Читати книгу - "Над планетою — «Левіафан»"

стільця, сів біля хлопця. — Ти чув коли-небудь про таку річ, як підйомна сила газу?

На Гансовому обличчі майнула тінь образи.

— Що ви, дядьку Зіберт!.. — Хлопець насупив брови, став швидко цитувати напам'ять давно завчену фразу — Підйомна сила газу — це сила… це та сила, з якою кубічний метр такого газу, занурений у повітря, намагається піднятися вгору. Вона дорівнює різниці між вагою одного кубічного метра повітря і одного кубічного метра газу.

Очі майстра уважно дивляться в лице юнакові. Ніби вивчають його. Прискіпливо, суворо, довго. Хлопець не витримує погляду. Може, він щось не так сказав? Може, наплутав?

— Я точно вивчив… дядьку Зіберт…

Лице Зіберта враз прояснилося. Схилившись над столом, майстер узяв чистий аркуш, вийняв ручку.

— А тепер дивись! Візьмемо питому вагу водню за сто. Хай це буде сто процентів. Отож, водень — сто. Далі запишемо в колонку всі інші підйомні гази: гелій, світильний газ, ну… І, звичайно, вакуум.

— Вакуум же не газ! — ніби аж зрадів хлопець, що йому вдалося впіймати на помилці старого майстра.

— Вакуум — порожнеча, — солідно промовляє майстер і без тіні усмішки продовжує записувати щось на папері. — Але ми впишемо сюди й вакуум. Порівняємо їх між собою. Треба ж нам з'ясувати, що має найбільшу питому підйомну силу.

Почерк у Зіберта рівний, каліграфічний, цифри лягають на папері, наче гарненькі живі ляльки. Кожна цифра так і виграє округлими боками, так і посміхається до Ганса.

— Читай, — наказує Зіберт.

— Ну… що ж тут читати?..

— А ти читай, не соромся, — м'якшає голос майстра.

Ганса проймає незрозуміле почуття напруженої цікавості. Що ж тут може бути особливого в цих кругленьких, мініатюрних цифрах? Він бере до рук листок, починає неголосно, ніби аж боязко вичитувати:

вакуум… 107,5

водень… 100

гелій… 92

світильний газ… 60,7

Піднявши голову, велику, з сивими скронями й залисинами на лобі, майстер Зіберт мружиться до хлопця насмішкуватими очима.

— Тепер уяви на мить, Гансе, що товариш Ріхтер, тобто головний конструктор «Левіафана», питає в тебе: «Друже Блютнагель, який газ міг би найкраще підняти в повітря наш корабель?» Ти береш листок, дивишся на ці цифри і…

Руді бровенята хлопця підскочили вгору.

— Я б, звичайно, запропонував товаришу Ріхтеру вакуум. Сто сім з половиною процентів! Наймогутніша підйомна сила в світі!

— Дурниці!

— Дядьку Зіберт!..

— Дурниці, кажу, — підвищує голос майстер. — Якби ми випомпували з нашого корабля повітря, його б за одну секунду розплющило атмосферним тиском. Витримати танки тиск могли б тільки могутні, важкенні стінки з залізобетону.

— Ага!.. — весь ніби опав хлопчина. — Ну, тоді, звичайно, водень!

— Меткий же ти, голубе! — похитує головою Зіберт. — Для тебе все — «звичайно». А в науці нічого звичайного немає. Тут скрізь суворі закономірності. Рубнеш з плеча, і весь твій корабель, як свічечка, запалахкотить у небі. — Щось, мабуть, згадавши, майстер насупився, посуворішав. — Колись, на жаль, інженери міркували так, як ти. Водень — наймогутніший! Давай водень! І нагнітали в дирижаблі цей страхітливий газ, і піднімали в повітря людей і вантажі, і горіло все страшним вогнем. А то й не тільки горіло… Деякі дирижаблі вибухали, мов найпотужніші фугаси. Самісінькі скалочки потім знаходили на землі.

Гансові аж мурашки пробігають по спині. Не з лякливих хлопчина, та і його серце кригою взялося від Зібертових слів. Уявив собі на мить жахну картину: пливе десь над водами Атлантики гордий красень «Левіафан», п'ять тисяч пасажирів у нього на борту, могутність, краса, велич. І раптом… шалене ревище, смерч вогню, шквал чорного диму…

Тим часом Зіберт уже витлумачує всю справу зі всією діловою послідовністю. Чи знає Ганс, що станеться з воднем, коли він змішається з повітрям у пропорції 2 до 5, тобто коли на 2 обсяги водню припаде 5 обсягів повітря? Утвориться гримуча суміш, корабель вибухне сам собою — без детонаторів, без запалів і якихось там зовнішніх поштовхів. Є й інші не менш небезпечні речі. Водень, змішавшись у певній пропорції з повітрям, легко загоряється. Горюча концентрація водню в повітрі — від 9,5 % до 66,3 %.

— Не розумію, — наморщує чоло Ганс.

— Зараз зрозумієш, — тягнеться до паперу Зібертога рука з олівцем. — Уяви собі: на весь обсяг водню в дирижаблі (приймемо його умовно за 100 %) ми впустили 20 % повітря. Дирижабль любісінько летить собі далі. Але ось в балон потрапило 30 % повітря. Тобто в дирижаблі виникла концентрація: водню — 70 % і повітря — 30 %. Тямиш?

— Тямлю, тямлю, — вперто зводить брови Ганс. — Корабель ще летить спокійно.

— О ні! Де там спокійно! — морщить у задумі своє високе чоло Зіберт. — Командир дає команду на спуск, оголошено тривогу, відкрито аварійні люки. У кого є під рукою парашут, той натягує його на себе. Життя і смерть розділені маленькою перетинкою, якоюсь мізерною часточкою в 3,7 %. Ось-ось ці 3,7 % повітря прорвуться до оболонки, змінять концентрацію суміші на 66,3 % до 33,7 %, і тоді від найменшої іскри, від найменшого тертя або удару корабель спалахне, як смолоскип.

— Ну, а якщо повітря буде більше? Скажімо, 40 %, 50 %…

— Суміш буде горючою аж до найнижчої межі, тобто до співвідношення: водню 9,5 %, повітря 90,5 %. Інтервал 9,5 %–66,3 % аеронавти назвали «інтервалом вибуховості». Як бачиш, у водню «інтервал вибуховості» дуже широкий, цей газ загоряється й вибухає при найрізноманітніших сумішах з киснем, через що він і становив раніше таку небезпеку для повітроплавання. Практично він не вживався. Загроза знищення, смерті наклала своє вето на найкращий, найдешевший газ у світі. Аеронавти почали лякатися водню, як гіпнотичної красуні-чарівниці. Він їх приваблював і водночас наганяв на них жах, він малював перед ними найрозкішніші перспективи і тут же, ніби глузуючи з них, нагадував про трагічну долю десятків загиблих кораблів. Ось тоді й виникла ідея флегматизувати водень. Іншими словами, вчені вирішили за всяку ціну звузити «інтервал вибуховості»