: «Постав хату, розори хазяйство»? Отож-бо й воно, ми більше думаємо, як, не заплативши, зекономити, а треба виходити з іншого: як би швидше та краще одержати, заплативши за чудову роботу процент з прибутку. Решта — базікання й химера.

— Скажіть, Георгію Яковичу, а от можна вичислити — хоча б приблизно, — яких збитків завдано справі через те, що ви не поїхали на конгрес у Будапешт?

— Можна, — якось машинально відповів Іванов, мабуть, усе ще думаючи про своє. — Тисяч на сто, гадаю.

— Надто вже кругла цифра, — сказав Славін. — Чому саме сто тисяч?

Іванов раптом підвівсь із стільця (як легко рухається, що то значить спортсмен):

— Стривайте, стривайте, а звідки ви знаєте, що мене туди не пустили?

— Та я ж в інституті не тільки з вами розмовляв… Вісті не лежать на місці.

— А чого ж ви тоді з хамом і розбещувачем розмовляєте? Я ж хам і розбещувач! Клин під мене вбиваєте?

— Це не мій фах. Я, навпаки, і в грішному ангелові намагаюся знайти риси непорочної діви. Ні, мене, справді, цікавить, які реальні втрати, — якщо вони були…

— Будь ласка… Наука тепер поза обміном ідеями неможлива… Згодні?

— Цілком.

— Витрачати гроші, аби повторювати те, що вже десь винайдено, — державний злочин. Так? — атакуючи, спитав Іванов.

— Державний злочин передбачає слідство й суд.

— Саме так.

— Жорстокий ви.

— Ні. Я справедливий. І якщо моїй країні завдають шкоди, це, я вважаю, цілком підсудна справа. Доброта, знаєте, буває часом гірша, ніж злодійство… Далі… На таких конгресах, який був у Будапешті, збираються не базіки, а люди компетентні. На Заході гроші на турне просто так не випросиш, там усе контролюється результатом діла… У нас цю поїздку запланували ще два роки тому… Кого цікавить, що тільки я, — пробачте, не хвалюсь, так уже вийшло, — став своєрідним монополістом у своїй проблематиці? Нікого. «Пошлемо іншого, з того самого відділу, яка різниця?!» Ну, й послали професора Яхминцева, який був і залишається ідейним противником моєї концепції; в науці він випадковий, не горить нею, а працює за гемою, затвердженою в плані. Те, про що я міг говориш з іспанськими, канадськими, чеськими і японськими колегами, — він не може. Ідеї, які народжуються в моїй галузі науки, патентуються на Заході не менше, ніж на сто тисяч доларів. Дві-три ідеї я напевне привіз би, тим більше, що мене там чекав Роберт Баум, власник патентної фірми, тримає руку на пульсі передових ідей науки…

— А сам він дослідник?

— Ні. Бізнесмен. Але за одного такого недослідника я трьох наших кандидатів наук віддав би…

— Звідки ви його знаєте?

— Він до нас тричі приїздив, в Дубну і в Новосибірськ, на конгреси… Серйозно кажу, трійку цікавих ідей я звідти привіз би…

— Отже, якщо йти за вашою логікою, то збитки становлять триста тисяч, а не сто, — зауважив Славін.

— Податки, податки, — всміхнувся Іванов, — ВААП не дрімає, обдере, як липку.

— Мені ваш директор сказав, що на ваше ім'я надійшло нове запрошення в Софію. Поїдете?

— Біжу по квиток, — жорстко посміхнувся Іванов. —

1 ... 16 17 18 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Міжконтинентальний вузол», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Міжконтинентальний вузол"