Читати книгу - "Нарис історії України. Том 1, Дмитро Іванович Дорошенко"

імення русів. Вони дуже скоро засимілювались з славянами, бо їх було не багато, а культура їх стояла мало чим вище од славянської. Вони мали лиш дух ініціятиви, активности, жадобу панування, те, чого може бути, якраз бракувало мирним славянським хліборобам, звіроловам, риболовам і торговельникам, і вони, ці руси, послужили дуже добрим цементом, щоб звязати окремі славянські племена в одну цілість, збити їх в одну державну орґанізацію, розворушити їх і втягнути в міжнародний круговорот. Київ, де варяги-руси дуже влучно вгадали природний осередковий пункт і дуже важливу торговельну станцію, стає руським містом в першій лінії. Він передає своє імя цілій землі полян, а за нею усій південній ґрупі східнього славянства, що стає основою, так би мовити, Руси. А далі назва «Русь» переходить на всі інші східньо-славянські племена, взяті вкупі. Правда, на півночі, в Ростові й Суздалі ще довго будуть називати Руссю теперішню Україну, в першій мірі Київську землю, але назовні, в очах чужоземців назва «Русь» простягається на всі землі, які входять в склад київської держави.

Варяги приходили на цю, відтепер руську землю, не тільки яко войовники, яко дружинники своїх конунгів. Вони являлись також як купці. Археолоґічні знахідки з X віку вказують нам на досить значні варяжські колонії біля теперішнього Смоленська, на Московщині в губерніях Володимирській та Ярославській, а окремі сліди перебування варягів знайдено в теперішній Новгородській області (де, між іншим, аж три місцевості мають назву Руси), в Псковській, Тверській, Ярославській, Костромській, Володимирській, Смоленській, Орловській, а у нас на Україні — коло Путивля на Курщині, на Чернігівщині, Волині, Полтавщині та на Катеринославщині. Не так давно викопано під самим Черніговом аж 80 могил варяжських вояків-вікінгів. Вся зброя і всі предмети, знайдені біля кістяків у цих могилах, мають шведський тип, поширений в цілій області Балтійського моря.

Але процес асиміляції з місцевим славянським населенням ішов дуже швидко. В кінці XI ст. од варягів залишаються сами імена та літописні згадки, а в XII ст. варяжське походження династій і може деяких аристократичних родів стає уже просто історичним переказом. Отже, чисельно варяжський елемент не був сильний; культурно, як уже було вище зазначено, він мало чим перевищував (і то хіба в початках) славянських тубильців, а тому і дав скоро себе засимілювати славянській стихії. Так повстала у Київі українсько-руська держава.

Література до розділу 3

Головні питання цього розділу обговорені в таких працях:

М. Грушевський, Історія України-Руси, т. І, Київ, 1912.

Д. Багалій, Нарис історії України на економічному ґрунті, т. І, Харькїв, 1928; також див.:

Ст. Томашівський, Українська історія. І. Львів, 1919; Про передісторичні часи: Збірник «Трипільська культура на Україні», Київ, 1926.

В. Данилевич, археолоґічна минувшина Київщини, Київ, 1925.

В. Хвойка, Древніє обитатели средняго Приднепровья, Кіев, 1913.

А. Спіцин, Південно-руський неоліт, «Ювілейний збірник в честь Д. Багалія», Київ. 1927. Статті з археолоґії в збірниках: «Київ та його околиця в історії і памятках», Київ, 1926 і «Чернигів і північне Лівобережжя», Київ, 1928.

Ф. Вовк, Статті про палеолітичні знахідки у Київі в «Матеріялах до української етнології» т. І. Львів, 1899 і т. VI, Львів, 1905;

Ф. Вовк, Магдаленське майстерство на Україні. «Записки Наук. Т-ва імени Шевченка» т. 45, Львів, 1902;

Ф. Вовк, Палеолітичні знахідки в с. Мізині на Чернигівщині, «Записки Українського Наукового Товариства, т. IV, Київ, 1909.

Я. Пастернак, Коротка археолоґія Західно-українських земель, «Богословія», т. І-ІІ, Львів, 1932. Про грецьку колонізацію крім Грушевського і Багалія

М. Ростовцевъ, Эллинство и иранство на югЂ Россіи, Петроградъ, 1918, а також гарний популярний нарис:

М. Ростовцев, Давно-минуле нашого півдня, Петроград, 1916. Про славянське розселення крім Грушевського:

L. Niderle, Slovanské starożitnosti Т. I. Praha, 1919.

А. Шахматовъ, ДревнЂйшія судьбы русскаго племени, Петроград, 1919.

А. Спицынъ, Розселеніе древне-русскихъ племенъ по археолоґическимъ даннымъ, «Журналъ Министерства Народнаго ПросвЂщенія», 1899, кн. VIII.

Про початки руської держави і про варяжське питання:

В. Мошинъ, Варяго-русскій вопросъ, «Slavia», 1930, т. X.

В. Мошинъ, Начало Руси, Норманы въ восточной ЕвропЂ.» Byzantinoslavica, Praha 1931, т. III. 1932, т. IV.

Т.I. Arne, La Suède et I'Orient. Upsala, 1914.

П. Смірнов, Волзький шлях і стародавні руси. Київ, 1928.

М. Vasmer, Wikingerspuren in Russland. „Sitzungsberichten der Preussisdien Akademie der Wissenschaften", Phil.-Hist. Klasse, Berlin, 1931, XXIV.

В. Пархоменко, Початок історично-державного життя на Україні, Київ, 1925.

Розділ 4

...

Перші київські князі. Охрещення України-Руси. Володимир Великий і Ярослав Мудрий. Київська держава та її міжнародне становище. Питання про форму державного устрою київської Руси-України в науковій літературі

В останні часи дехто з українських учених — я маю головно на увазі проф. В. Пархоменка — почав усе дужче й дужче налягати на леґендарности оповідання літопису про перших київських князів. Розуміється, щодо окремих епізодів, щодо особистих взаємин окремих князів поміж собою, то тут можливі ріжні умисні й неумисні ухили в бік леґенди, в бік певних казкових уявлень. Але в цілому процес формування руської держави в його фактичній основі, так як він переказується в літопису, знаходить собі потвердження і в інших, головно чужих джерелах. Отже, для надмірного скептицизму, на нашу думку, нема підстави. Мова може йти хіба що про подробиці, деталі. Та річ, розуміється, і не в цих фактичних подробицях — головне завдання історика полягає в тім, щоб вірно представити образ розвитку молодої руської держави і зясувати ті чинники соціяльно-економічного і політичного характеру, які були движучими пружинами в процесі цього розвитку.

Вже в попереднім розділі мені довелося говорити про те, що поява варягів на середньому Дніпрі вплинула на зміну укладу тутешнього життя. Міста, положені над Дніпром і Десною, стають політичними центрами, і племінні інтереси відступають на другий план, даючи місце інтересам політичним, державним. На берегах Дніпра кладуться дуже легко основи славянської держави, бо елементи для неї були вже тут давно.

Осередком держави стає натурально Київ. Перші кроки цієї держави — рух на південь, походи на Царгород. Один з перших князів Олег (879-914) вже переходить в літописну традицію, як щасливий переможець у цих походах: від 911 р. маємо його договір з греками, де він вимовляє собі контрибуцію, право торговлі без мита й установляє норми торговельних зносин Руси з греками. Руські купці, прибуваючи до Царгороду, мали право залишатись там 6 місяців і, вертаючись, діставали на дорогу потрібні припаси. Мешкати в Царгороді вони мусіли на передмісті, в