Читати книгу - "Нестор Махно"

не міг воювати до кінця листопада. У Старобільськ до Махна підійшли загони Буданова та Каменюка (3 тис. повстанців). На початку вересня махновці контролювали район Старобільськ—Біловодськ—Лисичанськ. Селяни з навколишніх сіл кинулись до захоплених Махном містечок на возах, знаючи, що махновці роздають місцевим селянам добро з державних складів, хлібопунктів, цукрових заводів. 12 вересня махновці увірвалися до ст. Міллерове — червоний полк, що обороняв станцію, капітулював. Повстанці захопили значні трофеї: тисячу гвинтівок, 20 кулеметів, панцерний потяг, набої. Затримка Махна біля Міллерового дала можливість червоному командуванню стягнути для оточення Махна до 10 тис. червоноармійців. Однак, незважаючи на потужний артобстріл, махновці прорвали кільце оточення. Батько керував боями, втрачаючи свідомість від болю в розтрощеній кулями нозі. Бої біля Міллерового коштували Повстанській армії 1500 бійців. 19—21 вересня махновці рейдували землями колишнього Війська Донського. Невеликі махновські загони роз’їхалися по навколишніх козацьких станицях, сподіваючись підняти дончаків на боротьбу проти червоних. Проте мітинги серед козаків, на яких виступали махновські агітатори, не дали бажаних результатів. Червоні зведення вказували на те, що при появі Махна настрій козаків був «очікувальним». Протягом двох тижнів рейдувала пошарпана махновська армія донськими степами. І якщо селянство Донецької губернії України співчувало махновцям, то росіяни — козаки Дону — з недовірою поставилися до «хитрого хохла» Махна з його колишніми «заслугами» в боротьбі проти козаків Добровольчої армії. Похід Махна на Дон не збільшив Повстанської армії й не став детонатором козацького повстання. Махновці потрощили частини 2-ї Донської бригади, захопили 7 кулеметів, 65 тисяч набоїв... та ешелон з неозброєними червоноармійцями. З понад тисячі полонених 400 добровільно влилися до складу армії Махна. 26 вересня махновці повернулися з Дону в Старобільський повіт, де потрапили під обстріл панцерного потяга, який, випустивши у повітря близько 200 гарматних набоїв, не заподіяв повстанцям жодної шкоди. 27 вересня Махно знову ввійшов до Біловодська.
* * *

Цілковитою несподіванкою для більшості повстанців-махновців та червоноармійців був початок переговорів про воєнний союз між командуванням Червоної армії та махновськими ватажками. У липні—вересні 1920 р. махновці надіслали кілька телеграм до Москви та Харкова, до штабу Південного фронту, пропонуючи воєнний союз проти армії Врангеля. Відповіді на ці телеграми не надійшли. Тільки 27 вересня начальник штабу махновців по телефону домовився з начальником особливого відділу Південного фронту про початок переговорів між командуванням Червоної армії й представниками Махна. У середині вересня 1920 р. здав справи та виїхав до Москви начальник тилу Південно-Західного фронту, тимчасовий диктатор України Дзержинський, який люто ненавидів Махна і відхиляв будь-який компроміс із «бандитами». На фронті Червона армія безладно відступала під ударами Врангеля. 14 вересня почався наступ білих по всьому фронту, білі розгромили червоні частини і захопили Олександрівськ, Гуляйполе, Бердянськ, Синельникове, впритул підійшли до Катеринослава, в якому почалася паніка та евакуація. 13-та армія червоних була повністю розгромлена. 28 вересня білі захопили Маріуполь та Волноваху. Білі опинилися за 30 верст від Таганрога. Здавалося, ще стрибок, і білі, вийшовши на Дон, знову піднімуть козацтво і залишать Радянську владу без вугілля й металу. Тил червоних був дезорганізований та повністю деморалізований. Становище червоних погіршало після розгрому Червоної армії під Варшавою у серпні 1920 р. Польська армія, почавши контрнаступ, через місяць була вже під Житомиром. Ця критична ситуація змусила командування Червоної армії поступитися принципами й розпочати переговори з Махном.

Більшовики сподівалися використати угоду з батьком з метою підірвати повстанський рух та зміцнити свій тил: вони намагалися вивільнити радянські частини від боротьби з махновцями. Пам’ятаючи рейд Махна по тилах білих, червоні вважали, що тепер знову можна буде це повторити. Більшовики мали надію, що рейд Махна по врангелівських тилах не лише підірве оборону білих, але й знекровить, а можливо, й призведе до розгрому саму армію Махна. Таким чином вони планували вбити зразу двох зайців. Більшовики планували використати угоду з Махном з пропагандистською метою, розповсюдивши міф про те, що Махно пішов на союз тому, що «вирішив кров’ю змити свою провину перед революцією».

29 вересня 1920 р. Пленум ЦК КП(б)У підтвердив рішення встановити контакт із махновцями для підписання воєнної угоди. Було вирішено максимально використати союз із Махном для організації всередині його армії підпільної більшовицької роботи. Махно видав наказ по Повстанській армії — припинити ворожі дії проти червоних частин та адміністрації. Через два дні такий самий наказ видав командувач червоного Південного фронту Фрунзе. У махновському керівництві не було одностайної підтримки рішення про союз із червоними. Деякі незгодні з цим союзом махновські командири погрожували залишити армію і вимагали розпустити раду Повстанської армії за її примиренство та зраду ідеалів анархії.

Махно спочатку зайняв вичікувальну позицію, заявивши, що він тяжко хворий і не працює в раді, переклавши всю відповідальність за союз на свого заступника Білаша, з якого він погрожував «спитати», якщо цей союз із червоними буде пасткою. Махно мріяв отримати можливість відпочинку, позбутися переслідування з боку Червоної армії та отримати від червоних набої, зброю, військове спорядження. Махновська армія була чималою силою, здатною вплинути на боротьбу з Врангелем, — близько 10 тис. кавалерії й піхоти на тачанках при 200 кулеметах та 10 гарматах.

Наказ махновської ради вимагав «згуртуватися навколо Махна всім без винятку загонам повстанців, припинивши боротьбу проти Радянської влади та Червоної армії». Ті ж повстанці, котрі залишалися пасивними або продовжували ворожі дії проти Червоної армії, вважалися ворогами повстанського руху, з якими «треба розправлятися, як з бандитами».

2 жовтня 1920 р. до махновського штабу прибула делегація ЦК КП(б)У. Провівши переговори з Махном, ця делегація підписала попередню угоду, 5 жовтня рішення про союз із Махном прийняла Реввійськрада, а 9 жовтня — московський уряд. 11 жовтня остаточна угода між урядом УСРР, командуванням Червоної армії та махновцями була підписана.

Угода мала воєнну і політичну частину. Воєнна частина включала згоду махновців оперативно підпорядкуватися командуванню Червоної армії та воювати проти Врангеля. Махновці зобов’язувалися не приймати до своїх лав дезертирів із Червоної армії. Махновці зберігали повну автономію своєї армії, незмінне керівництво, чорний прапор, вони мали перебувати лише на Південному фронті... Хворим та пораненим махновцям надавалося право лікуватися в лазаретах Червоної армії. Махновці мали право вербувати до своїх лав місцевих селян. Чотири пункти політичної частини угоди забезпечували: 1) припинення переслідування махновців та анархістів і звільнення їх із в’язниць; 2) свободу агітації та пропаганди для махновців та анархістів, використання радянських