Читати книгу - "Четверта світова. Інформаційно-психологічна війна, Микола Іванович Сенченко"

себе ресурс виживання: волю, навички, вміння, має розвиватися фізично. Потрібно посилено займатися самоосвітою.

Слід визначитися з політичною орієнтацією, з тим, які політичні сили підтримувати. Потрібно йти в політику, йти у владу. Варто уважно придивитися до Української Консервативної партії, яка, на мій погляд, є сьогодні найприйнятнішою для перемоги патріотичних сил на виборчих перегонах до Верховної Ради та до місцевих рад народних депутатів. Без заміни нинішньої влади інтелектуальною і моральною елітою Україні не перемогти.

Потрібно подолати почуття страху перед інформаційно-психологічною війною, не боятися війни. Якщо не вступати в цю війну, то по правді кажучи можуть збутися пророцтва Апостола Павла, які він висловив 2000 років тому: якщо під владою «людини гріха» виявляться усі народи, тоді настане мир, гірший за будь-яку війну. Для нас ця війна морально виправдана, справедлива і священна. Війни закінчуються не миром, а перемогами. Тільки в перемозі запорука виживання, творчого розвитку, величі України і її великого народу.

У новій війні за свою свободу, справжню незалежність (і врешті-решт за своє життя) ми повинні почати завдавати мирних ударів, яким не зможе протистояти потужність американської армії та внутрішні жандармсько-поліцейські сили української компрадорської та гендлярсько-лихварської еліти. Нам не потрібно протизаконних дій, котрі тільки укріплюватимуть владу бандитів і комуногебістів, що конвертували владу у власність та пограбували свій народ.

На жаль, в умовах, коли народу немає, а є лише повністю одурманене, споєне, наркотизоване, зомбоване засобами масової пропаганди і одурене населення, яке вимирає, насилу зводить кінці з кінцями, ми не можемо завдати цих смертельних ударів враз, усім світом, знищуючи раз і назавжди ярмо в Україні.

Але серед населення є подвижники, є люди волі та обов'язку, є патріоти, державники, є, зрештою, просто українці, яких саме ім'я і звання — Українець — зобов'язує не підставляти по-рабському свою шию під ярмо колонізаторів, не упокорюватися насиллю, гніту та мерзоті… Треба просто почати…і перемогти.

Ми самі винні у нашій долі. Це ми своєю поведінкою заохочуємо всіх «демократів» і «реформаторів», це ми — українське населення, котре плюнуло на себе, махнуло рукою, мовляв, хоч у рабство продавайте, аби лише з пепсі та прокладками, а, головне, щоб горілки побільше, пива і тютюну (як і планував Гітлер для слов'ян).

Український народ справді воістину терплячий та загадковий. Так звані реформатори обчистили усіх до решти— украли всі накопичення і заощадження, зруйнували промисловість, знедолили і пограбували його. Але народ мовчить.

Впевнений: якщо б це був італійський, американський, французький народ, то того ж дня, коли б їх позбавили заощаджень, мільйони людей вийшли б на вулиці — мільйони — і відправили б у відставку й до в'язниць усі уряди разом з президентами! І вони б пішли — куди б поділися — пішли, інакше їх послали б на шибеницю.

Це зробив би — і цілком законно та справедливо — будь-який народ на планеті. Будь-який. Наш український народ цього не зробив. Люди мовчки віддали свої гроші. Кому?

Мовчки! Віддали свої гроші! І далі мовчать. Втратили роботу! Мовчки вимирають під акомпанемент «демократичних реформ, які не мають альтернативи». І так у всій Україні — в усій — де маса народно-патріотичних рухів, багато партій та патріотів, і не знайшлося жодного Богдана Хмельницького чи Северина Наливайка!..

А «реформатори» й далі повчають народ. А народ вимирає. А всі негідники живі. Вони процвітають, їх родини живуть у своїх закордонних віллах та замках.

Вони жиріють і радіють, пишуть мемуари, їхні лиця не сходять з екранів телевізорів, вони постійно повчають цей дурний народ, який ніяк не здатен оцінити їхніх розумних, прогресивних реформ. Усе розграбували, віддавши «обраним», тільки не українцям. Проте мети досягнуто — український народ за копійки працює на тих, кому належать українські копалини, підприємства, земля.

У всьому світі раніше це називали апартеїдом, а вимирання народу — геноцидом. В Україні це нормально, це називають «демократією». Весь світ думає, що це волевиявлення українського народу. Так думають, тому що народу байдуже. Але це уявна бездіяльність. Усе частіше й частіше у вільних ЗМІ звучать слова обурення патріотів своєї Вітчизни.

Торгашесько-лихварська компрадорська еліта боїться свого народу. Вона боїться, що народ спитає про награбоване. Тому й будує свою парламентсько-президентську республіку, в якій все продається і купується, і де ніхто не відповідає за геноцид нації.

Триває війна, армія розвалена, нею керує ставленик США, правляча еліта зрадила свій народ. Що в таких умовах завжди робив народ? Створював козацькі загони. Найвідоміші козацькі загони формувалися під керівництвом Богдана Хмельницького, який звільнив нашу країну від польсько-єврейських окупантів. Козацькі загони завжди формувалися тоді, коли над Україною нависала небезпека знищення.

Сьогодні саме така ситуація, і від того, що війна ведеться переважно інформаційно-психологічною і матеріальною зброєю, нічого за суттю не змінюється. В минулому був явний ворог, видимий фронт. Сьогодні немає ні того, ні іншого. Фронт проходить через кожного із нас, через кожну сім'ю, через кожну квартиру чи дім, через кожен колектив. Ворог надзвичайно хитрий і підступний, він ховається, прикриваючись красивими лозунгами, примушує нас працювати на себе і досягає наміченого нашими руками. Тому козацький загін на сьогодні — це не лава бійців, а це перш за все єдність воїнів духу, коли кожен воїн здатний самостійно узгоджено діяти заради спільної мети.

Козацькі загони — це не чергова партія. Вони здатні об'єднати бійців, які входять у різні партії, рухи і через них налагоджувати взаємодію цих партій і рухів.

Козацькі загони — це не масонська ложа, куди людина потрапляє шляхом проходження ступенів посвячення. Це відкрита система, до роботи в якій кожен може вільно долучитися, якщо вирішує практичні справи. Козацькі загони — це не чергова ієрархічна піраміда, а інформаційно-організаційна мережа, в якій, в ідеалі, в потрібний момент кожен осередок може на себе перебрати управління і здійснити необхідні дії.

Слід вказати на головну відмінність козацьких загонів порівняно з усіма рештою суспільних організацій, які будуються за ієрархічним принципом і внаслідок цього їх легко зруйнувати. Варто тільки блокувати керівні органи такої організації, і вона буде нейтралізована. В мережевій структурі, навіть якщо буде вражена якась її частина, вона спокійно вилущуюється, а інша частина продовжує працювати. Проти мережевої