Читати книгу - "Месія Дюни"

цей час втратив? Яких синів? Які мрії? Чи вартувало це тої ціни, яку відкрило йому видіння? Хто запитає тих, котрі житимуть у далекому майбутньому, хто скаже їм: «Але без Муад’Діба вас тут не було б».

— Відмова в меланжі нічого не вирішить, — сказала Чані. — Через це Лоцмани Гільдії втратять можливість бачити часопростір. Ваші сестри втратять своє правдочуття. Деякі люди можуть передчасно померти. Перервуться комунікації. І кого в цьому звинуватять?

— Вони не дозволять, щоб до цього дійшло, — промовила Ірулан.

— Невже? — спитала Чані. — Чому б це? Хіба ж хтось звинуватить Гільдію? Вона буде безпорадною й демонструватиме це.

— Ми підпишемо договір таким, який він є, — сказав Пол.

— Мілорде, — заговорив Стілґар, втупившись у свої долоні.

— Так? — Пол украй уважно прислухáвся до слів старого фримена.

— Ти володієш певними… силами, — промовив Стілґар. — Чи не можна знайти Антанту, незважаючи на Гільдію?

«Сили!» — подумав Пол. Стілґар не міг прямо сказати: «Ти ясновидець. Можеш простежити в майбутньому шлях, що веде до Тупайле?»

Пол дивився на золотаву поверхню стола. Знову те саме: як йому висловити межі невисловлюваного? Чи варто згадувати про фрагментарність — неодмінну долю всіх подібних сил? Як може людина, що ніколи не провиділа майбутнього за допомогою прянощів, уявити собі свідомість, не локалізовану в часопросторі, позбавлену особистих вектор-зображень і всіх пов’язаних із ними чуттів?

Він поглянув на Алію, помітив її увагу до Ірулан. Алія, відчувши його рух, своєю чергою глянула на нього й кивнула в бік Ірулан. Аххх, так: кожна їхня відповідь неодмінно втрапить до одного зі спеціальних звітів, які Ірулан відсилає сестрам Бене Ґессерит. Вони все ще шукають ключі до свого Квізац Хадераха.

Усе-таки Стілґар заслужив якоїсь відповіді. Та й Ірулан теж.

— Непосвячені намагаються збагнути ясновидіння як прояв Закону Природи, — сказав Пол, поклавши руки перед собою. — З тим самим успіхом можна б твердити, що це небеса розмовляють із нами, що вміння читати майбутнє є гармонійним проявом суті людини. Іншими словами, ясновидіння є природним наслідком сьогодення, хвиля якого підхоплює нас. Але такі сили не можуть бути використані для досягнення наперед поставлених цілей та задумів. Хіба тріска, підхоплена хвилею, знає, куди вона пливе? Оракул не знає причин і наслідків. Причини перетворюються на енергетичні течії та злиття, місця, де зустрічаються потоки. Приймаючи ясновидіння, ви наповнюєте своє буття концепціями, несумісними з раціоналізмом. Тому ваш інтелект їх відкидає. А вчинивши це, він стає частиною процесу й підкоряється йому.

— Тобто ти не можеш цього зробити? — спитав Стілґар.

— Якби я шукав Тупайле за допомогою ясновидіння, — сказав Пол, звертаючись насамперед до Ірулан, — то це могло б приховати Тупайле.

— Хаос! — запротестувала Ірулан. — Це… нелогічно.

— Я ж казав, що воно не підпорядковується Природним Законам, — промовив Пол.

— Тобто існують межі того, що ти можеш побачити або вчинити, використовуючи свої сили? — спитала Ірулан.

Перш ніж Пол зумів відповісти, заговорила Алія:

— Люба Ірулан, ясновидіння не має меж. Нелогічно? Логічність не є необхідним атрибутом Усесвіту.

— Але ж він сказав…

— Як мій брат може дати тобі точну та вичерпну інформацію про межі чогось, що не має меж? Нескінченність не піддається інтелекту.

«Недобре, що Алія це зробила, — подумав Пол. — Це стривожить Ірулан, її спосіб мислення такий обережний, такий залежний від точно окреслених цінностей». Його погляд помандрував до Корби, котрий сидів у позі релігійної задуми, слухав душею. Як Квізарат міг використати цей обмін фразами? Більше релігійної таємничості? Більше остраху? Безперечно.

— То ти підпишеш договір у його теперішній формі? — спитав Стілґар.

Пол усміхнувся. Стілґар вирішив закрити питання з ясновидінням. Він націлений лише на перемогу, а не на відкриття істини. Мир, справедливість, розумна монетарна система — ось на чому тримається Стілґарів усесвіт. Він прагне чогось видимого й реального — підпису на договорі.

— Підпишу, — відповів Пол.

Стілґар узяв свіжу папку.

— В останніх повідомленнях наших польових командирів з Іксіанського сектора йдеться про агітацію за конституцію.

Старий фримен глянув на Чані, яка знизала плечима.

Ірулан, котра сиділа в мнемонічному трансі, притиснувши обидві долоні до чола та заплющивши очі, розплющила їх й уважно глянула на Пола.

— Іксіанська Конфедерація обіцяє бути покірною, — сказав Стілґар, — але їхні представники хотіли б обговорити імперську систему оподаткування, яка…

— Хочуть законно обмежити мою Імператорську волю, — промовив Пол. — І хто керуватиме мною — Ландсраад чи ДАПТ?

Стілґар витяг із папки записи на незнищенному папері.

— Один із наших агентів надіслав цей меморандум із засідання меншості ДАПТ. — Рівним голосом він зачитав шифровку: — «Слід припинити спроби Трону стати єдиновладним. Ми мусимо сказати правду про Атріда, котрий маневрує, прикриваючись потрійною фікцією: законодавством Ландсрааду, релігійною санкцією та бюрократичними установами». — Він сховав записку в папку.

— Конституція, — пробурмотіла Чані.

Пол глянув на неї, тоді знову на Стілґара. «Отак джигад сходить нанівець, — подумав він, — але не настільки швидко, щоб мене порятувати». Ця думка викликала емоційне напруження. Він згадав свої найперші видіння джигаду, тоді ще майбутнього, жах і обурення, які він тоді відчував. Тепер, звичайно, він бачив страшніші видіння. Жив посеред справжнього, не примарного насильства. Бачив своїх фрименів, настільки заряджених містичною силою, що в релігійній війні вони змітали все на своєму шляху. Тепер він дивився на джигад із нової перспективи: звичайно, він не вічний — усього лише короткий спазм порівняно з вічністю, але за ним маячили жахіття, що перевершували всі минулі.

«І це все во ім’я моє», — подумав Пол.

— Мабуть, вони могли б отримати якийсь конституційний документ, — запропонувала Чані. — Не обов’язково реалізовуваний.

— Обман є інструментом державного управління, — погодилася Ірулан.

— Існують межі влади, до яких завжди рвуться ті, котрі покладають надії на конституцію, — промовив Пол.

Корба, котрий стояв, шанобливо нахилившись, випростався.

— Мілорде?

— Прошу? — промовив Пол, встигнувши подумати: «Ось воно! Ось той, хто може таємно симпатизувати уявній владі Закону».

— Ми могли б розпочати з релігійної конституції, — сказав Корба, — дати щось вірянам, які…

— Ні! — обірвав Пол. — Проведемо це як Розпорядження Ради. Ірулан, ти записуєш?

— Так, мілорде, — відповіла Ірулан, невдоволена нав’язаною їй службовою роллю.

— Конституції стають найбільшою тиранією, — диктував Пол. — Їхня організована сила