Читати книгу - "Принцеса і королева, або Чорні та Зелені"

проводом синів князя Мандерлі — Медріка та Торгена. З усіх сторін світу прибувала сила королеви Раеніри, а сила короля Аегона щодня танула.

Та не варто вважати війну виграною, поки ще лишаються на світі непереможені вороги. Так, сам Коронувач, пан Крістон Колій, лежав мертвий, але ж десь на теренах держави переховувався, живий та вільний, той самий король Аегон II, якого він коронував. Не впіймали і дочку Аегона — Джаяхаеру. Зник найзагадковіший та найхитромудріший радник зеленої ради — Ларис Моц-Кутельнога. Нездоланний Штормолам, як і раніше, тримав у руках князь Боррос Баратеон, котрий аж ніяк не рахувався серед друзів королеви. За ворогів Раеніра мала і Ланістерів, хоча сила Кастерлі-на-Скелі значно підупала після смерті князя Язона та загибелі або втечі більшості лицарства заходу.

Принц Аемонд між тим зажив моторошної слави на обох берегах Тризубу. Він злітав з неба, сіяв вогонь та смерть і зникав знову, щоб вдарити наступного дня вже за двісті верст. Полум’я Вхагар перетворило на попіл Стару Вербу та Білу Вербу, а з Сокольця лишило зчорнілу купу каміння. У Черешневій Падині від драконового вогню загинуло тридцятеро людей та три сотні овець. Потім Бий-Родичів несподівано повернувся до Гаренголу і спалив усе дерев’яне, що було в замку. В намаганнях убити його дракона загинуло шестеро лицарів та чотири десятки стражників. Звістки про напади поширювалися краєм, і панство з острахом вдивлялося у небо, питаючи себе, хто буде наступним. Князь Мутон з Дівоставу, княгиня Морочник з Сутіндолу, князь Чорноліс з Крукоберега вислали до королеви нагальні листи, в яких умовляли надіслати драконів для захисту їхніх дідицтв.

Але найбільшу загрозу престолові Раеніри становив не Аемонд Кривий, а його молодший брат — принц Даерон Даруй-Вогонь, а з ним величезне південське військо на чолі з князем Ормундом Вишестражем.

Вишестраж з військом перетнув Мандер і потроху насувався на Король-Берег. Він нищив вірних королеві людей усюди, де їх знаходив, а кожного пана, що схилявся перед владою короля Аегона, змушував віддавати до війська свої загони. Принц Даерон, що летів попереду на Тессаріоні, виявився безцінним розвідником і попереджав князя Ормунда про кожен рух ворога, про кожне укріплене місце. Та найчастіше вояки королеви не опиралися, а тікали якнайдалі, щойно бачили у небі крила Синьої Королеви, бо не було серед них зайвих охотників пробувати на собі драконів вогонь.

Розуміючи загрозливе становище престолу, Правиця королеви Раеніри — старий князь Корліс Веларіон — натякнув її милості, що буває час для війни, а буває час для перемовин. Він закликав королеву обіцяти помилування князям Баратеону, Вишестражу та Ланістеру, якщо вони схилять коліна, присягнуть на вірність і віддадуть Залізному Престолові заручників. Морський Змій вважав за доцільне ввірити королеву Алісенту та королеву Гелаену турботам святої Віри, щоб решта днів їхнього життя минула у молитві та послуханні. Дочка Гелаени, Джаяхаера, могла б стати його власною вихованкою, а з часом, як досягне віку, вийти заміж за принца Аегона Молодшого і тим знову пов’язати між собою дві гілки дому Таргарієн.

— Але як мені чинити з моїми зведенюками? — гнівно запитала Раеніра, коли Морський Змій виклав перед нею свій задум. — З негідним королем Аегоном та убивцею родичів Аемондом? Чи мушу я дарувати пробачення і тим, хто вкрав мій престол та повбивав моїх синів?

— Залиште їм життя, але відішліть на Стіну, — порадив князь Корліс. — Хай вдягнуть чорне і проживуть решту життя як воїни Нічної Варти, пов’язані священними обітницями.

— Та чи багато важитимуть ті обітниці для кривоприсяжців? — заперечувала Раеніра. — Вони вже колись складали присяги, та чи зважили на них, коли вирішили загарбати мій престол?

Принц Даемон став на бік королеви у її сумнівах. Коли пробачаєш бунтівників та зрадників, то сієш у землю зерна нових бунтів та зрад — такі були його слова.

— Війна скінчиться, коли голови зрадників опиняться на шпичках над Король-Брамою. І не раніше.

Колись Аегон II має знайтися — «не буде ж він довіку ховатися, мов змія під колодою» — але Аемондові та Даеронові треба нагально оголосити нищівну війну. Заразом незле було б вибити до ноги Ланістерів і Баратеонів, а їхні землі та замки роздати вірним людям. Наприклад, Штормолам міг би відійти Ульфові Білому, а Кастерлі-на-Скелі — Грізному Гуго Громобоєві. Такий був задум принца… що нажахав Морського Змія мало не до смерті.

— Половина панства Вестеросу оберне на нас свій гнів, якщо ми свавільно вигубимо два такі старі та поважні доми! — заперечував князь Корліс.

Королева сама мусила обирати між наполяганнями свого Правиці та свого чоловіка, і зрештою обрала щось середнє: надіслати гінців до Штормоламу та Кастерлі-на-Скелі, обіцяти м’які умови пробачення… але перед тим покласти край братам узурпатора, які вели проти неї війну в полі.

— Щойно їх не стане, як решта схилить коліна. Треба вбити їхніх драконів і почепити драконячі голови на стіни моєї престольної палати. Хай на них дивляться люди майбутніх століть і згадують, якою буває ціна зради!

Але ж і Король-Берег не міг лишатися беззахисним. Королева Раеніра мусила зостатися у місті з Сиракс, а разом з нею — її сини Аегон та Джофрі, чиї особи не можна було піддавати небезпеці. Джофрі, якому не виповнилося ще й тринадцяти, прагнув понад усе показати себе у битві, але почувши, що Тираксес потрібен, щоб у разі нападу допомогти матері обороняти Червоний Дитинець, урочисто присягнувся виконувати її волю. У місті також мав лишитися Аддам Веларіон, спадкоємець Морського Змія, разом зі своїм драконом Серпанком. Три вогнедишні змії разом складали достатній захист для Король-Берега; решта вирушала на війну.

Принц Даемон власною особою вилетів до Тризуба на Караксесі разом з дівчиною Кропивкою на Вівцекраді, щоб розшукати там Аемонда з Вхагар і покласти їм край. Ульф Білий та Грізний Гуго Громобій полетіли до Гуркотня. Це містечко за дві з половиною сотні верст на південний захід від Король-Берега лишалося останньою вірною Раенірі твердинею між князем Вишестражем та столицею. Драконоїздці мали стати на захист міста і знищити принца Даерона з його Тессаріоною.

Принц Даемон Таргарієн та мале темнаве дівча Кропивка довго нишпорили у пошуках Аемонда Кривого без жодного зиску. Самі вони оселилися у Дівоставі на запрошення князя Манфрида Мутона, якого жахала можлива поява Вхагар над його містом. Але натомість принц Аемонд вдарив на Верхокамінь у передгір’ях Місячних гір, на Миловербу, що на Зеленозубі, та на Вихватку, що на Червонозубі. Поприщ-Міст він спалив до голої землі, винищив