Читати книгу - "Рекламне бюро пана Кочека"

годі будувати повітряні замки! Ще невідомо, як підуть справи.

У конторі Василь дізнався, що Борро запросив собі на допомогу двох своїх друзів.

— Вони, мосьє, великі штукарі! — Чорні очі художника сяяли. — Обидва народжені для рекламної справи.

— Все це чудово, але, майте на увазі, нам треба поспішати, дуже поспішати! — сказав Василь.

— Ах, мосьє, ми скучили за справжньою роботою! Ми ладні працювати день і ніч, були б замовлення…

— Я щойно від власника кінотеатру. Він відмовився од наших послуг.

— Йому не сподобався мій макет? — розгублено спитав художник.

— Не журіться, справа не в цьому. Він просто боягуз і скнара… Я домовився, що ми змонтуємо нашу установку безплатно.

— Безплатно?!

— Так. Безплатно. Тут дивуватися нема чого: адже ніхто в Парижі не знає ні нас, ні нашої роботи. От коли вітрина матиме успіх, у нас будуть і замовлення.

— В такому разі ми постараємось!

— А ваш страшний гомила справив добре враження. Ось угода з універсальним магазином. Це наш перший успіх, Анрі!

До контори зайшли два досить скромно вдягнені юнаки.

— От і мої друзі! Дозвольте, мосьє Кочеку, відрекомендувати їх вам. Це — Домінік, — Борро вказав на високого блондина. — Взагалі він графік, але майстер на всі руки. І темперамент у нього, як у Бенвенуто Челліні! А це Клод Гом'є. — Борро поклав руку на плече кремезному хлопцеві з широкими грудьми і здоровенними кулаками. — З цим чудовиськом треба бути обережним, і не тільки тому, що він першокласний боксер, але ще й тому, що він карикатурист!

Чуб у Клода був чорний і густий та кучерявий, як у негра.

— Дуже радий! Сідайте, будь ласка. — Василеві приємно було в товаристві молодих енергійних хлопців. — Мабуть, Анрі казав вам, — ми тільки-тільки починаємо діло, і поки що у нас нема нічого — ні замовлень, ні ясних перспектив. Але ми оптимісти, покладаємося на свої сили і на ваш талант. Подумайте самі: ми збираємося рекламувати чужі товари, то невже у нас не вистачить винахідливості розрекламувати свою роботу? Для початку можу вам запропонувати не більше чотирьохсот франків на місяць. Далі, в міру процвітання нашої фірми, збільшуватиметься і ваш заробіток. Загальне керівництво майстернею покладаю на Анрі Борро. Сподіваюсь, ви згодні з цим?

— Цілком! — відповіли в один голос молоді художники.

— Можете розпочати роботу хоч сьогодні.

Рекламна установка для кінотеатру була готова у визначений строк. Спустившись у майстерню, Василь не повірив своїм очам, побачивши панораму східного міста, що потопало в рожевому місячному світлі. Несподіваний і якийсь навіть зворушливий вигляд мали на цьому фоні постаті парижан, виконані Клодом Гом'є в трохи шаржованій, гротескній манері. Кожному, хто зайде до кінозалу, надавалась можливість забути прозу життя, поринути в східну екзотику, пережити пригоди… Поруч стояло готове оформлення вітрини меблевого відділу універмагу. Замурзані фарбою, веселі, збуджені художники нетерпляче поглядали на Василя.

— Як на мене, то дуже добре. Вітаю вас! — сказав Василь, сідаючи на табуретку. — Треба відвезти оформлення за адресами і починати монтаж. Увечері подивимось, яке враження це справить на публіку.

Василь повернувся до свого кабінету.

Останні дні Жубер не з'являвся в конторі. Здавалось, він зовсім перестав цікавитися справами, його байдужість трохи тривожила Василя. Що це — втома, ревнощі чи невіра в успіх?.. Людина довгі роки сама очолювала рекламне бюро і під кінець, довівши його до катастрофи, опустила руки, а тут раптом з'являється якийсь іноземець і перебудовує всю роботу по-своєму…

Василь підняв телефонну трубку.

— Добридень, Жубере, це я, Кочек. Та ні, нічого не трапилось… Я так і думав, що ви нездужаєте. Сподіваюсь, нічого серйозного?.. Справи у нас?.. Як вам сказати, загалом ідуть. Завтра довідаємось про перші наслідки, побачимо, яке враження справить наша об'ємна реклама на публіку… Замітка в газеті? Це було б чудово! Якщо вам не важко, то, будь ласка, організуйте… До побачення, бажаю скоріше видужати.

Увечері Василь з художниками пішли до кінотеатру, Ще здалеку вони побачили натовп біля входу в кіно і біля яскраво освітленої вітрини. Ставши збоку, вони спостерігали, як поступово натовп цікавих збільшувався. З'явився поліцай. Він теж глянув на вітрину і усміхнувся.

— Це ж успіх! — прошепотів Домінік.

— Мосьє Кочеку, — тихо сказав Анрі, — мені здається, що… — Він показав на високого, ставного, в модному пальті і без капелюха чоловіка, який саме підійшов до вітрини. Так, це був Жубер. Кілька хвилин він стояв, роздивляючись вітрину, а потім повільно пішов вулицею. Василь мовчки провів його поглядом.

— Ходімо до універмагу, — сказав він.

Біля вітрини меблевого відділу зупинялися поодинокі перехожі, хоча оформлення було не гірше, ніж у кінотеатрі.

— Дивно, чому так? Чим пояснити, що люди не зацікавилися цією нашою роботою? — засмучено запитував Борро.

— Увечері біля кінотеатрів завжди більше публіки. До того ж екзотика! Думаю, удень біля цієї вітрини буде більше людей, ніж зараз. Але зверніть увагу, мій любий Анрі, — рідко хто дивиться на цю вашу вітрину, не посміхнувшись!.. Та й купують меблі люди не щодня, — сказав Василь.

— Може, ви й маєте рацію, мосьє, але я чекав більшого успіху!

— Про успіх, друзі, будемо говорити тоді, коли біля дверей нашої контори власники магазинів і кінотеатрів годинами чекатимуть черги, щоб замовити оформлення! — пожартував Василь. — А зараз я пропоную піти у найближчий ресторан і відзначити наш перший, поки що скромний успіх!

Хлопці не змусили довго умовляти себе. Вони ладні були сидіти в ресторані хоч до ранку, але Василь поспішав. Він покликав гарсона, розплатився за вечерю і встав.

— Мені треба їхати за місто, — пояснив він. Хлопці провели патрона до стоянки машин.

— Чому ви живете за містом? — спитав Борро.

— Не можу підшукати в Парижі підходящої квартири.

— Хочете, я вам допоможу? Я знаю, в нашому кварталі наймають дуже зручні квартири.

— Буду дуже вдячний, якщо, звичайно, ціна підійде, —