Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 85"

знайдено. Точнісінько на захід закопано склад. Але ж відстань від берега моря до нього не вказано. Без знака — дерев’яного хреста — не обійтися. Ми його не бачили. Шукали далі у фіорді, вже не на мисі Депо. Коли від’їжджали, нібито помітили вертикальний стовп, але вертатись уже не було коли.

Дивинець поставив на карті хрестик кілометрів за 15 від мису Депо.

— Загалом певності нема, але з орієнтирами, вказаними у книзі, це місце, по-моєму, узгоджується.

В готелі, продовжуючи міркування про прикмети складу та гортаючи книгу Е. В. Толля, ми натрапили на такі слова: “Ці кам’яні плити ніби створено природою, аби робити на них написи… Через кілька століть, якщо якась експедиція навідається сюди, наших славних нащадків вразять ті гігантські зусилля, яких, на їхню думку, ми мали б докласти, встановлюючи цю плиту…”

Чи не про той самий камінь писав Толль і говорив Дивинець? Можливо, але справу цей цікавий збіг не прояснював. Суттєвим було те — цілком має рацію Артем Григорович, — що прикмети, вказані Толлем, не визначають напевне не тільки Депо, а й “найближчий” до нього мис на сході.

Закінчили ми діксонську підготовку до пошуків продуктового складу тим, що вирішили: вертоліт висадить Східну групу на мисі Депо. Якщо хлопці не знайдуть тут склад, то берегом вони попрямують до “хрестика Дивинця”.

Чутка розлітається блискавично. У Діксонській гідробазі ми почули жарт про те, що у складі Толля французький коньяк. Коли ми виступали в кают-компанії криголаму “Киев” з розповіддю про майбутні пошуки, жартома нас запитали: чи правда, що Толль закопав 1? пляшок французького коньяку?

О 4-й годині ранку 27 липня на бортовому вертольоті полетіли Ростов і Шпаро, а о 6-й — Хмелевський і Владимиров вирушили робити склад для Центрального та Острівного загонів. Дві години не було вертольоту — далеченько був перешийок півострова Воронцова від траси криголаму. О 8-й за судновим розкладом сніданок. Потім до обіду всі четверо спали — позначилася безсонна ніч. О 14-й обідали, готували матеріал для “Комсомольской правдьі”. О 17-й 30 по радіо оголосили, що учасників експедиції “Комсомольской правдьі” чекають на палубі з речами.

На стартовій площадці вертольота зібралися друзі: перший помічник капітана, механік, який приварив до нашої кирки важку металеву трубу замість ручки, за що його потім багато-багато разів згадували і подумки дякували йому, матрос, котрий уночі пригостив чотирьох москвичів хлібом з салом… Багато проводжаючих, чоловік 20. Всі усміхались і бажали щасливих знахідок…

Глибокий чорний каньйон, що прорізав зелену тундру, — це й була річка Толева. Тихої сонячної години тундра видавалася навдивовиж ніжною. Таким іноді буває футбольне поле напередодні матчу… Біля геодезичного знака хлопці зробили проміжну продуктову базу. Виразно чувся шум водоспадів красуні Толевої.

Мис Депо. Зачаровано проводжаєш поглядом вертоліт, який швидко даленіє. Ні звуку. Цілковита тиша. Але ось її порушують віддалені крики чайок, подмухи вітру й шепіт трави…

Радист Ігор Марков, наймолодший у групі, заходився діставати з рюкзака радіостанцію.

21-ша година. Стоїть акуратненький жовтий намет. Над ним щогла радіоантени. Марков прилаштувався за задньою стіною — на осонні. Він сидить на рожевому пуховому спальному ліжку. Коло радіостанції — акумулятори, стягнуті в блок. Тетяна Шпаро готує вечерю, Юрій Хмелевський та Володимир Владимиров ходять поблизу, піднялися на найближчий пагорб. Від намету до них метрів 130.

22-га година. Лабутін сказав Маркову, що Центральна група закінчила обстеження берегів фіорда Хутуда. З криголама повідомили, що кореспонденцію в “Комсомольскую правду” відіслали.

— Щось не чути хлопців, — сказала Тетяна і голосно гукнула: — Юрку, що знайшли?

Але тут озвалися самі хлопці.

— Стовп, — гукнув Владимиров.

— Напис, — додав Хмелевський.

Хмелевський та Владимиров справді вже давно у щось напружено вдивлялися. Ігор з Тетяною побігли до них.

— Оце той стовп? — іронічно спитав Ігор.

— Це справді стовп, — ображено сказав Володимир.

— Каміння поросло мохом, а поміж ним пеньок стовпа, — показав Юрко. — Дивись, як міцно тримається.

Він з натугою взявся за невеличкий пеньок, аю стирчав із землі, але той навіть не ворухнувся.

— Спасибі вертольотчикам, висадили там, де треба, — сказав Ігор, що вже повірив у знахідку.

— На стовпі написано “1900”, ось що найважливіше, — зауважив Владимиров.

— Тим часом, оглядаючи стовп, відкрили й ще дещо.

— Кований цвях!

— Ще один напис: “1900”.

Ігор не скінчив радіозв’язку, Тетяна — вечері. Година була пізня, і вирішили чекати наступного дня, а по рації поки що про знахідку не повідомляти.

Встали о 7-й ранку. Ігор з Володею пішли до складу^ так поміж себе четверо щасливців почали називати пагорб з міченим стовбуром плавника. Юрко й Тетяна, взявши рушницю та рюкзак з продуктами, пішли оглянути берег. На мисі Небезпечний розібрали гурій, проте нічого не знайшли. Залишили тут записку, гурій відновили. Пасмами напливав туман. Коло мису Адамса вони побачили білого ведмедя. Злякалися н заховалися за великим каменем, щоб приготувати рушницю та ракети. Потім, озброївшись, вийшли із схованки; побачили звіра знову. Хотіли обійти, та втрапили в густий туман. Далі йти стало небезпечно: можна було зіткнутися з ведмедем віч-на-віч. Тоді мудро вирішили: з годину перечекати, а потім, як туман не розвіється, повертатися до табору, якщо ж розвіється, то просуватися вперед. Незабаром туман зник. Коло річки паслися олені, що, забачивши людей, плавом перебралися через невеличку затоку. Розібрали ще два тури й підійшли до третього, великого тура, з якого стирчав стовп. Цей знак добре видно з моря, й хлопці припускали, що саме його позначив на наших картах Дивинець. Удвох розібрати каміння Юрко з Тетяною не могли і о 17-й 30 повернулися до табору. Пішли навпростець і за годину були на мисі Депо.

У таборі події розвивалися так.

Владимиров узяв білий папір і м’який простий олівець. Щільно наклав папір на стовбур і, водячи по ньому грифелем, зняв напис: “Депо “Зоря” 1900”. Іншої цифри 1900 не було. Зате були слова: “Зверобой” 1929”. Владимиров по УКХ-радіостанції запитав начальника групи, що це може означати, і Хмелевський повідомив дані про судно “Зверобой”. Проте зрозуміти, яким чином з’явився другий напис на стовпі, не вдалося.

Вціліла частина знака здіймалась над землею на дві долоні. Владимиров і Марков почали пробувати землю довкруг щупом. Інструмент, пройшовши 20 сантиметрів, далі не йшов — заважала вічна мерзлота.

Біля стовпа під тонким прошарком моху лежало каміння. “Напевне, колись тут був гурій, а ведмеді порушили його”, — вирішили Владимиров і Марков. Бентежив напис, зроблений 1929 року. Адже розкидати каміння, як і розкопати землю, могли й люди.

Взялися копати веслом і киркою. На глибині 40 сантиметрів знайшли головешку й пласт