Читати книгу - "Нічний цирк"

Чандреш іде до дошки, аби витягти його, дорогою сьорбаючи бренді. Якусь мить він зацікавлено дивиться на понівечену статтю, намагаючись розібрати нечіткі слова. А потім гукає Марко.

Із затиснутим у руці квитком ти рухаєшся до цирку в довгій вервечці відвідувачів і спостерігаєш за ритмічним рухом стрілок чорно-білого годинника.

Із квиткових кас є лише один вихід — крізь важку смугасту завісу. Один за одним люди проходять крізь неї та зникають із поля зору.

Коли нарешті настає твоя черга, ти відсуваєш тканину та ступаєш уперед. Завіса знову повертається на місце, і тебе поглинає темрява.

Твоїм очам знадобилося кілька секунд, аби призвичаїтися, і раптом ти помічаєш, як на чорних стінах навпроти з’являються схожі на зірки крихітні цяточки світла.

І хоча ще кілька миттєвостей тому ти був так близько до своїх побратимів-глядачів, що міг навіть торкнутися когось із них, тепер залишився сам-один і навпомацки рухаєшся схожим на лабіринт тунелем.

Тунель закручується й повертає, тут немає освітлення, крім дрібних вогників. Годі й здогадатися, як задалеко ти зайшов і взагалі в якому напрямку рухаєшся.

Нарешті ти дістаєшся до іншої завіси. М’яка, наче оксамитова, тканина легко розсувається під пальцями, варто тобі лише доторкнутися.

З іншого боку завіси сяє сліпуче світло.

Конкорд, Массачусетс, вересень 1897

Їх п’ятеро, і вони сидять під пекучим полуденним сонцем на дубових гілках. На найвищій гілці — його сестра Керолайн, бо вона завжди видряпується вище за інших. Її найкраща подружка Міллі сидить, мов на жердинці, трохи нижче. Брати Маккензі, котрі кидаються жолудями у вивірок, розташувалися ще нижче, але все одно досить високо. А він сам завжди сидить на нижніх гілках. Не тому, що боїться висоти, а через свій статус у цій компанії, якщо його взагалі можна вважати її частиною. Бути молодшим братом Керолайн — це водночас і благословення, і прокляття. Бейлі часом дозволяють приєднатися до інших, але він усе одно мусить знати своє місце.

— Правда чи забаганка? — кричить із горішніх гілок Керолайн. Ніхто їй не відповідає, тож дівчинка кидає жолудь і потрапляє братові просто в маківку. — Правда. Чи. Забаганка. Бейлі? — перепитує вона.

Бейлі потирає голову крізь капелюха. Мабуть, це жолудь допоміг йому вибрати. «Правда» — це сумирна відповідь, усе одно що віддатися на поталу жорстокій, як і жбурляння жолудями, версії гри, вигаданій Керолайн. «Забаганка» анітрохи не краще. Але все ж ліпше потурати сестрі, аніж поводитися як боягуз.

Схоже, він правильно вибрав і навіть трішки пишається собою, коли Керолайн мовчить якусь мить, перш ніж відповісти. Вона сидить на гілках на п’ятнадцять футів[5] вище за нього, звісивши ноги й вигадуючи забаганку, оглядає навколишнє поле. Брати Маккензі й надалі знущаються з білок. Потім Керолайн посміхається, прокашлюється й виголошує:

— Забаганка для Бейлі, — починає вона, примушуючи до цього саме брата, а не когось іншого, зв’язуючи його обіцянкою. Відтак хлопчик почувається неспокійно ще до того, як сестра озвучує, у чому ж її забаганка. Вона робить драматичну паузу й декламує: — Забаганка для Бейлі — залізти до Нічного Цирку.

Міллі від несподіванки задихається. Брати Маккензі забувають жбурнути жолуді й зводять погляди на неї — ніхто вже й не пам’ятає про білок. Широка посмішка розквітає на обличчі в Керолайн, коли вона дивиться вниз, на Бейлі.

— І принеси нам щось звідти як доказ, — додає вона, неспроможна стримати нотки тріумфу в голосі.