Читати книгу - "Помста професора Моріарті"

На Алберт-сквері закипіла робота. Відродження злочинного клану професора відбувалось повільно й з осторогою, але не минало й дня, щоб чогось не було зроблено чи щоб до клану не повернувся хтось із його колишніх членів. Все робилося дуже обережно й при цьому ніде не згадувалося ім'я професора Джеймса Моріарті.

Головними виконавцями були його найближчі помічники та Терремант з «боксерами», сам же Моріарті лише віддавав розпорядження й займавсь фінансами — зустрічався з перекупниками та відкривав рахунки на нові й нові вигадані прізвища. Щовечора він потроху грав на роялі, читав газети, кленучи недоумкуватих, як він їх називав, політиків, а вряди-годи віддавався своїй улюбленій справі — мистецтву показувати фокуси.

І щовечора Моріарті добру годину сидів перед дзеркалом, тримаючи на колінах розгорнутою славетну працю професора Гофмана «Новітня магія». Вважав, що вже непогано виконує більшість описаних у ній фокусів. Він оволодів п'ятьма способами робити паси та підміняти карти, тасуючи й злегка погладжуючи їх долонею. З першої ночі на Алберт-сквері, Селлі Годжес уже звикла, що професор перевіряє на ній нові фокуси, перед тим як перейти до старих у ліжку.

Визначна роль відводилась їй також у виконанні деяких термінових фінансових операцій професора. До середини жовтня було куплено ще два будинки у Вест-Енді. Селлі особисто керувала їхнім переобладнанням і добирала молодих красивих жінок. Професор не мав сумніву, що на кінець року всі ці витрати почнуть давати прибуток.

Багато часу проводив Моріарті над записами, що стосувалися Кроу, Холмса та чотирьох ворогів на континенті.

Ірену Адлер знайшли досить швидко. Вона ощадливо жила в невеликому пансіонаті на березі озера Аннесі. Професор здавався задоволений тим, що її статки обмежені, й того самого дня наказав знайти чоловіка, який міг би зійти за англійця чи француза. Хоча спочатку чоловік мав бути використаний у справі, до Ірени Адлер аж ніяк не причетній.

Алберт Спір знайшов такого чоловика. За освітою вчитель, той нині переживав важкі часи, відбувши строк у в'язниці за крадіжку. Звали його Гаррі Аллен. Усіх здивувало, коли професор зажадав, щоб той не зволікаючи переселився до його будинку. Аллен був гожий із себе молодик, він невдовзі з усіма заприятелював і дуже сподобався Поллі Пірсон. Він не був обтяжений обов'язками, хіба що подовгу розмовляв з професором за зачиненими дверима. Раз чи двічі Спір намагався дізнатись у Моріарті про місце Гаррі Аллена в їхніх планах, але професор лише всміхався, мовляв, усьому свій час.

Незабаром стало відомо, що три європейські «лідери» Гризомбр, Санчіонаре й Сегорбе перебувають кожен у столиці своєї країни. Були свідчення, нібито Санчіонаре влітку приїжджав до Парижа й протягом тижня, не більш, спілкувався з Гризомбром, але грандіозний задум Моріарті створити європейське злочинне товариство, здавалося, сходив нанівець.

А от німця Шляйфштайна у його рідному Берліні не було. Жебраки випадково дізналися, що він з ватагою негідників різних національностей живе на віллі в тихому передмісті Лондона. Спостереження виявило: німець справді шукає можливості грандіозного пограбування.

Моріарті вже мав на увазі пристойне місце в Сіті, що могло б стати спокусливою принадою для зажерливого негідника.

Мов клаптики спаленого паперу, зморщилося й опало останнє листя на деревах Алберт-скверу, подули холодні вітри, дні стали короткими. Знову знадобилися сховані на літо пальта й шкіряні рукавички. Чорним ходом до будинку зачастили рядові злочинного світу. Всі начебто готувалися до зими. Густі тумани виповзали з річки й змішувались із брудом та кіптявою димарів фабрик, заводів та житлових будинків. Протягом останніх трьох днів жовтня густий лондонський смог саваном укривав головні магістралі, вулиці й вузькі провулки. Мерехтливе світло кидали гасові світильники на перехрестях, перехожі тримали в руках ліхтарі й смолоскипи; знайомі орієнтири, раптово з'явившись, набирали загрозливих розмірів і зникали в темряві, немов пароплави, що збилися з курсу. Зросла кількість пограбувань, заворушилися жебраки й кишенькові злодюжки, до нетрів, особливо поблизу річки, підібралася смерть: старі й хронічно хворі на легені мерли як мухи. На четвертий день м'який вітрець розігнав туман, і кволе сонячне світло, немов просіяне крізь густе сито, знову осяяло столицю. Знавці прикмет передрікали важку й довгу зиму.

Увечері 29 жовтня, у п'ятницю, Моріарті прийняв відвідувача — високого худого чоловіка в довгому чорному пальті, що бачило кращі часи, й крислатому капелюсі, який прикривав неохайну копицю сивого волосся. Чоловікова борода справляла таке враження, ніби її скубли пацюки. Зійшовши з поїзда на вокзалі Вікторія, він доїхав омнібусом до Ноттінг-Гіллу, звідти до Алберт-скверу, а далі, з великим чемоданом у руках, подався пішки. Мова чоловіка дуже сильно відгонила французькою. Звали його П'єр Лаброз. Він приїхав з Парижа на запрошення професора. Його приїзд був складовою частиною плану, за яким Моріарті готувався до помсти.

— Звичайно, можу. А хто ж би ще? В Європі немає нікого, хто міг би зробити копію так, як я. Навіщо б ви мене викликали, якби це не було так?

П'єр Лаброз мав вигляд ляльки-маріонетки, якою з-за лаштунків, посмикуючи за ниточки, керує п'яний ляльковик. Лаброз, сидів навпроти Моріарті, розвалившись на стільці, тримаючи склянку абсенту в одній руці й велично жестикулюючи другою.

Вони щойно повечеряли, і тепер Моріарті хотів збагнути, чи не помилився, виписавши сюди Лаброза. В Європі було багато художників, які могли б скопіювати картину не гірше, а може, й краще, ніж цей. Наприклад, постійний боржник, честолюбний академік, портретист Реджиналд Лейфтлі.

Після довгих роздумів професор зупинив свій вибір таки на Лаброзі. Він зустрічався з ним лише раз, у Європі, після райхенбахських подій. Тоді відзначив його незібраність і водночас розпізнав талант. Лаброз, відверто кажучи, у своїй справі був генієм і, якби присвятив себе створенню оригінальних полотен, міг би зажити неабиякої слави. Тепер же його ім'я було відоме хіба що в Сюрте[2].

Лист, якого професор йому написав, повернувшись до Лондона, мав лише легенький натяк на те, для чого