Читати книгу - "Вулиця Червоних Троянд"

На столі з’явилося кілька журналів, товстий блокнот і тека з паперами.

Уррен начепив окуляри, глянув на Вентріса і заговорив роздратовано, швидко.

— Може ви, майоре, вважаєте своїм активом отих кількох дегенератів, які попалися, не встигнувши ступити ногою туди, на їхню землю? Ви їх маєте на увазі? Вони не варті ста доларів усі разом, хоч шеф, здається, платив більше. Чому ви на мене так дивитесь, Вентріс? Я чекаю ваших пояснень, я вимагаю…

— Уррен, ви, як завжди, гіперболізуєте, — спокійно сказав майор. — Навіть ті, кого ви щойно назвали дегенератами, дещо зробили корисне. їхня інформація…

— Плювати на таку інформацію! — від різкого стуку долонею на столі дзенькнули чарки. — Я доведу вам, що Сандерс добув більше матеріалів, вивчаючи науково-технічні видання росіян, не виходячи з свого кабінету в Берліні! Виникає питання: заради чого ж було кидати кругленькі суми на вітер, готувати і споряджати ваших… е-е-е… підопічних? Для чого? Хочете знати — справа не у витратах. Шеф платив і платитиме, але не за ваші вуса, майоре, а за діло. Фірмі потрібні не наївні дитячі казки, відомі першому-ліпшому інженерові-недоуку. Фірма мусить мати ясну картину. В якій стадії зараз роботи в їхньому інституті, що нового на дослідній ділянці… З відомостями про результати лабораторних досліджень ви, Вентріс, провалилися. Тепер залишився один шлях: добути матеріали про випробування апаратури. Я розумію, вам не все під силу. Але хоча б мінімум відомостей, окремі дані, від яких могли б відштовхнутися консультанти Сандерса, ви можете здобути чи ні? Розумієте, що далі чекати не можна. Не можна! — голос Уррена зірвався до шепоту.

Він схопив зі столу журнал, перегорнув його, ткнув пальцем у сторінку.

— Ось дивіться. Це радянський журнал. Тут опубліковано статтю Бранюка. Не думайте, що Бранюк розкриває карти повністю. Від росіян цього діждешся! Вони лише повідомляють деякі теоретичні обгрунтування нового методу. Але навіть те, що опубліковано… Візьміть переклад, вдумайтеся в цифри. Та ні, боже мій, куди ви дивитесь! Інтеграли для вас — темна ніч… Читайте ось це. Висновок. Економічний ефект. Ну що?

Вентріс наморщив лоба, вп’явся очима в тоненькі напівпрозорі сторінки з віддрукованим на машинці текстом перекладу статті. Уррен нахилився до його обличчя, махнув журналом.

— Це ж мільйони! Що мільйони — мільярди! До вас доходить, Вентріс? Ви теж маєте акції нашої фірми і повинні знати ціну таким речам. Нафта потрібна нам, як повітря. Обмеженість сировини, події на Близькому Сході… Вам треба пояснювати, чому впали акції фірми після інцидентів з арабами? Ви знаєте, скільки нафти щороку давала нам Венесуела? Сорок чотири мільйони тонн, чорт габирай! Провал Переса Хіменеса збив компанію «Креол петроліум корпорейшн» з ніг, наче влучний удар правицею в підборіддя. А по нас з вами не грюкнуло? Наша фірма — не «Креол петроліум». Ви не дитина, майор. У сорок два роки вам час розумітися ла таких питаннях… Можу нагадати вам дещо з минулого. Нам уже довелося йти до росіян з поклоном, просити ліцензію на турбобур. Знаєте, хто винайшов його? Інженер з Баку — Капелюшников. А ліцензії за спасибі не даються, потрібне золото!..

Вентріс ствердно кивнув головою. Це ще більше розпалило Уррена. Він широкими кроками міряв кімнату.

— Знаєте? Геніально! Хоч це вам відомо, слава Всевишньому… То що ж, накажете чекати, доки нам знову доведеться платити росіянам валютою за ліцензію, цього разу иа апарат Бранюка? Чи, може, ви вірите базікам, які волають про неперевершеність нашого технічного та наукового мислення і про Росію, що плентається на рівні дев’ятнадцятого століття? Кажіть, не бійтеся, ми з Сандерсом не поскаржимося на вас комісії по розслідуванню антидержавної діяльності… Ні, ви постаріли, милий мій, не заперечуйте! Де ваші справжні агенти? Де вони? їх немає! Є дрібнота. Двох заарештовано, четверо самі віддалися в руки радянської контррозвідки. Здається, такі результати вашої діяльності у зв’язку з роботою Бранюка? Годі, нарешті, виставляти себе на посміховисько всьому світові. На кого ви розраховуєте? На якусь дівулю-психопатку, дочку попа-уніата. Чого варта вона? А крім неї, у вас немає на радянському боці нікого. Ви перестали реагувати на темпи життя, майоре, і воно, боюсь, віддячить вам неприємностями.

— Це ваші особисті передбачення? — насторожено запитав Вентріс.

— Так. І вони цілком збігаються з передбаченнями шефа. Ми працювали з вами давно, і мені дуже не хотілося б, щоб деякі події стали для вас неприємною несподіванкою. Останнім часом шефа дратує ваше прізвище, майор. Лише тому я витрачаю стільки дорогоцінних хвилин на бесіду з вами.

Майор ліниво потягся до пляшки, хлюпнув у чарку іскристої рідини, ковтнув, глянув Уррену у вічі.

— Містер Уррен, передайте шефові, що його висновки про мою діяльність трохи передчасні. Інтереси фірми — мої інтереси, хоч я всього-на-всього непомітний власник скромного пакета акцій. Але я високо ціную виявлене шефом довір’я, адже мене удостоїли честі очолювати відомство, яке, безумовно, вносить свій вклад у нашу спільну справу. Насмілюсь повідомити, мною дещо зроблено, і якраз те, про що йшлося, — майор злегка вклонився. — У моєму відомстві з’явилися нові постаті. Вони варті уваги, запевняю вас… Ось моя доповідна, прошу познайомитись.

Мружачись, Уррен взяв поданий Вентрісом папір. Чим більше він заглиблювався у зміст написаного, тим помітніше змінювалося його обличчя. Уррен хвилювався. Прочитавши перші рядки, сів у крісло. Ззаду, через його плече, напружено вивчав папір мовчазний Сандерс.

Майор чекав. З виглядом переможця він закинув ногу за ногу і попихкував сигарою.

— Вентріс, поясніть… Чому ж ви мовчали? Як могли ви мовчати, тримаючи в кишені такий сюрприз! — пальці Уррена дрібно тремтіли, його голос, манера триматись, навіть постать в одну мить втратили гордовиту зверхність, він весь обм’як і наче постарів на очах. Перед Вентрісом стояв другий Уррен, приголомшений несподіваною новиною старий ділок, який ще не може усвідомити собі, що саме він тримає в руках — справжній виграш чи папірець з міфічною сенсацією.

— Я прийшов, щоб порадувати вас новиною, але ви так накинулись на мене, містер Уррен, — примирливо розвів руками майор, задоволено посміхаючись. — Цікава історія, чи не так?

— Якщо