Читати книгу - "Кіберіада"

шухлядки шафи, замкнув шухлядку на ключик, ключика дав Діоптрикові, а в живіт йому вставив маленький приймачик і мікрофончик.

Тепер Діоптрик став таким маленьким, що його майже й не видно було. Побачивши таке зменшення, три його суперники затремтіли, здивувався король, але нічого не сказав. Міногар, Амассид і Філонавт почали тепер вдаватися до найвідчайдушніших засобів. Танули вони на очах з дня на день і невдовзі вчинили так само, як Діоптрик: поховали свої мозки хто куди — у письмовий стіл, під ліжко, а самі стали хвостатими блискучими баночками з двома-трьома орденами майже такими завбільшки, як вони самі.

І знову послав Діоптрик прислужників по Фротона; а коли той з’явився, вельможа заволав:

— Ти мусиш щось зробити! Неодмінно… Треба далі зменшитись, за всяку ціну, а то біда буде!

— Ваша вельможність, — відповів ремісник, низько вклоняючись вельможі, якого ледь видно було між бильцями і спинкою крісла, — це неймовірно важко, я не знаю, чи це взагалі можливо…

— Дарма! Роби, що я тобі кажу! Мусиш! Якщо тобі вдасться зменшити мене так, щоб я досягнув мінімальної величини й ніхто не міг мене випередити, — я виконаю будь-яке твоє бажання!

— Якщо ваша вельможність присягнеться своїм дворянським словом, що так і буде, я постараюся зробити все, що мені під силу… — відповів Фротон, у якого раптом прояснилось у голові, а в груди начебто хтось налив найщирішого золота, бо він уже багато днів не міг думати ні про що інше, як про оздоблену золотом Аурентину й про кришталеві дзвіночки, які нібито таїлися в її грудях.

Поклявся йому Діоптрик. Узяв тоді Фротон останні три ордени, які обтяжували крихітні груди великого програміста, зробив із них трикутну коробочку, вклав усередину апаратик завбільшки з монету, обв’язав усе золотою дротинкою, припаяв ззаду золоту платівку, вирізав з неї подобу хвостика й сказав:

— Готово, ваша вельможність! Кожен, побачивши ці високі нагороди, одразу ж упізнає вашу персону; завдяки цій платівочці ваша вельможність зможе плавати… апаратик забезпечить зв’язок із захованим у шафі розумом…

Зрадів Діоптрик.

— Чого хочеш вимагай, кажи, все одержиш!

— Прошу віддати мені за дружину дочку вашої вельможності, золотом оздоблену Аурентину!

Страшенно розгнівався Діоптрик і, плаваючи навколо голови Фротона, видзвонюючи орденами, обізвав його зухвалим негідником, голодранцем, мерзотником, а потім наказав виштовхати його з покоїв. А сам у підводному човні негайно поплив до короля.

Побачили Міногар, Амассид і Філонавт Діоптрика в новому вигляді, — а впізнали вони його лише за чудовими орденами, з яких він тепер складався, якщо не вважати хвостика, — і страшенно розгнівались. Як мужі, обізнані в електронних справах, вони збагнули, що важко піти далі в персональному зменшенні, а вже завтра святкуватимуть урочисте народження королевича і їм не можна втрачати ні хвилини.

І вмовились Амассид з Філонавтом, що, коли Діоптрик вертатиметься в свій палац, вони нападуть на нього, викрадуть і сховають, що буде неважко, бо ніхто й не помітить зникнення такої маленької істоти.

Як вирішили, так і зробили. Амассид приготував стару бляшанку й причаївся за кораловим рифом, повз який пропливав човен Діоптрика; коли ж човен наблизився, Амассидові слуги, замаскувавшись, заступили йому дорогу, і, перш ніж Діоптрикові лакеї підняли плавці для оборони, їхнього хазяїна вже накрили бляшанкою й викрали. Амассид негайно закрив бляшанку покришкою, щоб великий програміст не міг вибратися на волю, і, страшно над ним знущаючись і насміхаючись, швиденько вернувся додому.

Там, одначе, він подумав, що йому не слід тримати в’язня в себе, і тієї ж миті почув з вулиці крик: «Голови паяю! Животи, хвости, карки лагоджу, полірую!» Зрадів Амассид, наказав покликати ремісника — а то був Фротон, — і звелів йому герметично запаяти бляшанку, а коли Фротон зробив це, він дав йому золоту монету й сказав:

— Слухай-но, ти… У цій бляшанці сидить металевий скорпіон, якого спіймали в підвалах мого палацу. Візьми його й викинь за містом, — там, де велике сміттєзвалище, знаєш? А для певності завали бляшанку камінням як слід, щоб скорпіон, чого доброго, не виліз. І, заради Великої Матриці, не відкривай цієї бляшанки, інакше загинеш, не зійшовши з місця!

— Зроблю, як велиш, пане! — сказав Фротон, узяв бляшанку, гроші й пішов.

Здивувала Фротона ця історія, він не знав, що й думати. Потрусив бляшанку, і щось у ній забряжчало.

«Це не скорпіон, — подумав він, — немає таких маленьких скорпіонів… Подивимося, що там таке, але трохи згодом…»

Вернувся він додому, сховав бляшанку на горищі, понакладав зверху старих бляшанок, щоб дружина її не знайшла, й пішов спати. Але дружина побачила, що він заховав щось на горищі і, коли вранці Фротон вийшов з дому, щоб, як завжди, ходити по місту, вигукуючи: «Голови лагоджу! Хвости паяю!» — вона швидко побігла нагору, знайшла бляшанку і, труснувши нею, почула брязкіт металу. «Ну й негідник, ну й шельма! — подумала вона про Фротона. — До чого вже дійшов, ховає від мене якісь скарби!» Взяла Фротониха та швидше прокрутила дірочку в бляшанці, проте нічого крізь неї не побачила, тоді вона відкрила бляшанку долотом. Тільки-но вона ледь відігнула накривку, перед нею блиснуло золото, бо ж то були Діоптрикові ордени зі щирого металу. Тремтячи від нестримної жадібності, зірвала Фротониха з бляшанки накривку, і тоді Діоптрик, який досі лежав, мов мертвий, бо жерсть екранувала його від мозку, що перебував у шухляді шафи, раптом очутився, встановив зв’язок із розумом і закричав:

— Що це?! Де я?! Хто смів на мене напасти? Хто ти, мерзенна тварюко? Знай, що ні за гріш загинеш, заклепають тебе, якщо зараз же не випустиш мене!

Фротониха, побачивши, що три ордени наскакують на неї, кричать і погрожують хвостиком, так перелякалася, що кинулась навтіки; підбігла вона до отвору на горищі, але Діоптрик усе плавав над нею й погрожував, лаючись на всі заставки, і вона з переляку спіткнулась об верхній щабель приставної драбини й разом з драбиною гепнулася з горища. Падаючи, вона скрутила собі карк, а драбина, сперта на ляду від люка, перекинувшись, випорснула з-під неї, і люк зачинився. Таким чином Діоптрик лишився замкненим на горищі й плавав від стіни до стіни, марно кличучи на поміч.

Увечері вернувся додому Фротон і здивувався, що дружина не чекає на нього з ломом у руках біля порогу, а коли він увійшов у дім і побачив її, то навіть трохи засмутився, бо ж був на диво порядний, а проте скоро подумав, що матиме з цієї пригоди користь, тим більше, що дружину можна буде використати на запасні частини й це добре оплатиться. Отож сів він долі,