Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » Стрибок у ніщо, Олександр Романович Бєляєв

Читати книгу - "Стрибок у ніщо, Олександр Романович Бєляєв"

164
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 85
Перейти на сторінку:
лише трохи вища, ніж на Землі. На Марсі холодно. Але й на Землі є холодні місця. Згадайте хоча б, як рятували колись Берда на Південному полюсі. Рятувальні групи пробивались на гусеничних тракторах крізь льоди Антарктики в морози, що досягали сімдесяти одного градуса. Це більше, ніж у стратосфері. І нічого. Морозу не побоялись — життя врятували. Кисню на Марсі малувато. Без звички дихати буде важче. Але професор Кінбрук не сказав про одне, — що і втрати організму там будуть значно менші, бо тіло там важить майже втроє менше, ніж на Землі. Містер Пінч там легко підійме однією рукою свого патрона — шановного містера Стормера. Ви відчуватимете незвичайну легкість у тілі. Під час ходіння, піднімання вантажів робота м’язів полегшиться втроє. А отже і потреба в кисні буде менша. Я не сумніваюсь, що на Марсі є рослинність. Значить, можуть бути і тварини, і люди, хоч можливо і не схожі на земних.

— Які ж вони можуть бути? — зацікавилась Амелі.

— Гіпотетично, виходячи з природних умов планети, я можу взяти на себе сміливість намалювати вам марсіанина. Оскільки живі істоти відчувають на Марсі “тягар Землі” втроє менший, то, можливо, марсіани мають і зріст втроє більший. З тієї ж причини їх мускулатура теж може бути значно меншою. їх ноги і руки — тонші. Нестача кисню повинна викликати збільшення обсягу грудної клітки. Навіть у нас на Землі, як показали виміри, у жителів високих гір грудна клітка ширша, ніж у жителів долин. Марс — старіший за Землю. Тому жителі Марса повинні мати більш розвинутий мозок — отже, і інший обсяг голови. Нестача світла повинна викликати збільшення органів зору. Адже і в нас деякі глибоководні риби мають величезні очі. Звук в розрідженому повітрі чути гірше. Ця обставина обумовлює розвиток слухових органів…

— Високі, тонкі, з бочкоподібними грудьми, великою головою, величезними очима й вухами… Пхе! — вигукнула Амелі.

— Все на світі умовне, міс! — відповів Джільбер. — Повірте, що й ви, навіть ви! — галантно додав він. — Мабуть, не викличете захоплення у марсіанського Аполлона. Так! Ще одна перевага життя на Марсі, яку особливо оцінять жінки. Рік там майже вдвічі довший, ніж на Землі. Проживши сорок земних років за марсіанським літочисленням, ви можете сказати, що вам тільки двадцять.

— А виглядатиму я двадцятирічною чи сорокарічною?

— Оцього вже не можу вам сказати. Боюсь засмутити, але, гадаю, сорокарічного. Хоч, може, і життєві процеси там відбуватимуться повільніше.

— Я вважаю, що на Марсі не так уже й погано. Трохи холоднувато…

— Але жити можна.

— Еллен! Ти шубу взяла? — перебила леді Хінтон.

— А марсіани нас не вб’ють? — знову спитала Амелі.

Леді Хінтон уже незадоволено поглядала на неї.

— Не вб’ють. Найбільше — посадять у музей як рідкісний екземпляр, — з усмішкою відповів Джільбер. — Що ж до Венери, — вів він далі, — то я вже сказав: там нема тих умов, що на Землі. Але клімат, можливо, не дуже приємний. Не знаю, чи допустив гріхопадіння марсіанський Адам, але на Венері люди, мабуть, дуже прогнівили Бога.

— Чому ви так думаєте? — зацікавився єпископ.

— Джон Мільтон у своїй поемі “Втрачений і повернутий рай” запевняє устами ангела, що вісь нашої Землі, до гріхопадіння Адама, стояла перпендикулярно до площини земної екліптики і на Землі був цілий рік однаковий весняний клімат. Земна вісь була нахилена в покарання за гріхопадіння першої людини. А клімат Землі погіршав. А через те, що нахил осі Венери ще більший, ніж земної,[3] то доводиться зробити висновок, що венеріанці ще більше прогнівили Бога, ніж наші прабатьки. Вельмишановний професор Кінбрук твердить, що на Венері зовсім нема кисню, і твердить це на тій підставі, що спектральним аналізом слідів кисню не виявлено. Це неправильно. Фізик Мічіганського університету Артур Адел установив, що концентрація вуглекислого газу в одному тільки верхньому шарі атмосфери Венери величезна порівняно з земною. Якщо є вуглекислота, то повинен бути і кисень. Венера, очевидно, схожа на величезну оранжерею, і життя на цій планеті, можливо, набуло особливо буйних інтенсивних форм, які перевершують те, що ми маємо на Землі.

— А тварини на Венері є? — спитав Пінч.

— Якщо є кисень, волога, тепло, то чому б не бути й тваринам?

— Яка на Венері вода? — спитав єпископ.

Джільбер лукаво посміхнувся.

— Це залежить від того, для яких потреб. У давнину отець Кірхер цікавився, чи придатна вода на Венері для обряду хрещення. На це запитання, на жаль, не можу вам відповісти ствердно. З усіх інших поглядів вважаю, вода нічим не відрізняється од земної.

— Я не згоден з моїм шановним колегою, — не спитавши дозволу в голови, почав Кінбрук.

Стормер намагався спинити його, але вчений не звертав на нього уваги. На щастя, в запалі суперечки Кінбрук забув про аудиторію і почав сипати термінологією, яку ніхто, крім фахівців, не міг зрозуміти.

Між ученими спалахнула суперечка. Цандер, що слухав уже з нетерпінням, втрутився.

— Я попросив би швидше дати нам ваші резолютивні дані. Венера, Марс чи ні та, ні друга планета?

— А вам хіба не однаково? — спитав Стормер, який не звик, щоб хтось втручався у ведення зборів.

— Звичайно, не однаково, — відповів Цандер. — Якщо ми полетимо на Венеру, мінімальна початкова швидкість польоту ракети має бути 11, 4 кілометра за секунду; якщо на Марс — 11,6. Переліт на Марс займе мінімум 192 доби, на Венеру — 97. Усі ці розрахунки залежно від цього міняються.

— Але я не сказав про третю можливість, — говорив Джільбер, — про можливість… ніде не висідати. Коли б вам справді пощастило встановити той кругообіг речовин, про який розповідав мені шановний Лео Цандер, і цим забезпечити собі харчування на безмежно довгий строк, то це був би найкращий вихід. У ракеті ви могли б створити і клімат Рів’єри

1 ... 16 17 18 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стрибок у ніщо, Олександр Романович Бєляєв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Стрибок у ніщо, Олександр Романович Бєляєв"