Читати книгу - "Хованки з хижаком, Ендрю Мейн"

class="p1">— Взагалі-то, коли я вперше вас зустрів, мені здалося, що так.

— Це був такий же незграбний йолоп, як і я?

Якусь мить Ґленн не зводить із мене очей.

— Ні. Це був убивця. Настільки холоднокровний, наскільки ви можете собі уявити.

— Убивця?

У мене зсудомлює шлунок.

— Чотирнадцять підтверджених убивств, якщо бути точним.

Від порівняння у мене мороз пробігає по шкірі.

— Серійний убивця?

— Я б так не сказав.

Зауваження Ґленна заледве дотепне.

— То як тоді? Масовий убивця?

— Ні. Снайпер. Я був його навідником.

Я не знаю, як прокоментувати таке порівняння, тож просто бурмочу:

— Я небезпечний тільки для самого себе.

— Можливо. Та мене все одно не полишає відчуття, що не хотілося б потрапити вам на очі, коли ви розлючений.

Розділ 17

Genbank

Повернувшись до свого номера в мотелі, я прослуховую голосове повідомлення від Джуліана. «Передзвони мені...»

— Ну що там? — питаю я за хвилину.

— Я саме збирався надіслати тобі файл. Ми отримали ДНК.

— Так швидко?

Я дивлюся на годинник. З моменту коли його кур’єр забрав пробірку, не минуло й дванадцяти годин.

— Я взявся за один стартап із проведення швидких ДНК-тестів. «Xellular» — через «X».

— Зрозуміло. Впевнений, що ти сам вигадував назву. Не думаю, що чув її десь раніше.

То ось про яку лабораторію він говорив. Звісно ж, вона належить йому.

— Так. Ти й не міг про неї чути. Це не академічна лабораторія. Наш головний клієнт — ЦРУ. Ми їм потрібні, щоб знаходити терористів і заднім числом дізнаватись, кого ж вони вбили ракетою з дрона. Гроші для них не проблема, тож вони готові платити за швидкі тести. Гарна новина полягає у тому, що вже незабаром ми зможемо зробити лабораторію комерційно доступною.

— Звучить добре. Втім, я не знаю, чого очікувати від ДНК Джуніпер. Якусь гормональну чи феромональну особливість можна було б виявити у плазмі крові.

— Ні, — виправляє він мене. — Тео, це ДНК ведмедя.

— Ведмедя? Я не знав, що в зразку був фолікул. Виглядало як короткий волосяний стрижень.

— А його там і не було. Ми отримали ДНК зі стрижня.

— Не знав, що таке можливо.

Вважається, що волосся містить лише мітохондріальну ДНК, або мтДНК, що з мінімальними змінами передається від матері до дитини. Чоловіки її не передають. Зміни в мтДНК відбуваються настільки повільно, здебільшого через випадкові мутації, що волосся можна використовувати як свого роду генетичний годинник, щоб побачити, коли популяція розділялася. Але для виявлення конкретних осіб користі від цього дослідження мало. Ваша мтДНК і мтДНК ваших кузенів чи кузин по материнській лінії фактично однакова.

Ядерна ДНК, або ж яДНК, — це ДНК, що містить комбінацію ДНК ваших матері й батька, яка описує конкретно вас. Так відрізняють одну людину від іншої. Так можна клонувати когось чи визначити його причетність до злочину.

Тоді як кров та клітини шкіри містять яДНК разом із мтДНК, стрижнева частина волосся, що росте над шкірою, створена з мертвих клітин і не може містити жодної ядерної ДНК.

— Ти ба! Є щось, чого Тео Крей не знає! — насмішкувато каже Джуліан. — Вважалося, що яДНК знайти неможливо через кератинізацію. У міру того як клітини волосини відмирали та тверднули, їх вважали знищеними. Оскільки ми знаходимо генетичний матеріал у окам’янілостях після того, як напіврозпад ДНК мав би його знищити, є сенс припускати, що у волоссі можуть міститися певні життєздатні елементи ДНК. Зовсім нелегко було очистити матеріал від усього зайвого. Китайські дослідники кілька років тому навчилися використовувати для цього пральний порошок. Виявляється, у нас розробляють спеціальні ферменти для очищення мікрочіпових пластин. А ми знайшли ще ефективніший спосіб для пошуку ДНК.

— Чудово. То як справи у вашому парку динозаврів?

— Та зі страхуванням буде дупа. Так чи так, я подумав, що цікаво було б порівняти ведмедя, який напав на Джуніпер, із іншими, які також нападали на людей. Хтозна, може, у них якийсь ведмежий сказ.

Джуліан, як і я, прагне раціонального пояснення.

— Не знаю, чи зможемо ми передбачати схильності до девіацій у ведмедів краще, ніж у людей.

Він виразно кахикнув.

— Якось, коли я точно знатиму, що мене не записують, ми поговоримо про це, що називається, без протоколу, без зайвої політкоректності. Френсіс Ґалтон[7] точно щось знав.

— Ґалтон був расистом, — відповідаю я.

— Я не про це. У будь-якому разі я надішлю тобі файл із ДНК. Я не мав змоги завантажити дані у GenBank[8] і з’ясувати, якого та тварюка підвиду. Та певен, що у Службі рибних ресурсів і диких тварин уже все знають, включно з тим, що вона їла на сніданок. Я ж знаю про ведмедів тільки те, що бачив у «Маппетах»[9].

Джуліан розуміє, що це для мене — ідеальний спосіб чимось себе зайняти. Так я зможу розібратись із ситуацією, як сам захочу. Я дякую йому і кладу слухавку.

Незабаром мені надходить електронний лист із заархівованим файлом. ДНК у програмній формі — це просто текстовий файл зі списком номерів розташування, за якими йдуть послідовності на зразок acaagatgcc attgtccccc ggcctcctgc tgctgctgct ctccggggcc acggccaccg.

Прикметно, що можна взяти цю інформацію — яка описує порядок зв’язків гуаніну, аденіну, тиміну та цитозину з цукровою та фосфатною групами — і ввести в машину, яка відтворить ДНК, по краплі додаючи в розчин нуклеотиди.

Дослідники пересилають текстові файли електронною поштою, завантажують у реплікатори ДНК, а потім завантажують копії ДНК у «порожні» клітини, які від цього запускаються і стають ідентичними версіями оригінального організму.

Мене досі вражає, що життя можна переслати електронною поштою, мов картинки з котиками. Тепер нас би, певно, не надто здивувала новина про те, що дослідники переслали через інтернет справжнього кота.

Якщо вам не знайомі конкретні послідовності та їхнє розміщення, від самого текстового файлу користі небагато. Щоб їх знайти, потрібно завантажити текст у програму під назвою «переглядач», де можна простіше зрозуміти, що ви шукаєте.

Пошуки генетичних витоків захворювання включають дослідження конкретних регіонів і спроби виявити відмінності. Ми думали, що рак, як і інші захворювання, вдасться знищити, щойно ми секвенуємо весь геном. Проблема в тому, що, навіть припустивши, що ця умова пов’язана лише з кількома генами, переглядаючи послідовність, неможливо було визначити, запущена вона в тілі чи ні. Але ми не стоїмо на місці.

GenBank