Читати книгу - "Антипедагогічна поема"

коханця. Тим більше, у вас вдома (на відміну від мене) є чудовий замінник коханцеві. Треба тільки його розворушити…

Мирослава про щось думала. Потім швидко вийняла сумочку, блокнотик, олівець і похапцем написала телефон.

— Оце мій мобільний, подзвоніть мені, коли одужаєте…

А потім невпевнено оглянула «Куліковську битву»:

— Що у вас тут трапилося?

— Та, — махнула рукою Аврора. — Мій новий коханець… — І вона загадково всміхнулася.

Мирослава підняла брови, що могло означати: «Ну, ні фіга собі!» — але промовчала.

— Ну, то я чекатиму дзвоника? — з надією в очах промовила вона.

— Краще напишіть мені на імейл, адже ваш хакер вам його дав!

Мирослава мугикнула й побігла геть.

Аврора розляглася на дивані й усміхнулась: «Ай да Аврора! Ай да сукіна дочь!».

* * *

Юстас прийшов пізно ввечері. Втомлений, але зі скринькою інструментів. Він довго вовтузився біля зламаних дверей, доки признався:

— Нічого не вийде, — і пообіцяв: — завтра нові поставлю.

— А як же я сьогодні спатиму? — завагалась Аврора.

— Сьогодні вночі я постережу, — сказав він без будь-якого кокетства.

«Ти мій Бодігард! — пристрасно глянула вона на спину Юстаса, який розкладав її диван. — Ти мій Кевін Костнер!»

Юстас неначе відчув її погляд і різко обернувся.

— Що? — перепитав він.

— Нічого, — зашарілася Аврора. — Їсти хочете?

Бодігард замислився.

— Взагалі, я від ранку нічого не їв. А що у вас є?

— Маруся насмажила відбивних. Можу розігріти.

— Молодець Маруся! — зрадів Юстас. — Можна душ прийняти, поки ви будете розігрівати?

— Можна! — ледь приховуючи радість, сказала вона і вийняла з шухляди новий чистий банний рушник свіжо-жовтого кольору, який тримала собі для заміжжя, а потім підстрибцем побігла розігрівати своєму бодігардові відбивні.

Юстас зайшов у кухню до пояса голий, а нижче обгорнувся її «весільним» рушником.

Жовтий колір дуже йому пасував — він був голубооким блондином.

Аврора відчула легке хвилювання й запаморочення.

— Це нічого, що я так? — спитав Юстас, показуючи на свій оголений торс.

— Нічого, нічого, — запобігливо сказала Аврора, а подумки додала: «Це навіть дуже добре!».

— Розумієте, — почав виправдовуватися Юстас, — уже другий день не можу потрапити додому…

— Так, я розумію! — спробувала продемонструвати співчуття Аврора.

— До речі, частково через вас… — усміхнувся він арійською усмішкою.

Аврора відповіла усмішкою татарською.

Вийшов непоганий дует усмішок.

— Я кинув свій одяг у пральну машину… — сказав Юстас. — Без дозволу…

Його голос був рівний і ні на що не натякав.

«Ну й добре, що він ні на що не натякає! Не вистачало переспати з мужчиною на другий, а точніше, в перший день знайомства!».

— Я дозволяю! — великодушно пожартувала Аврора, маючи на увазі, звичайно, випраний у її машині одяг Гіроя.

Повечеряли Юстас і Аврора в теплій і дружній атмосфері. Аврора розповіла дещо про себе, звичайно, без подробиць особистого життя. Юстас розповів дещо про себе, також без подробиць особистого життя.

А потім він пішов спати. Причому заснув моментально, як тільки поклав голову на подушку.

Аврора, почувши його глибоке розмірене дихання, насмілилася заглянути до нього в кімнату. Світло з прочинених дверей упало на його могутні оголені груди.

Якби Аврора вміла плакати, вона б обов’язково пустила сльозу зворушення…

Вона тихенько пішла до ванни, витягла з прально-сушильної машини його одяг і на мить замислилася: прасувати чи ні? І сама ж категорично відповіла: «Ще чого!».

Тож єдине, що вона дозволила собі зробити, це акуратно скласти одяг на купку.

* * *

Нові (броньовані) двері стояли на місці старих уже наступного дня. Відразу після цього Юстас безвісти зник, чим її страшенно засмутив («Невже я в цьому світі нікому не нужна?!»). Хокеїст Юра перестав її збуджувати. Олекса Тарасович вийшов з лікарняного й почав уникати Аврори (побачивши її в кінці коридора, ганебно тікав). Натомість на лікарняний пішов Євген Євгенович, причому на цілий тиждень, залишивши їй купу класів малолєток. Коля повернувся в школу живий-здоровий, але не прийшов на додаткове заняття. Аврора Чингізівна через усе це рвала й метала і ходила зла як собака.

Повертаючись додому, вона мріяла лише про одне: аби прийшла Маруся і щось приготувала їй їсти, а вона тим часом прийме гарячу ванну, завалиться у ліжко, ввімкне телевізор, у який тупо втикатиме, клацаючи пультом. Однак знала, що цього не буде, бо Маруся сьогодні чергує. Так що доведеться їй клацати пультом голодною.

Осінь видалася дощова, і це також злило.

Лишилося два квартали до дому.

«Як дотеліпатися?» — подумала вона, по-страдницьки скривившись, аж тут біля неї загальмував чорний бумер і звідтіля висунулася нахабна пика молодого веснянкуватого прапора:

— Дамочка, прокатіть с вєтєрком?