Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

Глава 14. Мія

Глава 14

Як тільки старші пішли, дівчата повставали зі своїх місць.

-- Мія, а зараз можна трохи повеселитися? -- запитала одна з подруг.

Вони залишилися вп'ятьох. Аня була найвеселіша і з Мією вони швидко знаходять спільну мову. Всім уже набридло сидіти під наглядом мам та бабусь, душа просить простору.

-- Зараз розпалю багаття та будемо танцювати, Маша увімкни музику, -- сказала Мія з посмішкою, звертаючись ще до однієї своєї подруги.

-- А я в тобі не помилилася, красуне, - на це відповіла Маша.

Звичним жестом руки Мія розпалила багаття, Маша увімкнула запальну музику на телефоні й всі помчали танцювати. Мія дуже це полюбляла, вона була пластична від природи. Коли був настрій, то починала свій танець тоді всі дивилися як заворожені. Не могли відірвати очей. Чужій людині могло  здатися, що дівчину навчали, але це не так.

-- Так не піде, я що даремно поцупила у матері вино? -- ображено сказала Кріс, надувши губки.

-- Кріс, про таку деталь неможливо забути, наливай! – вигукнула Мія.

-- Дівчата, як ви завтра з хворою головою вчитися поїдете? -- запитала Стефанія, у цій компанії вона була голосом розуму.

– Ха! Нам нічого бояться. Нехай нашого поганого самопочуття бояться оточуючі, – зі сміхом на це відповіла Кріс.

-- Не бубони маленька, завтра я вже поїду, а ти знову повернешся до розміреного життя. Сумуватимеш? – веселилася Мія, а Стефанія, як завжди, велася.

-- Ну скільки разів просила не називати мене маленькою! Звичайно сумуватиму! -- надула губки бантиком Стефа та кинулася в обійми Мії.

-- Ну, все, годі соплі розводити, тримайте стаканчики, – сказала Крістіна.

– За нас та наше майбутнє!

-- Тааааак! – відповіли всі хором.

Дівчата веселилися, танцювали та дуріли. Коли їм цього стало замало, вони п'яні полізли у річку.

-- Дівчата, хочете, покажу вам казку? - запитала Мія.

Вони досі були у воді та виходити не збиралися.

-- Давай, чекаємо з нетерпінням, -- підморгнула Маша.

А Мія почала випускати свій вогонь у небо та створювати за допомогою нього різні постаті. Там були тварини та молоді пари. Дівчата були вже в тому віці, коли їм страшенно сильно хотілося зустріти своє кохання. Так вони й дивилися у небо, поки там обіймалася пара закоханих, а потім у них розкрилися крила та хлопець укрив свою єдину від усього світу.

– Ось чому, ви так довго, – тихо сказала Міна.

Але в тиші її голос був, як гуркіт грому. Дівчата обернулися на неї й диво розчинилося у повітрі.

– Міна, налякала! -- ображено вигукнула Мія, а потім згадала, що у них на траві стоїть почата пляшка вина. Потрібно задобрити сестру. Вона звичайно серйозна, але молода, то ж не відмовиться скласти їм компанію.

-- Сестричко, а ти нічого не забула? – спитала спокійно Міна у Мії.

-- Мабуть, так. Приєднаєшся до нас? -- запитала з милою посмішкою Мія.

-- І ти ще питаєш. Дав же бог сестричку, -- вдавано журилася Міна.

-- Ой, та годі тобі, ми тільки почали, – відбила Мія.

– Ага, тому вже у воді? – не повірила їм Міна.

-- Та годі, можна і завтра посперечатися. Приєднаєшся? -- запитала Кріс, виходячи на берег та простягаючи стаканчик Міні.

– І ти ще питаєш?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍