Читати книгу - "Штучний стан"

Тлейсі заворушилася, коли вона заговорила у своєму приватному каналі. Двоє охоронців відступили назад. Тлейсі підійшла і зайняла стілець за столом моїх клієнтів. Через мить присів Рамі, і Тапан і Маро послідували їх прикладу.

Я приділив частину своєї уваги переговорам і звернувся до публічної бібліотеки. Я почав збирати історичні дані, шукаючи будь-якої нерегулярної діяльності під час мого перебування тут за контрактом.

Поки мої клієнти розмовляли (я перебирав дані, АРТ знову дивився через моє плече), я спостерігав за камерами безпеки. Я відзначив, що ще дві потенційні загрози потрапляють у зону. Обидва були імпами. Я відзначив також ще три потенційні загрози, які сиділи за сусідніми столами. (Усі троє демонстрували курйозну відсутність уваги до протистояння, що відбувалося поблизу центру зони відпочинку. Інші люди та імпи у найближчій зоні спостерігали за конфліктом з відкритою чи прихованою цікавістю.)

АРТ знову "штовхнув" мене. Я бачу, відповів я. Під час пошуку було виявлено ряд повідомлень, розміщених у відповідний термін. Вони попереджали, що зміни у відвантаженні сировини та запасів до віддалених установок спричинять відхилення у маршрутах пасажирських труб. (Труба являла собою невелику транзитну систему, яка перевозила пасажирів по порту та сервісних центрах і мала приватні лінії, що йшли до найближчих шахтних установок.) Пізніше у повідомленнях згадувалося про новий маршрут, який був введений для обходу цього відгалуження.

Ось і все. Читаючи між рядками, можна було побачити, що підряднику послуг довелося побудувати новий маршрут для обходу тунелів, що вели до шахтної установки, яка раптово закрилася. Це повинно було бути місцем ями Ганака.

Закриття ям зазвичай супроводжувалися статтями про місцеві проблеми та надмірним інтересом до соціальних ресурсів, заявами про банкрутство та ліквідацію наслідків для компаній, що надавали послуги. Нічого подібного при цьому закритті не було. Хтось заплатив за видалення таких публікацій з загальнодоступної стрічки.

Розмова наблизилася до завершення. Тлейсі підвелася, кивнула моїм клієнтам і відійшла від столу. Вираз Рамі був гримасою сумніву. Маро виглядала похмурою, а Тапан була десь між розгубленістю і злістю.

Я закрив пошук і підійшов до столу. Спостерігаючи за тим, як Тлейсі та її охоронці відбувають, Рамі сказав: "Приїхати сюди було поганою ідеєю".

Тапан заперечила: "Вона сказала завтра…"

Маро похитала головою. "Це чергова брехня. Вона не збирається передавати нам файли. Вона могла б зробити це тут, якби збиралася це зробити. Вона могла б зробити це по зв’язку, ще коли ми були на транзитному кільці". Вона підняла на мене погляд. — Я не була впевнена, чи вірити тобі щодо човника, але зараз…

Я  все ще відстежував свій список потенційних загроз через камери безпеки. "Нам треба йти", — сказав я їм. "Ми можемо поговорити про це деінде".

Коли ми виходили, одна потенційна загроза піднялася і рушила за нами. Я натиснув на АРТа, щоб він продовжував стежити за іншими, на випадок, якщо вони не були невинними свідками, але настільки глибоко занурилися у свої канали, що поки що нічого не помітили.

Я позначив на карті станції кілька можливих маршрутів, і виділив один — через пішохідний тунель, що огинав основні житлові масиви. Уздовж нього були різні під'їзди, які вели до різних станцій метро, ​алеі це був непопулярний маршрут. Я натиснув на канал Рамі і сказав їм піти до розв’язки, де був найбільший готель. Слухаючи нас, Маро прошепотіла: "Ми не можемо собі цього дозволити".

Ви не будете там залишатися, сказав я їм у стрічці. Брошура у публічному доступі обіцяла облаштовану зону з підвищеною безпекою та швидкий доступ до громадських шатлів.

Ми підіййшли до тунелю і почали спускатися вниз. Він був шириною близько десяти метрів і висотою у чотири метри, достатньо освітлений для пересування по центру, але з боків підступала темнота, яка ховала переходи до труб чи інших тунелів. Були камери безпеки, але система контролю за ними була недосконалою. Компанія створила можливість лаяти себе через можливу небезпеку для залучених клієнтів і упущену можливість аналізувати розмови.

У тунелі було трохи людей. Кілька груп шахтарів у комбінезонах та куртках з різними логотипами, але більшість була у цивільному робочому одязі, чи то техніки, чи працівники допоміжних компаній. Люди швидко рухалися і трималися купами.

Після восьми хвилин ходьби у ​​тунелі більшість груп позникала у переходах до труб. Я надіслав через канал: "Просто продовжуйте йти, не зупиняйтесь. Зустрінемось у фойє." Я повернувся в один з темніших тунелів із розгалуженням. Мої клієнти продовжили рух і не озиралися на мене, хоча я міг сказати, що Тапан дуже хоче це зробити.

У камерах я спостерігав, як потенційна загроза/ціль переміщається тунелем, швидко крокуючи. До нього приєдналися двоє нових людей, які тепер позначалися ціллю два та ціллю три. Вони і група шахтарів пройшли повз мене, і я вийшов зі своєї схованки і пішов за ними на деякій відстані. Я відсканував їх на наявність енергетичної зброї і не знайшов свідчень. Усі три мішені мали куртки та штани з глибокими бічними кишенями. Я позначив сім місць, де могли знаходитися ножі або палиці.

Коли вони побачили моїх клієнтів, то трохи сповільнилися, але продовжували зменшувати відстань між ними. Я знав, що вони, напевне, повідомляли комусь через свої стрічки та просили вказівок. Хто б це не був, він принаймні поки що не мав контролю над камерами безпеки.

Я стежив за ними, спостерігаючи за цілями своїми очима, і через камери відеоспостереження спостерігав за собою, щоб переконатися, що я не привертаю уваги, і що за мною ніхто не стежить. АРТ мовчав, хоча я міг сказати, що йому було цікаво дивитися, як я працюю.

Незабаром остання група шахтарів між мною і мішенями звернула в прохід. Тунель вигинався, і між моїми клієнтами і наступним поворотом, десь за п’ятдесят метрів попереду, не було нікого, і камери безпеки показували мені, що тунель позаду мене порожній. Мені потрібно було це закінчити. Я звернув у перехід за шахтарями.

Зупинившись у верхній частині доступу до труби я почекав, поки шахтарі заходили в капсулу. Двері зашипіли, закриваючись, і капсула відійшла. З точки зору камери безпеки, щелепа цілі два рухалася, що свідчило про те, що він говорить з кимось у своєму каналі. Потім передачу з камер відрізали.

Я звернув за ріг назад у тунель і почав бігти.

Це був розрахований ризик, оскільки я не міг рухатися на максимальній швидкості, не виявивши, що я не людина. Але мені вдалося прибути саме тоді, коли ціль-1 дістався до Рамі і схопив за рукав куртки. Я