Читати книгу - "Україна і Крим: спільність історичної долі, Василь Арсенович Чумак"

блокади Криму з боку Української Держави. Митна війна підірвала довір’я населення до уряду генерала Сулькевича і, до того ж, суттєво збільшила активність українських сил на півострові. Поступово мінялись зовнішнє і внутрішнє становище самої Німеччини, що привело до зміни поведінки окупаційної німецької влади щодо Криму та домагань України на півострів. Безумовно, свою важливу роль відігравала послідовна і рішуча позиція гетьмана П. Скоропадського та його уряду щодо кримської проблеми[86].

Українській делегації на переговорах з делегацією РРФСР в Києві довелося вести важкі дискусії щодо претензій останньої на Крим.

Все це ускладнювало переговори між урядами України і Криму. І тільки в кінці вересня 1918 р. вдалося дійти згоди щодо умов, на яких Крим мав приєднатися до Української Держави, а саме: повна внутрішня автономія, власний парламент, територіальна армія, представник автономії статс-секретар при Раді Міністрів України. Тобто, Крим входив до складу Української Держави на правах автономії. Досягнуті домовленості знайшли підтримку більшості населення Криму, в тому числі і кримськотатарського народу.

Але досягнуті домовленості української і кримської сторін не були реалізовані і в першу чергу у зв’язку з різкою зміною ситуації в регіоні. Така зміна була зумовлена з одного боку поразкою Німеччини та Австро-Угорщини у I-й світовій війні. А з іншого, окупацією Криму білогвардійською Добровольчою армією, а в Україні — зміною влади, тобто повстанням проти гетьмана Скоропадського, очолюваним Директорією.

Таким чином, у роки визвольних змагань, стратегічно важливий Кримський півострів декілька разів переходив з рук в руки. Як тільки Крим переходив під контроль білогвардійців чи інтервентів і більшовики опинялися на нелегальному становищі, вони тут же підпорядковували обласну організацію ЦК КП(б)У. як тільки Крим звільняли, обласна партійна організація підпорядковувалась Москві. Нарешті, в листопаді 1920 р., після вигнання с півострова барона Врангеля і жорстокої розправи над полоненими і «буржуями», Крим включається до складу РРФСР, туди ж передається й обласна партійна організація, яка з липня 1920 р. була у складі КП(б)У[87].

За постановою ЦВК і Раднаркому РРФСР від 18 жовтня 1921 р., підписана В. Леніним і М. Калініним, була створена Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка у складі РРФСР. Державними мовами проголошені російська і татарська.

РОЗДІЛ V

У складі СРСР. Входження Криму до складу Української PCP

Створена у жовтні 1921 року Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка (КАРСР) проіснувала формально до 1945 року. Її існування відображало своєрідність міжвоєнного періоду СРСР — держави, яка була проголошена 30 грудня 1922 року. Створення СРСР і входження до його складу Української PCP означало втрату останньою навіть формальних ознак суб’єкта міжнародного права. Що стосується Кримської АРСР, то вона поєднувала в своєму політико-адміністративному устрої та внутрішній політиці елементи як територіальної, так і національно-територіальної автономії. Тому думки істориків розділились щодо оцінки цього феномену. Значна частина з них не без серйозних підстав стверджує, що Кримська АРСР була національно-територіальною автономією, вказуючи на те, що кримські татари обіймали в ній вищі адміністративні посади, вони, не без підстав, вважалися корінним народом, а кримськотатарська мова — державною, на рівні з російською. Таке бачення цієї проблеми поділяє сьогодні також наукова і політична Кримськотатарська громадськість.

Певні політичні опоненти, історики, не поділяючи вище викладеної точки зору, наголошують на тому, що кримські татари становили меншість серед населення півострова, їх політико-культурний вплив був насаджений з Москви в рамках загальнодержавної більшовицької політики «коренізації» (в Криму вона набула назву татаризації), так само згори припинений.

До того ж, зазначають вони, Москва, проводячи свій курс на світову революцію і намагаючись розширити свій вплив у мусульманському світі, імітувала своє прихильне відношення до кримськотатарського народу.

Установчий з’їзд Рад кримської автономії відбувся 7–11 листопада 1921 року у Сімферополі. На з’їзді було проголошено Крим автономною республікою, ухвалено закон про землю, про введення нової економічної політики (НЕПу), затверджено конституцію. З’їзд обрав Центральний Виконавчий Комітет рад (Крим ЦВК) та голову Ради Народних Комісарів Кримської Автономної Соціалістичної Радянської Республіки. Головою Раднаркому республіки був поставлений М. Султан-Галієв, а наркомати землеробства, робітничо-селянської інспекції, освіти та охорони здоров’я очолили також кримські татари І. Ібраімов, В. Ібраімов, К. Хамзін і Х. Чапчакчі. Представники татар увійшли крім цього до Особливого представництва Кримської АРСР при Наркоматі з національних справ (з 1924 р. — при ВЦВК РРФСР). Означене повинно було дати доступ до влади на важливих напрямах політичного управління, економіки та культури. Однак, голова першого Кримського ревкому 1918 р. Ю. Гавен, який ніс відповідальність за репресії, в тому числі проти кримських татар і, зокрема, за смерть голови першого кримськотатарського уряду Н. Челебі Джигана, був «обраний» головою ЦВК КАРСР. Ще один колишній голова Кримревкому М. Поляков, наступник сумно відомого своїми звірствами в Криму Бела Куна, під час «зачистки» від військ Врангеля, зайняв ключову посаду наркома внутрішніх справ[88].

Проте, залучення представників кримськотатарського народу до влади не врятував татар, як і інших жителів від надзвичайного голоду 1921–1922 рр. За даними всесоюзного перепису населення 1926 р. — у Криму налічувалось 713.823 жителів. А у 1921 р. тут проживало 719.531 чоловік. Тобто, населення регіону з 1921 р. по 1926 р. не тільки не збільшилось, а навпаки, зменшилось на 5708 чоловік. Причиною цього стали голод і епідемії 1921–1922 рр. Найбільших втрат у цей час зазнало кримськотатарське населення. Особливо трагічним був голодний 1922 рік.

Щоб уявити зміни в етнічному складі населення Криму, звернемося до порівняльної таблиці. (Дані до загального складу у відсотках)[89].

Етнічний склад Рік перепису 1897 1921 1926 Татари і цигани[90] 34.1 25.7 25.1 Караїми 1 0.7 0.6 Росіяни[91] 45.3 51.5 53.6 Німці 5.8 5.9 6.1 Євреї та кримчаки[92] 5.2 7 6.4 Поляки 1.3 0.8 0.6 Ести 0.4 0.3 0.3 Чехи 0.2 0.2 0.2 Греки 3.1 3.3 2.3 Болгари 1.1 1.7 1.6 Вірмени 1.5 1.6 1.5 Інші 1 1.3 1.7 % 100 100 100

Насамперед впадає в око значне зниження процентного відношення основної частини корінного татарського населення до загальної кількості жителів Криму. Цьому повністю відповідає і постійне зменшення в абсолютних цифрах: 1897 р. — 186