Читати книгу - "Янтарне скло"

— Я не можу повторити те, що вона казала, дослівно, — стомлено промовив Фра Павел. — Як я вже говорив Суду вчора, мені ще не доводилося бути присутнім на тортурах, і від того, що я побачив, я відчував нудоту та запаморочення. Отже, достеменно я її слова не згадаю, але можу передати вам їх зміст. Відьма сказала, що клани півночі визнали, що давно відоме їм пророцтво стосується саме Ліри. У неї буде можливість зробити доленосний вибір, від якого залежатиме майбутнє всіх світів. Більше того: відьма згадувала певне ім'я, котре нагадає про аналогічний випадок і змусить Церкву ненавидіти та боятися дівчинку.

— То відьма назвала це ім'я?

— Ні. Вона ось-ось мала вимовити його, але інша відьма, яка була присутня там, невидима завдяки заклинанню, спромоглася вбити її та втекти.

— Отже, того разу жінка на прізвище Кольтер також не чула цього імені?

— Саме так.

— А невдовзі після цього пані Кольтер поїхала?

— Так.

— Що ви з'ясували потім?

— Я дізнався, що дитина перейшла до іншого світу проходом, створеним лордом Ізраелем, і там їй почав допомагати хлопець, який володіє або ж користується ножем із надзвичайними можливостями, — вимовив Фра Павел, після чого нервово прочистив горлянку та продовжив: — Я можу говорити перед Судом цілком вільно?

— Абсолютно вільно, Фра Павеле, — пролунав хрипкий голос голови Суду. — За те, що ви перекажете нам речі, котрі самі дізналися з відомого нам джерела, вас не покарають. Будь ласка, говоріть.

Заспокоєний, церковник продовжив:

— Ніж, що ним володіє хлопець, здатен прорізати проходи між світами. До того ж, його можливості значно більші. Повторюся: мені страшно казати такі речі вголос… Із його допомогою можна було б убити найвищих ангелів і навіть того, хто стоїть вище від них усіх. Немає нічого такого, чого не міг би знищити цей ніж.

На обличчі Фра Павела проступив піт, і він помітно тремтів, а його деймон-жаба у крайньому збудженні навіть упав із трибуни для свідків на підлогу. Обличчя церковника спотворив вираз болю, і він, ледь не задихнувшись, підхопив деймона та опустив його у склянку води, що стояла перед ним.

— А ви ставили подальші питання про дівчинку? — поцікавився слідчий. — Ви з'ясували, яке ім'я мала на увазі відьма?

— Так, з'ясував. Я хотів би ще раз отримати гарантію шановного Суду щодо…

— Даю вам своє слово! — обірвав його голова Суду. — Не бійтеся, ви ж не єретик. Повідомте нам, про що ви дізналися, і не гайте часу.

— Даруйте мені. Дитина може стати новою Свою, жінкою Адама, матір'ю нас усіх і першопричиною всього гріха.

Стенографістки, що вели протокол засідання, були черницями ордена Святого Філомела і дали присягу мовчати, але коли пролунали слова Фра Павела, одна з них приглушено зойкнула, і на тому місці, де вони сиділи, разом злетіли в повітря руки: черниці хрестилися. Фра Павел смикнув щокою та повів далі:

— Будь ласка, не забувайте, що алетіометр не пророчить, а лише каже: «Якщо справдяться певні умови, то наслідки будуть такими…» Він каже, що коли дитина, як колись Єва, відчує спокусу, то, ймовірно, станеться гріхопадіння. Від результату залежатиме… залежатиме все. І якщо ця спокуса буде, а дитина піддасться, то Пил і гріх восторжествують.

У залі суду запанувала тиша. Косі сонячні промені, що проникали крізь великі затінені вікна, висвітлювали мільйони золотих пилинок, але то був пил, а не Пил. Проте чимало членів Суду бачили в них образ іншого, невидимого Пилу, що осідав на кожній людській істоті незалежно від того, наскільки ретельно вона дотримувалася законів.

— І останнє, Фра Павеле, — промовив слідчий. — Повідомте нам, що ви знаєте про нинішнє місцезнаходження дитини.

— Вона в руках пані Кольтер, — відповів Фра Павел, — і вони, як мені відомо, й досі перебувають у Гімалаях. Я маю піти та з'ясувати, чи там вони зараз, і коли мені пощастить, я повідомлю все Суду, але…

Він зупинився, зіщулившись від страху, та тремтячою рукою підніс склянку до губ.

— Але що, Фра Павеле? — спитав отець Макфейл. — Не приховуйте від Суду нічого.

— Мені здається, отче, що Товариство Дій Святого Духа знає про все це більше, ніж я.

Голос Фра Павела був більше схожий на шепіт.

— Чи це так? — перепитав голова. Його очі запалали, віддзеркалюючи вибух емоцій, що, без сумніву, стався в його душі.

Деймон Фра Павела якось перелякано квакнув. Алетіо-метрист добре знав про суперництво, що існувало між окремими підрозділами Магістрату, і знав, що потрапити між молотом і ковадлом було б дуже небезпечно — але приховати щось було б ще небезпечніше.

— Гадаю, — тремтячи, повів далі він, — що вони набагато ближчі до з'ясування достеменного місцезнаходження дитини, ніж ми. У них є деякі джерела інформації, недоступні мені.

— Саме так, — промовив слідчий. — Про це вам сказав алетіометр?

— Так.

— Дуже добре. Фра Павеле, ми були б раді, якби ви й надалі працювали в цьому напрямі. Якщо вам знадобиться якась допомога, чи то в церковних, чи то в технічних питаннях, лише дайте нам знати.

Фра Павел уклонився, зібрав свої нотатки та, посадивши деймона-жабу на плече, вийшов із залу суду. При цьому черниці дружно схрестили пальці.

Отець Макфейл постукав по дубовій лаві перед собою торцем олівця.

— Сестро Агнес та сестро Моніко, — звернувся він, — ви вільні. До кінця дня розшифровка стенограми має лежати в мене на столі.

Дві черниці схилили голови та вийшли.

— Джентльмени, — промовив голова — саме так зверталися один до одного члени Консисторського Суду, — зробимо перерву.

Дванадцять членів Суду, починаючи з найстаршого (отця Макепве, старезного дідугана зі сльозавими очима) до наймолодшого (отця Гомеса, він був блідий і аж тремтів від релігійної запопадливості), зібрали свої записи та слідом за головою пройшли до палати нарад, де вони могли, сидячи за круглим столом та дивлячись один одному в очі, обговорити почуте в умовах найвищої таємності.

Наразі головою Консисторського Суді був шотландець на ім'я Г'ю Макфейл. Його обрали в досить молодому віці: термін головування був довічним, а йому ще не було й п'ятдесяти років, тож слід було очікувати, що отець Макфейл визначатиме стратегічну лінію Консисторського Суду, а отже, і всієї Церкви, ще багато років. Це був високий, імпозантний чоловік із копицею кучерявого сивого волосся та смуглявим обличчям, і він був би товстим, якби не аскетизм, із котрим він ставився до потреб свого тіла: він пив лише воду, їв лише хліб і фрукти та щодня годину займався фізкультурою під керівництвом досвідченого тренера. Як наслідок, він мав худорляву, підтягнуту та рухливу статуру. Його деймон був ящіркою.

Щойно члени Суду