Читати книгу - "Сабіт. Її перевертень, Влада Калина"

Розділ 9

Дана

Ця безсонна ніч нарешті закінчилась. Ми з тіткою Мариною на тій кухні, що тільки не пили… і таблетки, і чай, і… потім зрозуміли, що нас нічого не бере, добралися до Шаманового коняка. Після якого мене попустило, а Марина взагалі заснула за столом.

Я навіть не бачила коли лікар вийшов. Він вже поїхав додому десь під ранок, тож про моє плече подбати було нікому.

Залишивши Марину на кухні, я попленталася по сходах до своєї кімнати… але якось так трапилось, що йшла до себе, а зайшла до Шамана.

Слава Богу ні біля його дверей, ні в його спальні, нікого не було. Я гадала, що будуть охоронці, чи отой тип, якого звати Зеник, чи як там тітка казала.

Одним словом, я тихесенько прошмигнула до спальні Сабіта, і зачинила за собою двері.

Горіло світло, а точніше нічна лампа. Він лежав на своєму двох спальному ліжку, вкритий ковдрою до пояса. Я побачила перебінтований живіт.

Стояла в дверях і просто дивилася, як цей чоловік спить. Приглядалася чи дише взагалі. Сабіт мав вигляд спокійного, тихого. Коли дивилась на цю картину, то б ніколи не подумала, що він невихований, скажений, бандит, який весь час мене дістає.

Ще повно якихось рубців на його тілі, та на руці татуювання. А, я гадала, що тільки я така порізана, продиравлена… Але є між нами одна відмінність - Шамана рубці взагалі не псують, що вони є, що немає… а він все одно красивий, а ось на мої груди краще не дивитися...

В голові щось паморочилось від того коньяку, я ледве стояла на ногах. Щоб не гепнутися на підлогу, я підійшла до дивану, що стояв біля стіни напроти, і примостилася на ньому. Так нехотілось йти звідти. А, раптом Шаману стане гірше, хто покличе на допомогу?

Я вирішила, що то буду я, якщо звісно не засну… хоча, здається я вже засинаю, і мені починають снитися жахіття. Жахіття з мого минулого життя, чи то просто спогади, які я весь час намагалася відігнати від себе...

 

Спогади

Шість років тому, моя мама знову вийшла заміж. Удруге. Мені тоді було всього лиш шіснадцять. Тато помер дев'ять років тому. Мама три роки жила тільки зі мною, але це щастя було не довгім. 

Коли на порозі з'явився зарозумілий, невихований, наглий хлопець, з татуюванням ворона на плечі, я відразу зрозуміла, що буде нелегко. А коли цей так званий братик, вперше зайшов посеред ночі, до моєї кімнати, та заявив, що коли мені виповниться вісімнадцять, я стану його. Як він говорив: "Буду тр*хати тебе доки не закінчаться сили." В той момент я зрозуміла, що кінець моїм спокійним будням, та тихим ночам. 

Олег інколи ще заходив до мене, коли я вчила уроки. Дивився підозріло на мене, придивлявся. Розплітав мою косу, та припадав носом в моє волосся. Щось шепотів, як я звабливо пахну, та яка я красива. Говорив, що нікому мене не віддасть, що вб'є всіх, хто посміє тільки глянути в мою сторону. 

Він мене лякав. Дуже лякав. Я звісно ж знала, що до мого повноліття цей виродок не зможе втілити в життя свої брудні фантазії, але, ці його нічні походи до моєї кімнати, мені спокою не давали… Якби ж я тільки знала, що до мого повноліття він не дотримає свого слова...

Я весь час підпирала двері стільцем, але він був старшим на десять років, вищим на дві голови, та сильнішим у декілька разів… Що я могла зробити, худа, невисока, шістнадцятилітня, налякана дівчина.

 

-Небійся, - шепочучи мені на вухо, проводив долонею по моїх ногах. - Я нічого поганого робити не буду. Тільки торкатися.

- Ні! Не роби цього! Не торкайся! - верещала я, коли відчула його долоню на своїх трусиках. Я взагалі-то спала. А він мене розбудив, та ще й добряче налякав.

- Тихо, якщо хтось почує, тобі буде непереливки, - його нагла посмішка змушувала моє серце битися в триста разів швидше.

- Я тебе прошу, - вирвалась з його рук, та зіскочила з дивана. Бігти в коридор не наважилась. Адже мами в квартирі все одно не було. Вона з Олеговим батьком поїхала у весільну подорож на два тижні. І залишила мене з цим гадом, та з тіткою Ніною, своєю сестрою. Яка і дивитися на мене не хотіла, не те що рятувати від Олега.

- Я тобі такий неприємний? - він підходив до мене, а я відходила назад. Знала, що поки що ґвалтувати він мене не буде, але не хотіла щоб лапав. Це було так противно!

Мені здавалося, що ще трошки і я з ненавиджу усіх хлопців, що є на землі. Нікому не дозволю до себе торкатися. Нікому не дозволю цілувати себе, та зариватися у своєму волоссі, адже завжди буду згадувати Олега. 

Боялася, що не зможу мати нормальних стосунків з хлопцем, адже Олег робив се для того щоб я навіть не думала про це.

І дійсно, на той час я гадала, що секс це щось противне, та жахливе. Те, чим я ніколи не буду займатися, адже один тільки дотик якогось хлопця до мого тіла - це смерть для мене...  

- Дозволь хоч поцілувати тебе, - його нагла посмішка не сходила з лиця. - Я весь час дивлюсь на твої губи, які так і манять мене.

- Ні! Я не хочу і не буду цілуватися з тобою! Ти огидний мені! Чуєш?

- Ах, так! - Олег схопив мене за волосся, та приблизив моє обличчя до свого. - Огидний кажеш?- відчувала його подих на своїх губах. За секунду він нагло впився своїм ротом до моїх губ. Почав цілувати так, ніби був голодним. Так нестерпно хотілося врізати йому між ноги, та утекти.

Його липкий язик, пропхався до мого роту, і я вкусила його. 

- Ай! Стерва! - вдарив мене по щоці. Я впала на підлогу. - Кусатися надумалась?... Ще раз таке викинеш, всі зуби виб'ю! Почула мене?

- Ні! Не почула і слухати не збираюсь!

- Ні? Кажеш ні?

- Ні! Ні! Ні!!!

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍