Читати книгу - "Інґа"

166
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 198
Перейти на сторінку:
Пейдж Гайдкопер. Завдяки походженню з відомої мерілендської родини, високоосвічена Гайдкопер використала спільні голландські корені і дружбу своєї сім’ї із Франкліном Рузвельтом для отримання посади помічника прес-служби посла Джозефа П. Кеннеді в американській амбасаді у Лондоні. Там вона познайомилася із усім кланом Кеннеді і особливо зблизилася з другою донькою Кетлін, яку всі називали «Кік».

Після німецької окупації Франції, коли напад на Великобританію здавався неминучим, посол Кеннеді відіслав Гайдкопер разом із його дітьми до Сполучених Штатів. Після повернення додому вона зателефонувала Артуру Кроку, з яким зустрічалася в Лондоні під час його візитів туди, і попросила посприяти у пошуку роботи у Вашинґтоні. Тому, звісно, завжди подобалося допомагати молодим привабливим жінкам. Редактор Times-Herald Френк Уолдроп так само полюбляв брати на роботу молодих привабливих жінок. Він навіть кепкував з Крока: «Ти що, постачальник працівників у нашу газету?»{134}

Тож, коли Крок у такий спосіб протегував Інґу, у редактора не виникло проблем з проханням до Гайдкопер зробити послугу — надати їй житло, де вона могла б зупинитися, поки не знайде власну квартиру. Дефіцит житла у Вашинґтоні під час війни став таким легендарним, що режисер Джордж Стівенс зняв про це успішну і чудову ексцентричну комедію «Що більше — то веселіше». З точки зору художньої цінності, її сюжет полягав у тому, що двох головних героїв, у виконанні Джоела МакКрі і Джин Артур, помилково звинуватили у шпіонажі.

Інґа прожила лише кілька тижнів у квартирі Гайдкопер на Дюпон Сьоркл, перш ніж переїхала у своє нове житло на п’ятому поверсі красивого будинку в стилі модерн на 16-й вулиці під номером 1600 на північному заході Вашинґтона. Коли її чоловік перебував у Перу за майже п’ять тисяч кілометрів від неї, а мати і Блок залишилися у Нью-Йорку, Інґа насолоджувалася свободою і товариським духом з однолітками, що в її житті траплялося надзвичайно рідко. Уолдроп порадив Інзі, Гайдкопер та багатьом іншим молодим працівникам Times-Herald проводити вільний час у «нестримних веселощах» у місті, яке щодня ставало менш поважним і літнім{135}.

«Скрізь збиралися групи, — згадувала Гайдкопер. — Усі хлопці витягали всіх дівчат… А вечірок було так багато, що всі ходили по них своїми групками. На вас би навіть косо подивилися, якби ви пішли з кимось самі»{136}.

Втім, таке бродіння зграями йшло врозріз із тодішніми настроями, бо це був особливо романтичний час в історії Америки. В усі часи бажання молодих веселитися і кохатися однакове, але темп пришвидшився у 1941 році. Передчуття війни зробило ці останні дні миру ще ціннішими. Саме тепер настав час віддатися всім насолодам життя, бо вже завтра ти і багато тих, кого ти знаєш, могли померти.

Такий підйом емоцій викликав імпульсивну поведінку. На відміну від поширеної думки, що Америка до 1960 років була сексуально стриманою, заголовок Washington Daily News на початку 1942 року кричав: «В ОКРУЗІ КОЛУМБІЯ СТІЛЬКИ ВЕНЕРИЧНО ХВОРИХ, ЩО ВОНИ МОЖУТЬ ЗАПОВНИТИ СТАДІОН». Місцевий інспектор з охорони здоров’я, відповідальний за контроль над венеричними захворюваннями, підправив авторів Daily News: стадіон Гріффіт — домашня арена Washington Senators — міг вмістити лише тридцять тисяч глядачів, коли в окрузі випадків венеричних захворювань виявилося більше аж на п’ятнадцять тисяч{137}.

Проте одній новенькій дівчині у Вашинґтоні не загрожували хвороби, що передаються статевим шляхом, бо вона збиралася залишатися незайманою до заміжжя. Вона була такою цнотливою, що, як кажуть, навіть не наважувалася голосно вимовити слово секс{138}. Так описували Кік Кеннеді — другу доньку і четверту з дев’яти дітей чоловіка на ім’я Джозеф П. Кеннеді, у 1941 році вже колишнього посла США у Великобританії.

Через недорозвиненість старшої сестри Розмарі, фактично Кік вважали найстаршою донькою клану Кеннеді й улюбленою дитиною батька, на думку багатьох, включно з власною матір’ю, Роуз Кеннеді. Можливо, він захоплювався її незалежним духом. Кік стала єдиною з доньок Кеннеді, що вийшла заміж до тридцяти, до того ж, проти волі батьків. Як і Інґа, вона була розумною, дотепною й енергійною, і, ймовірно, тому вони так близько потоваришували. Але на відміну від Інґи, вишуканість Кік мала в собі чимало наївності.

Завдяки грошам і суспільному статусу батька, вона багато мандрувала, здобула чудову освіту, але й надзвичайну персональну опіку. Вона не була класичною красунею: мала короткі шию і ноги, але хлопці обожнювали її за грацію, блискуче темно-руде волосся і блакитно-сірі веселі очі, а також силу її вибухового і водночас скромного характеру. Хвилюючись через завелику популярність доньки у протилежної статі, Роуз Кеннеді, з огляду на власне виховання і, як подейкували, дуже туманні знання про секс навіть у шлюбі, віддала Кік до монастирської школи для дівчат, спершу в Коннектикуті, а згодом у Франції, якою керував орден Святого Серця.

Правила у таких школах були суворі, майже жорстокі. Дівчатам заборонялося розмовляти між собою за їжею, а їхні листи, навіть з дому, переглядали. Їм дозволялося відвідувати лазню лише двічі на тиждень, а в інші дні вони милися холодною водою з басейну, який зранку взимку вкривався кіркою льоду. Побачення було суворо табуйовано (хлопці могли приходити до дівчат на чай лише у неділю і виключно у супроводі матерів). Побоюючись виникнення лесбійських стосунків, сестри-черниці забороняли двом дівчатам залишатися наодинці{139}.

Але суворість виховання не применшила веселості Кік чи подальшого успіху в світі. Коли її мати злягла з апендицитом, Кік, за великого загального схвалення, замінила її поруч із батьком як господиня американської амбасади в Лондоні. У номері журналу Queen від 12 травня 1938 року її назвали «найважливішою американською дебютанткою вищого світу».

Молоді англійські джентльмени шаленіли від неформальності і фамільярності американки, розкотисто сміючись, коли вона згадувала герцогиню Марльборо як «Дюкі-Вукі»

1 ... 16 17 18 ... 198
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інґа», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Інґа"