Читати книгу - "Знайти і затримати"

— Не базікай, Клавка не така.

— А ти зараз почуєш, — Шакула підступив до Максима, притис до його горла ніж. — Ну, професоре, що між вами було? Ну!

Боже, який жалюгідний Максим! І ще в окулярах… Мені не вірилося, що він признається перед чужими людьми, відкриє сокровенне. А я… Яка я гидка! Нашорошила вуха й чекала, чекала…

— Я нічого… — видушив Максим. — Ми лише цілувались.

— Макс! — у відчаї мовила Клава. — Яка ж ти погань, Шакуло.

— А ти її любиш? — крізь задоволений сміх питав Шакула. — Любиш? Ну! Штрикну!

— Я з нею недавно, — промимрив Максим. — Я тільки так…

— Тільки так, Максиме?! — Клава вражено дивилася на нього повними сліз очима. — А ти ж говорив, клявся…

— Чув, Філоне, цілувались. Цілувались! — смакував Шакула.

Філон махнув рукою. Зненацька, різко Шакула вхопив мене за косу й потяг її донизу, аж запаморочилась голова, і я мимоволі заплющилася від болю й страху, вчепилася руками за колоду, щоб не впасти.

— А ти, куріпочко, любиш очкастого?

Я мовчала, вся холонучи, затерпли руки й ноги, а язик наче приріс до піднебіння, мов уві сні: хочеш бігти, а ноги не слухаються, кричиш, а голосу нема. Господи, невже ніхто не заступиться? Розплющила очі — прямо переді мною лискуче лезо з цяткою крові на вістрі й плескате лице бандита. Не людина, а колоть, оте замерзле груддя болота на дорозі.

— Мм… я… я…

— Ну! Любиш очкастого? — смикнув за коси.

— Я… він мені… не подобається.

— А хто? Хто, русалочко? — І Шакула наблизив ніж до моїх очей.

— Ма… Макс.

— Макс! — зареготав Шакула. — Макс! Ти чув, Філоне? Ох і кумпанія! Клавко, вона твоя суперниця! Видряпай їй очі!

Я була сама не своя і не знала, куди подітись від сорому. На душі стало гидко, мов вчинила щось бридке, ніби підтримала тих негідників, перебігла до них. Проте своїх слів назад не повернеш. Намагалася ні на кого не дивитись, тільки поперед себе. Сиділа мовчки. А Шакула святкував перемогу: його широка масна пика вилучала задоволення й втіху.

Юрій, наче у темній кімнаті, намацав Максима, зняв із нього окуляри й надів собі, звівся, озирнувся й метнувся до дрючка. Але Шакула встиг наступити на нього ногою.

Та Юрко смикнув дрючка до себе, Шакула заточився, і Юрій замірився дрючком, гукнувши:

— Тікайте! Біжіть у село! Там люди! Я їх затримаю!

— Побіжать — тебе заріжу, — Шакула хижо стежив за рухами Юрія, пригнувся, готувався до стрибка. — І буду стріляти. Всіх покладу…

У мене знову наче віднялися ноги. А Максим скулився, мов над ним навис якийсь тягар-вантаж, що мав от-от впасти йому на голову. Тільки Юрій і Клава… Вона заходила ззаду, а Юрко махав дрючком, намагаючись поцілити бандита по руці. Шакула спритно ухилявся від ударів, одмахувався від Клави ножем і, вибравши момент, пірнув під палицю й штрикнув Юрка в передпліччя. Юра випустив дрючка й схопився за руку, затис рану. Між пальцями виступила кров… Шакула вдарив Клаву кулаком у груди, аж їй забило віддих, підскочив до Юрія — зірвав з нього окуляри й кинув на землю, наступив ногою — хруснуло скло. Юра безпомічно закліпав очима.

Я незчулась, як метнулася до Шакули, впала перед ним на коліна й залементувала:

— Шакуло, милий, не чіпай, будь людиною… Не чіпай. Ми не втечемо… Ми тихо… Ми нікому… тільки не чіпай Юри…

— Що, душа в п'ятах? — відступився Шакула, споважнівши. — Глядіть мені, щиглики, нікого не пожалію.

— Марино, не принижуйся, — з болем мовив Юрко.

Клава повела його до колоди, посадила, зняла з шиї косинку й заходилась перев'язувати рану. А я не мала сили встати, почувалася спустошеною, мов після якогось горя, кволою і байдужою до всього. Я не осуджувала Максима за нещирість чи боягузтво. Признатись, не вірила, що він страхополох. Напевне, більш стриманий і розсудливий. Бо ж, справді, за такої ситуації нам залишилося чекати вечора й нічого не робити, не наражатися на небезпеку. То Юрко наче очманів од люті.

Шакула ліг на траву, заклав ногу на ногу.

— Болить… — заскімлив Філон. — Сюди не прийдуть лягаві?

— Не дрейф, все шито-крито. Ми гарно замели сліди, — заспокоїв його Шакула і додав — Це б підскочити до міста. У Чмиха є знайомий з «Волгою», приїхав би за тобою.

— Облиш тріпатись, — Філон облизав губи. — Дороги перекриті… Поклич Клавку.

— Тюха ти, — плюнув Шакула. — Клавко, кличе твій…

Клава встала й підійшла до Філона, присіла поруч. Філон з ревнивою цікавістю позирав спідлоба на неї.

— У мене залишилося твоє фото, — нарешті несміливо сказав. — Їздив у село до твоєї матері, був у твоїх сестер.

— А до моєї бабусі не заходив? — схвилювалася Клава.

— Бабусі… Насміхаєшся… Ти розрахувалася з того БМУ?

— Так, і живу в гуртожитку.

— А, ось чому тебе не було у нашої хазяйки.

— Ти справді не заходив до бабусі?

— Та заходив, няньчилася з чиїмось внуком, такий кучерявий малюк… Я тебе шукав, Клаво.

— Не шукай, Сергію, і дай мені спокій. Можливо, останній раз бачимось. Спаскудив ти собі й мені життя. І через що? Хотів гарно жити? То живи чесно, працюй, а все інше з часом…

— Стара твоя молитва. Як вона мені набридла, — Сергій гидливо скривився.

Клава покинула його й сіла на колоду біля Юри. Я чула їхню розмову і зрозуміла, що вона була його дружиною. А Максим вважав, що з Філоном вона лише зустрічалась. Як він поведеться, коли дізнається? Да, йому зараз нелегко: обманула його Клавка, не сказала правди. Та й він… Господи, ми обоє з ним два чоботи — пара. Адже я не краща в очах Юрка. Не краща. Він теж мав право мене зневажати.

Я подибала до