Читати книгу - "Єлюди. Теплі історії з Майдану"

деякі кульгали. Але Євген каже, що були переважно легкі травми. «Люди приходили до нас із Грушевського після газу. Ми їх приводили до тями, вони брали пов’язки й поверталися назад», – згадує він. Пов’язки змочували у розчині з оцту, лимону й содових речовин.

Кияни швидко відгукнулися на заклик у Facebook допомогти медикам. Євген жартує, що тепер можна спокійно відкривати магазин оцту. Також люди принесли багато лимонів і молока. З пов’язками ситуація для багатьох людей залишилася незрозумілою. Медики просили марлеві пов’язки, оскільки вони добре вбирають розчин, а приносили переважно одноразові хірургічні маски. На сотню пов’язок було лише 20 марлевих. Але волонтери медичної служби все одно просили передати всім киянам слова подяки. Кожні 15 хвилин на Грушевського передавали по 100-150 пов’язок.

У нічних подіях постраждав колега Євгена – Святослав. Він пішов на Грушевського надавати першу допомогу о 18.00, а повернувся о 3-й ранку з розірваними штанами й травмою від осколка гранати у нозі.

***

Іван, 24 роки, Івано-Франківськ. Фармацевт-провізор. Приїхав на Євромайдан 3 грудня, був тут безперервно два тижні. Потім повернувся додому (чекала робота) і від того часу їздив до Києва лише на вихідні. На останні вихідні теж приїхав і потрапив у вчорашню історію. 19 січня Іван чергував з 16.30 до 1-ї ночі. Бігав між Грушевського, профспілками й мерією, приносив ліки й матеріали, яких не вистачало, а також працював на вулиці. Десь о 23.00 біля колон надавав першу допомогу людині, яка отруїлась газом і дістала поранення від осколків гранати. У цей час обстрілювали цю територію, тому осколки потрапили і в ногу Івана (як бачите на фото).

Хлопець розповідає, що 20 січня сутички між «Беркутом» і людьми продов-жились. Особливо діставалося тим, хто занадто близько підходив до барикад. Одна жінка дістала травми від пострілів одразу трьох беркутівців – у голову, груди і в ногу. Операцію по видаленню гумової частки з її тіла робили прямо у медпункті на Грушевського. Там чергував хірург і, щонайменше, 12 медичних працівників. Більше 20 лікарів працювали «у полі» на Грушевського. Основні травми: газові отруєння, кульові поранення, забої легкої й середньої тяжкості, кровотечі через порізи та інші. Учора Іван діставав гумовий шматок з-під ока одного хлопця.

Фармацевт-провізор уже мав бути в Івано-Франківську, але зателефонував на роботу й узяв відпустку за свій рахунок. Залишиться тут до тих пір, поки у цьому є потреба. (На фото внизу те, чим стріляють)

21 сiчня 2014

Настя, 21 рік. Навчається на режисера документальних фільмів на 1-му курсі в Національному університеті ім. Карпенка-Карого.

Про Настю я дізналася випадково. Її контакт був вказаний у SOS-повідомленні про затримання студентів Карпенка-Карого. Вона відразу взяла на себе координацію між журналістами, адвокатами й родичами хлопців. Відповідала на численні дзвінки. Каже, що знає затриманих студентів особисто. Вони проживають у гуртожитку на одному поверсі. Ніхто з них не здатний до якихось занадто активних дій на барикадах, кидання коктейлів Молотова чи чогось подібного.

Їх затримали, коли вони поверталися зранку додому з Майдану. Настя розповідає, що о 5-й годині ранку друзі отримали від них повідомлення. Хлопці писали, що повертаються до гуртожитку. Далі зв’язок з ними обірвався. Знайомі почали хвилюватись. Об 11-й отримали смс від Саші Шкрабака, який написав, що знаходиться в міліції. До цього студенти Карпенка-Карого обдзвонили всі райвідділи міліції. Їм відповідали, що затриманих у них немає.

Друзі студентів чергували під Дніпровським райвідділом, потім постійно під СІЗО. Вони об’єднались у боротьбі за своїх знайомих, зроблять все можливе й неможливе, щоб їх визволити. «Я зрозуміла, що вже нічого не боюсь. Я знаю цих хлопців особисто. Це несправедливо! Я вірю в справедливість і що все буде гаразд», – каже Настя. Сама вона з Червонограду Львівської області, четвертий рік у Києві.

Коли хлопців відпустять, а це обов’язково станеться, вони дізнаються, як їх підтримували друзі. Сподіваюся, це їм допоможе забути перебування у неволі, як страшний сон.

***

63-річний пенсіонер Іван, Київ, Виноградар. Ходить на Майдан уже другий місяць. Переважно ввечері, бо вдень сидить з онуками. «А коли діти повертаються з роботи, я йду на Майдан», – розповідає пенсіонер. Підійшла до нього, бо він дуже завзято прибирав сніг на площі. На момент нашої зустрічі пан Іван працював із лопатою в руках уже годину. Сподівається, що до 21.00 вдасться прибрати майже весь сніг на Майдані. Лопату взяв у Будинку профспілок. «Сніг пішов, і я надумав працювати. Хтось же мусить це робити», – пояснює він. За час нашої розмови, а вона тривала не більше п’яти хвилин, до нього підійшли два молодих хлопці й два чоловіки – хотіли розчищати сніг замість нього (зараз у центрі велике прибирання, комунальним службам потрібно приїхати на майстер-клас). Але пенсіонер учепився в лопату й не відпускав її. Таке враження, що йому потрібна ця робота, щоби не думати про щось інше. Запитала,