Читати книгу - "Кров Амбера"

— Не острів. Мені потрібна всього лише пряма відповідь.

— На яке питання?

— Те місце, куди ти мене відвів, з пляжу, тієї ночі… Де воно було?

— Це був… ну, такий сон.

— Дурниця! — Вона повертається обличчям прямо до мене, і я змушений зустрітися з поглядом цих блискучих очей і нічого не видати ні єдиним порухом обличчя. — Я побувала там кілька разів, відшукуючи пройдений нами шлях. Там немає ніякої печери. Там нічого немає! Що тоді сталося? Що сталося?

— Може піднявся прилив, і…

— Мерль! Ти що, маєш мене за ідіотку? Того пройденого нами шляху немає ні на яких картах. У тутешньому окрузі ніхто і ніколи не чув про подібні місця. Вони географічно неможливі. Час дня і пори року постійно змінювалися. Єдине, що здатне пояснити це — надприродність або паранормальність — називай, як тобі подобається. Що сталося? Ти зобов'язаний відповісти мені, і знаєш це. Що сталося? Де ми були?

Я відводжу погляд, ковзаю по носках туфель, по кольоровій підлозі і далі.

— Я… не можу сказати.

— Чому?

— Я… — Що я міг сказати? Тільки не про Відображення — ця новина похитне і знищить її уявлення про дійсність. Проблема полягала радше в розумінні, що в такому випадку буде потрібно також і рассказати їй, звідки я родом, а, значить, розповісти їй, що я собою уявляю, звідки я все це знаю… А я боявся дати їй це знання. Я запевнив себе, що, зробивши це, я настільки ж вірно покладу кінець нашим відносинам, як і не розповідаючи нічого, а якщо вони все одно повинні припинитися, то я волів би, щоб ми розлучилися, без того, щоб обтяжувати її такими знаннями. Пізніше, набагато пізніше, я зрозумів, що мої умовиводи були всього лише раціоналізування; справжня ж причина полягала в тому, що я не міг допустити її або кого-небудь ще близько до себе, такого, який я є насправді. Знай я її подовше, покраще, скажімо, ще рік, і я, може, відповів би їй. Не знаю. Ми ніколи не вживали слова «любов», хоча воно, мабуть, інший раз спадало їй на розум, як приходило і мені. Вважаю, справа полягала в тому, що я любив її не настільки, щоб довіритися, а потім було вже занадто пізно. Тому я весь час постійно твердив: «Я не можу тобі сказати».

— Ти володієш якоюсь могутністю, якою не хочеш ділитися.

— Що ж, називай це так.

— Я зроблю все, що ти скажеш, пообіцяю все, що ти зажадаєш, щоби я пообіцяла.

— Ні. На те є причини, Джулія.

Вона піднялася на ноги, впершись руками в боки.

— І ти не розкриєш навіть їх?

Я мотаю головою.

— Мабуть ти чарівник, який живе в самотньому світі, раз туди заборонений вхід навіть тим, кого ти любиш.

У цей момент мені здається, що вона просто застосовує останній прийом, щоб домогтися від мене відповіді. Я ще сильніше зміцнюю свою рішучість.

— Я цього не казав.

— Тобі й не потрібно. Про це говорить твоє мовчання. А якщо ти також знаєш дорогу до диявола, чому б тобі туди не поїхати? Щасливого шляху!

— Джулія. Не…

Вона воліє не чути мене.

Натюрморт з квітами…

Пробудження. Ніч. Осінній вітер за моїм вікном. Сни. Жива кров без тіла… коловорот…

Я скинув ноги з ліжка і сів, потираючи очі й скроні. Коли я закінчив розповідати Ренді свою історію, сяяло полуденне сонце, і, за його наполяганням я відправився трохи подрімати. Я відчував нездужання від перетину стількох Відображень і зміни часу, і відчував себе в той момент зовсім розбитим, так як не був упевнений, яка тепер, власне, година.

Я потягнувся, привів себе в порядок, встав і одягнувся в свіжий одяг. Я знав, що не зможу повернутися до сну, а також почував себе голодним. Я відчував бажання скоріше відправитися в який-небудь ресторан, ніж робити набіг на комору. З'явився настрій прогулятися. Як мені здалося, я не бував за межами палацу і в місті не один рік.

Я спустився вниз, потім минув кілька залів і великий хол, який сполучав нефасадні сторони з коридором, по якому я міг би, якби захотів, пройти всю дорогу до самих сходів, але тоді я розминувся би з парою гобеленів, з якими належало привітатися; один із зображенням ідилічної лісової сцени, з парочкою, яка прогулюється після пікніка; інший із зображенням сцени полювання, людей, що переслідують чудового оленя, у якого, схоже, все-таки є шанс втекти, якщо він наважиться на величезний стрибок…

Я пройшов через хол і пройшов по коридору до загородки, де нудьгуючого вигляду вартовий по імені Джермі, почувши моє наближення, раптово постарався здаватися уважним. Я зупинився поруч і дізнався, що його змінять з чергування не раніше півночі, до якої ще залишалося зо дві години.

— Я йду в місто, — сказав я. — Де можна пристойно поїсти в такий час?

— А що вам до смаку?

— Дари моря, — вирішив я.

— У «Зеленому Фідлері», приблизно в двох третинах шляху до Головної Площі — подають дуже пристойні рибні страви. Це модний заклад…

— Мене не цікавить модний заклад, — похитав я головою.

— «Невід» все ще вважається пристойним закладом, він розташований недалеко від рогу вулиці Ковалів. І він взагалі-то не модний.

— Але ти б туди не пішов?

— Бувало заходив, — відповів він. — Але останнім часом там ошивається безліч аристократів і крупних купців. Нині я відчуваю себе там дещо незатишно. Він став схожий на клуб.

— Чорт! Мені зовсім не потрібні розмови в атмосфері клубу. Я хочу просто смачної свіжої риби. Куди б ти попрямував за найкращою?

— Це довга прогулянка. Якщо спуститися до самих причалів, із зворотного боку бухти і трохи на захід. Але можливо, вам не слід туди ходити. Година досить пізня, а це не найкращий район після настання темряви.

— Це випадково не «Закуток Смерті»?

— Іноді його так називають, тому що час від часу там зранку знаходять трупи. Може бути, вам краще піти в «Невід», раз ви один.

— Жерар одного разу проводив мене по тому району в денний час. Думається, я прекрасно зумію знайти дорогу. Як називається цей заклад?

— «Закривавлений Білл».

— Спасибі. Я передам Біллу від тебе привіт.

— Неможливо, — похитав головою він. — Заклад перейменували на честь характеру його кончини. Тепер ним заправляє його двоюрідний брат, Енді.

— О… А як же він називався раніше?

— «Закривавлений Сем», — повідав він.

Ну якого біса! Я побажав йому спокійної ночі і вийшов, готуючи себе до тривалої прогулянки. Вибрав стежку до коротких сходів, що вели вниз по схилу до