Читати книгу - "Іван Мазепа: Життя й пориви великого гетьмана"

маю нову журбу. Очі мої вкриваються мрякою. Невимовний сором заливає мене і не можу нікому поглянути в очі. Ганьба каже мені втікати від людей. Я плачу невпинно зі своєю нещасливою жінкою.

Мазепа відповів, обвинувачуючи жінку Кочубея, що вона виною всього нещастя. «Це жінка нахабна і балакуча, яку треба би загнуздати як дикого коня». Утеча Мотрі спонукала його до роздумувань у чисто класично-біблійному стилі: «Чи свята мучениця Варвара не втікла з дому батька свого Діоскора і то не до хати гетьмана, але в багато бідніше місце, між пастухів?»

«Ах, якби колись твій дах і твоя хата згинули, то ти не міг би обвинувачувати в цьому нікого. Ти мусів би шукати вини тільки в проклятій нахабності твоєї жінки. А щодо розпусти, про яку ти згадуєш у твоїм памфлеті, не знаю, що ти хочеш сказати. Чи саме це з тобою не діється, коли ти так слухаєш своєї жінки?»

Такою була драма, якої епізоди розвивалися ще між 1704–1705 рр. у півтаємнім сутінку. Зовнішні форми були збережені. Мазепа й надалі бував у рідні Кочубея, її голова, як і давніше, бував на батуринських бенкетах; він запевнював гетьмана про свою вірність, але шукав тільки нагоди, щоб помститись на зводнику своєї доньки за жорстоку образу своєї жінки. Він чув без сумніву не раз політичні виводи Мазепи, але — як ми вже згадали — розсудливий гетьман не зважувався розвивати своїх думок, а головно, не надавав своїм проектам реальної форми, яка могла причинити йому лиха. Кочубей не мав терпцю ждати на дійсні безсумнівні докази і його поспіх був причиною його згуби.

У серпні 1707 р. здавалось йому, що найшов сприятливу нагоду. Зовсім випадково під час неприявности гетьмана у Батурині, якого заступав, він познайомився із мандрівним черцем Никанором, перед яким виявив свою ненависть до Мазепи. Переконавшись у його симпатіях до себе, дав йому дарунки, особисто і для ігумена чину, і після деяких вагань передав йому лист до Петра з формальним доносом на гетьмана, якого обвинувачував у державній зраді.

Никанор, приїхавши до Москви, пішов до страшної Преображенської канцелярії. Там його заарештували і відвели до кімнати мук, де примусили його сказати все, що знає. Але його оповіданню не йняли віри. Петро мав інші клопоти, і він не вірив цьому новому доносові, обмежившися до ув'язнення черця.

Коли Кочубей не дістав ніякої відповіді, на початку 1708 р. він послав нового агента, вихрещеного жида Яценка, до царського сповідника. Цим разом він повторив точніше свої обвинувачення. Мазепа був у зв'язках з польським королем Станіславом Лєщинським через посередництво єзуїта Залєнського. Гетьман важив навіть на царське життя. Три сотні його сердюків дістало наказ стріляти на царя, коли він приїде до Батурина, на перший знак із Мазепиної палати. Цар оминув смерті тільки чудом, тому, що відклав свою намірену подорож…

Незадоволений висилкою Яценка, Кочубей і його приятель Іскра, полтавський полковник, запрохали на гарний хутір у Диканці полтавського священика Святайла. Вони прохали його передати одному із царських полковників, що стояв залогою на Україні, нові відомості про зраду Мазепи. Полковник переслав папери до головної царської ставки, але цей лист випередив уже Мазепа своїм, дізнавшись про Кочубеєву змову. Гетьман прохав царя, щоб повів енергійне слідство для перевірки обвинувачень, звернених проти нього.

Петро не визволився ще від впливу Мазепи. Двічі, 1-го і 11 березня, він повторив своє довір'я до нього: «Я не даю віри твоїм огудцям. Вони дістануть заслужену нагороду». Він заохочував його упевнитись щодо вірності своїх найближчих і між іншим радив арештувати найближчого його друга полковника Апостола, одного з провідників повстанчого руху, якого вважав спільником Кочубея.

Кочубей з Іскрою знаходилися ще в Диканці. Сильний відділ війська, висланий гетьманом туди, приїхав запізно. Їм вдалося перейти кордони України і знайти захист у московській армії. Від канцлера Головкіна вони дістали лист, яким цар взивав донощиків до Москви, бажаючи їх вислухати і порадитись, що має зробити, щоб перешкодити планам Мазепи.

Сердеги не підозрівали пастки. Головкін, який мав вести їхню справу, був одним із найвірніших приятелів Мазепи. Гетьман залюбки повторяв: «Москва любить гроші» і ніколи не забував про дорогоцінні дарунки для вищих достойників. Заки ще перевели допит Кочубея і Іскри, Головкін рішив добути із них прізвища їхніх спільників і віддати їх на поталу Мазепи.

18 квітня вони приїхали до Вітебська, до генеральної російської ставки, де були всі вороги гетьмана, Кочубей, Іскра, священик Святайло, Яценко, сотник Кованько, двоє писарів, сестрінок Іскри і вісім осіб служби. Головкін мав до помочі Шафірова. Це був вихрещений жид, один із найталановитіших російських дипломатів тої доби. Але і він був довіреним Мазепи, зазнаючи його ласки. Східна дволичність виявилась тут у всіх своїх претонких хитрощах. Оба урядовці прийняли Кочубея й Іскру дуже чемно. «Цар, казали вони, ставиться до вас дуже ласкаво. Ви маєте його прихильність на своїм боці. Оповідайте нам усе, що знаєте, не окриваючи нічого».

Так заохочений Кочубей почав довгу промову про минуле України. А був він балакун. Врешті передав суддям предовгий меморіал з 26 статтями про зраду Мазепи. Ось головні пункти обвинувачення проти гетьмана:

1. У Минську 1706 р. Мазепа довірився Кочубеєві у приватній розмові, що княгиня Дольська зобов'язалася передати йому пропозиції Станіслава. Цей король пропонував гетьманові чернигівське князівство і обіцяв свободу для української армії.

2. 11 травня 1707 р. Мазепа під час одного бенкету підніс такий тост на здоров'я княгині Дольської: «Вип'ємо за цю премилу княгиню, бо це шляхетна й інтелігентна жінка, до цього ж моя приятелька».

3. Цього ж року Кочубей і його донька були з Мазепою на хрестинах одної жидівки. Після хрестин Мазепа заявив Кочубеєві, що Москва хоче поневолити Україну.

4. 20 вересня 1707 р. один писар поінформував Кочубея, що гетьман приймав на Печерську єзуїта Залєнського, наставника Колегії у Вінниці, який звернувся до козацької старшини з такою промовою: «Панове полковники, не лякайтесь шведів! Вони готуються не проти нас, а проти Москви. Ніхто не знає, де окривається вогонь, і де він тліє під попелищем. Але коли він несподівано вибухне, і сподіваємося, що це буде внедовзі, кожний його побачить, і нелегко буде загасити ту пожежу».

5. 8 жовтня, місяць пізніше. Мазепа давав у Києві великий бенкет, на якім були полковники з Миргорода і Прилук. Зараз на другий день він вислав одного козака до Залєнського. Невже ж він піддержував би листування з тим священиком, якби він не мав недобрих планів?

6. 10 жовтня гетьман зачинився