Читати книгу - "Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий"

добра сторона. Звідти Лисий зміг побачити їхній мабутній шлях. Там нібито все було непогано. Звідти ж він побачив і клаптик води далеко попереду. Ріка була сіра й непривітна, хвилі її відбивали металевого кольору зайчиків від призахідного сонця. Треба поспішати. Скоро вечір.

Назад вони майже бігли. Вже перед самим місцем, де залишили Лелю з дітьми, стишили ходу. І тут Лисий раптом почув ззаду сичання Петруся. Він різко ступив зі стежини й озирнувся. Сичав не Петрусь. Петрусь, видно, відстав, і поки наздоганяв, між ними з’явилася величезна гадюка. Це точно не був вуж. Ніяких сумнівів. Петрусь стояв, мов укопаний, гадюка його зразу заморочила. Лисий стрибнув уперед, змахнув шаблею і не рубанув, а щокою леза вдарив гадюку по голові. Він навіть сам не міг би сказати, чому не розрубав її навпіл, а вбив у такий ризикований спосіб.

Мотузки ще не були готові. Побачивши гадюку, Марічка радісно закричала:

— Вужик смачненький!

На неї зразу зашикали.

Лисий розсміявся, і всі розсміялися разом з ним.

— Ні, Марічко, це не вужик, а гадюка. І їсти ми її не будемо.

— Хоч одна добра новина, — Леля все ще була на нього лиха.

— Чому й досі не готові мотузки? — Лисий не міг приховати радість від того, що він не обманув сподівань усієї ватаги. — Ви, мабуть, навмисне так повільно працювали, щоб узнати, з чим ми повернемося.

— А ви повернулися з гадзюкою, — сказала Марічка.

Леля вирішила, що не буде з ним розмовляти. Вона демонстративно взялася до роботи. Тепер Лисий уже не міг не сказати, що вони виходили з Петрусем, але й сказати чомусь не міг.

— Молодець, Марічко! Якби не ти, ми б і досі не знали, що нам робити.

Всі тупо витріщилися на гадюку, зрозумівши так, що саме тут криється розгадка.

— Будемо перелітати, — раптом сказав Петрусь.

Леля навіть не підвела голови.

— Скоро сонце сяде, — сердито сказала вона. — Полетите ви без мотузки! Просто вовкулакам у зуби полетите.

Ніхто, крім неї, нічого не зрозумів, але всі з новим запалом взялися до роботи.

Переправа

— Нашо ти тягнеш з собою цю гадзюку? — нарешті Леля вирішила знову встановити мир. Вона вже здогадувалася, який задум у Лисого, тож їй було не так прикро, як спершу.

— М'яти назбирали? — замість відповіді спитав хлопець.

— Назбирали, — Леля безнадійно зітхнула. Вона дістала з великої кишені жменю м'яти й простягла Лисому.

Дівчинка ще більше здивувалася, коли він узяв м'яту, розім'яв її в руці й сильно натер нею гадюче мертве тіло. Але вона знову вирішила ні про що його більше не питати. Справді, скільки можна дозволяти з себе знущатися!

До місця переправи дісталися досить швидко. Але сонце вже почало сідати за стіну прибережного лісу. Лисий здерся на дерево й прив'язав мотузку до гілки точно над серединою вовкулачого сліду. Другий кінець мотузки трішечки не діставав до землі. Він знову підняв його на дерево й прив’язав до кінця другу мотузку. Потім хлопець знову зліз, до низу верхньої мотузки приладнав невеличкого ціпка (вийшло щось на зразок гойдалки) і пояснив свій задум, хоча тепер уже більшості дітей усе було ясно. Неясно було тільки, навіщо він кинув на середину сліду дохлу гадюку, але ніхто його про те не спитав.

— Значить так. — Лисий почав інструктувати свою ватагу, вже цілком почуваючись її ватажком. — Першим перелітаю я. Потім Марічка. Ти головне не бійся. Коли я махну рукою, відпускай гойдалку, а я тебе зловлю. Гаразд?

Марічка кивнула.

— Потім за віком — спершу найменші, далі старші. Остання Леля. Івасю, ти поки що залазь на дерево й стеж за дорогою, щоб нас тут під час переправи не застукали. Ти, Лелю, коли будеш переправлятися, забери нижню мотузку з собою. Розсипте тут побільше м'яти.

Івась одразу поліз на дерево. Лисий акуратно, кільцями склав довгий кінець нижньої мотузки під деревом, попросив Лелю наступити ногою на кінчик, а сам узявся за дерев'яну перетинку, розігнався, потужно відштовхнувся від землі й стрімко перелетів через вовкулачий слід. Опинившись над кущами ожини по той бік сліду, хлопець відпустив перетинку, перелетів через кущі й приземлився на пісок.

Леля за нижню мотузку притягла гойдалку на свій бік і тут зрозуміла, що Марічка до перетинки не дістане. А про те, щоб вона могла розбігтися, й мови не було. Лисий нічого не міг підказати, щоб не влаштовувати галас.

Леля сама здогадалася, що робити. Вона міцно взялася за нижню мотузку, Петрусь і Василько підняли Марічку, й та схопилася за перетинку. Леля відійшла якомога далі від дороги, так що Марічка піднялася зовсім високо, а тоді відпустила мотузку, й найменша з ватаги полетіла через слід. По дорозі вона перекрутилася обличчям до Лелі й бачити, як Лисий махнув рукою, не могла. Вона знову пролетіла над дорогою й повернулася до Лелі. Та знову напнула мотузку, піднявши Марічку високо над землею.

— Марічко тримайся і нічого не бійся. Лесик тебе зловиць. Головне — вчасно відпусти перетинку, коли він скаже. Зрозуміла?

Дівчинка знову кивнула, знову перелетіла через дорогу й знову не відпустила перетинку.

Хлопці зняли Марічку з гойдалки.

— Нічого, — заспокоїла її Леля. — Зараз переправимо Надійку, а потім знову спробуєш.

У Надійки також мотузка перекрутилася, вона Лисого не бачила, але на його вигук «Пускай!» вчасно відпустила гойдалку й шкереберть полетіла до Лисого. Йому вдалося дівчинку зловити, хоч і не вдалося при цьому встояти на ногах. Він повалився на спину, але її не випустив. Втім, падати на м'який пісок було не страшно й не боляче.

Леля ще раз спробувала переправити Марічку, але та вперто не хотіла відпускати перетинку гойдалки.

Сонце вже сховалося за верхівки дерев на заході. Лисий почав хвилюватися.

— Добре, Марічко, не сумуй. Наступного разу вдасьця. — Леля заспокоювала радше себе, ніж малу.

Наталка, Василько і Петрусь перелетіли нормально, без пригод.

— Івасю, злізь допоможеш мені підняць Марічку, — погукала Леля.

Але Івась не відповів. Лисий поглянув на нього. Івась чув сестру, але те, що він бачив на заході, справляло на нього значно більше враження.

— Вони йдуць, — промовив Івась дуже тихо, але всі його почули.

Сталося те, чого всі найбільше боялися.

— Мерщій у ліс! — так само тихо наказав Лисий.

Івась кинувся злазити, але Лисий зупинив його:

— Спершу мотузку!

Івась повернувся, й вибрав мотузку, яку Леля потроху випускала, щоб та не почала розхитуватися просто над вовкулачим слідом.

А втім… Що вже могло їх врятувати? Всі відбігли від дороги, тільки Івась лишився на дереві. Він згаяв час, вибираючи мотузку, а потім,