Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй; 3) коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України неврегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України; 4) коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України (це положення слід поширити і на постанови Кабінету Міністрів).

Верховенство Конституції України як акта прямої дії над законами та іншими нормативно-правовими актами визнається безпосередньо в законах. Так, застосування Вищим господарським судом закону чи іншого нормативно-правового акта, що суперечить Конституції, є підставою перегляду постанови Вищого господарського суду Верховним Судом в касаційному порядку (п. 1 ст. 11115 ГПК [31]).

6. Що стосується нормативно-правових актів, справи про невідповідність яких Конституції непідвідомчі Конституційному Суду, то питання про їх невідповідність Конституції вирішується судом при розгляді спору, що виникає із правовідносин, на які поширюються такі акти. На неможливість застосування таких актів в силу їх невідповідності Конституції зазначається в судовому рішенні (ухвалі, постанові). Ці акти можуть оскаржуватись в суді фізичними та юридичними особами відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС [45]. Але адміністративним судам непідвідомчі спори, віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України, тобто спори щодо конституційності актів Верховної Ради, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

7. Законодавець виділяє Цивільний кодекс серед інших законів, називає його основним актом цивільного законодавства. Оскільки Цивільний кодекс є основним актом цивільного законодавства, приписується, щоб інші закони видавались відповідно не тільки до Конституції, а й до Цивільного кодексу. Але це формулювання не означає, що у випадках, коли закон суперечить Цивільному кодексу, він не може застосовуватись. По-перше, визнання Цивільного кодексу основним актом цивільного законодавства не означає, що цей Кодекс має вищу юридичну силу порівняно з іншими законами. По-друге, припис видавати закони, які мають регулювати цивільні відносини відповідно до Цивільного кодексу у ч. 2 ст. 4 ЦК доповнюється своєрідним механізмом забезпечення: на суб'єкта законодавчої ініціативи, що подав проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж Цивільний кодекс, покладається обов'язок одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу. Другим елементом цього механізму є обов'язок Верховної Ради розглянути ці два законопроекти одночасно. Більш радикальних правил на випадок невідповідності прийнятого закону Цивільному кодексу (ним могла б бути неможливість застосування нового закону) не встановлено. Тут законодавець виявив прагматизм та деяку зневагу до юридичної чистоти Цивільного кодексу як акта цивільного права, що не повинен був включати до себе норми конституційного (державного) права, які регулюють законодавчий процес. По-третє, слід враховувати, що в зв'язку з введенням в дію Цивільного кодексу його Прикінцеві та перехідні положення прямо не передбачають втрати чинності численними законами, що суперечать Цивільному кодексу. До внесення змін до відповідних законів вони (крім законів, що формулюють положення, які кваліфікуються як спеціальні) не будуть застосовуватись, але не в силу верховенства Цивільного кодексу над іншими законами, а в силу правила про переважне застосування норм пізніше прийнятого закону (маючи на увазі, що будь-який кодекс — це теж закон, незважаючи на те що він так прямо і не називається).

8. Стаття 92 Конституції України визначає коло майнових відносин, що є предметом цивільного права і підлягають регулюванню виключно законами України. Законами України визначається правовий режим власності, правові засади і гарантії підприємництва, а також засади цивільно-правової відповідальності. Не можна, проте, думати, що викладені норми якимось чином обмежують повноваження Верховної Ради приймати закони, що регулюють інші суспільні відносини в сфері цивільного права. Стаття 92 Конституції лише не допускає можливості видання з названих питань підзаконних актів. Що стосується повноважень Верховної Ради видавати закони, які регулюють цивільні відносини, то вони Конституцією України не обмежуються. Не можуть вони обмежуватися й іншими законами, оскільки це суперечило б Конституції України.

9. Після прийняття Конституції зберегли чинність акти Верховної Ради України під назвою «Основи» (Основи законодавства України про охорону здоров'я [69], Основи законодавства України про культуру [58]). Такі «Основи» підписувалися Президентом, тобто приймалися в порядку, встановленому для законів, і ніхто не має сумнівів в їх юридичній силі як законів. З'явився досвід прийняття Верховною Радою «Основ» і після прийняття Конституції. Щодо їхньої юридичної сили як законів можливі сумніви, оскільки вони офіційно законами не називаються. Тому було б доцільно, щоб Верховна Рада приймала закони про затвердження актів під заголовком «Основи». Це ж стосується і кодексів, що приймаються Верховною Радою. На їх юридичну силу як законів необхідно вказати прямо, а не вважати це само собою зрозумілим.

10. Конституція [1] передбачає прийняття Верховною Радою постанов та інших актів, визначає порядок їх прийняття (ст. 91) і підписання (ст. 88). Однак ні Конституція, ні закони не визначають юридичної сили постанов та інших актів Верховної Ради, не приписують Президентові видавати укази і розпорядження, зокрема, на основі постанов Верховної Ради, хоч таке положення стосовно Конституції і законів у ст. 106 Конституції є. Щоправда, Кабінету Міністрів приписується забезпечувати виконання не тільки Конституції і законів (ст. 116 Конституції), а й прийнятих відповідно до Конституції і законів постанов Верховної Ради. У практиці допускається прийняття постанов, що містять норми цивільного права. Так, відповідно до ст. 7 Закону «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» [106] перелік груп вкладників і черговість виплат проіндексованих заощаджень установлюються постановою Верховної Ради. Очевидно, такі постанови повинні визнаватись такими, що визначають лише порядок дії Закону, виконання якого є обов'язковим. Але ще кращим було б відмовитись від практики прийняття Верховною Радою постанов, що містять норми цивільного права.

Що стосується постанов Верховної Ради України, прийнятих до введення в дію Конституції України, то заперечення їх юридичної сили було б необґрунтованим.

11. В Україні продовжує діяти ціла низка декретів Кабінету Міністрів, що містять норми цивільного права. Повноваженням видавати декрети Кабінет Міністрів був наділений у період з 25 листопада 1992 року до 25 травня 1993 року (Закон «Про тимчасове призупинення повноважень Верховної Ради України, передбачених пунктом 13 ст. 97 Конституції України, і повноважень Президента України, передбачених пунктом 7-4 ст. 1145 Конституції України» від 18 листопада 1992 р. 19 грудня 1992 р. цей Закон було прийнято в